Визначення «українська діаспора» є загальновизнаним в сучасному науковому вжитку та має всі підстави охоплювати всіх етнічних українців, що проживають поза межами державного кордону України.
Розглянемо таке специфічне явище національного розвитку української нації як східна українська діаспора. Становище та умови життя діаспори українців в країнах Центральної і Західної Європи, Північної і Південної Америки, Австралії незрівнянно кращі, ніж української діаспори в республіках колишнього СРСР. Це й не дивно, адже на Захід покоління наших співвітчизників вирушали в пошуках кращої долі, а до Російської імперії чи СРСР – під конвоєм, у табори, на заслання.
Тож українцям на сході випала нелегка доля – авторитарний українофобний тиск керівних привладних структур, панувала політика повсюдної деукраїнізації, що постійно велася на державному рівні, неухильна русифікація. Як результат, чисельність українців росла дуже повільно, тоді як чисельність росіян, на яких насильно переписували частину українців і представників інших народів колишнього СРСР, збільшувалася високими темпами (в 3,5 рази швидшими, ніж українців).
Так, кількість українців за 1926 – 1989 рр. збільшилась із 40 до 50 млн. чол., або на 25%, росіян за той самий час з 80 млн. (в СРСР – 77,8 млн.) до 150 млн. (145,2 млн.) чол., тобто більше на 88%. Отож, якщо в 1926 р. росіян було вдвоє більше, ніж українців, то вже в 1989 р. – втроє. До речі, за переписом 1897 р. в Російській імперії українців нараховувалося близько З0 млн., а російського населення – 50 млн. чол.
Зрозуміло, що із зрозумілих причин матеріали про українську діаспору в радянському зарубіжжі раніше практично не друкувалися. Радянський Союз свято оберігав таємниці про справжнє життя своїх людей, про сотні таборів, переповнених безправними в’язнями, про жахливі голодомори, про виселення на чужину цілих народів. І серед в’язнів та тих, хто перебував на засланні, українська громада була чи не найчисельнішою – близько 40%. Лише, останнім часом почали з’являтися перші статті про східну українську діаспору, про її життя, національно-культурні та мовні проблеми, зв’язки з батьківщиною. Але це лише окремі публікації, а праці про українських політичних в’язнів у Сибіру, на Далекому Сході, в Комі АРСР, Мордовії, інших регіонах колишнього СРСР практично відсутні.
Дещо краще представлена література про українську еміграцію в дореволюційний час: історія перших поселенців поза батьківщиною, освоєння Слобідської України і Північного Кавказу, зокрема Кубані, Зеленого Клину на Далекому Сході і Сірого Клину та інших малозаселених тоді регіонів. Є чимала кількість публікацій з життя, культури і побуту українців у радянському зарубіжжі в 20-ті і 30-ті роки, про їх національно-культурне відродження.
Історія еміграції України і поселення українців у різних районах Росії та республік приділяють формування «української діаспори» на етнічних українських землях теперішньої – Кубані та Слобожанщині, на Далекому Сході та в Казахстані.
Залишити коментар