Економічний порядок як система узгоджених інтересів

Економічний порядок як система узгоджених інтересів

Поняття «економічний порядок» асоціюється з прозорим і зрозумілим для усіх суб’єктів ринку рухом потоків грошей, товарів, робіт і послуг, праці, капіталів.

Відносини з приводу привласнення ресурсів визначають рівень економічного порядку (безладу) у будь-якій господарській системі. За високим рівнем економічного порядку спостерігається продуктивний рух ресурсів, практично відсутні такі негативні тенденції, як корупція, організована злочинність, розкрадання бюджетних коштів та багато інших.

Високопродуктивна й ефективна ринкова економіка ґрунтується на національній самоорганізації.

Національна самоорганізація суспільства − конституційно і державно самоорганізована спільнота на основі єдиної національно-демократичної ідеології титульної нації і національних меншин, самодостатньої соціально орієнтованої економічної системи, сповідування принципів загальнолюдських вартостей, добробуту і захисту громадян.

Між національною самоорганізацією суспільства й ефективністю економіки існує тісний взаємозв’язок: чим вищий рівень національно-демократичного й економічного мислення, національно-ідеологічної єдності людей, дотримання положень конституції і законів країни, правил економічних і зовнішньоекономічних відносин, тим вищий рівень продуктивності національного капіталу та ефективності виробництва національного продукту.

Практика переходу до ринку показує, що існують суперечності економічних інтересів різних суб’єктів національної економічної системи, які виникають через відносини власності на капітал. В організаційно-правовому аспекті суспільно необхідний напрям розвитку відносин власності повинен забезпечити вирішення двох важливих завдань:

  • узгодження економічних інтересів суб’єктів національного і регіонального виробництва;
  • формування національного єдиного господарського комплексу, достатнього для проведення усіма суб’єктами виробництва, зокрема регіоном, самостійної економічної і соціальної політики.

Звісно, що така політика повинна органічно поєднувати регіональні економічні й соціальні інтереси із загальнонаціональними інтересами України як єдиної держави.

Однак, для забезпечення економічного порядку виникає також потреба у реалізації та збалансуванні інтересів суб’єктів національного ринку, що базується на теорії власності.

  • а) Економічний інтерес приватного власника.

Економічний інтерес приватного власника буде поширюватися на прибуток, амортизаційні відрахування та обіговий капітал, створені за участі його капіталу. Якщо приватний капітал перебуває у сімейній чи корпоративній формі, то розподіл прибутку відбувається пропорційно дольовій участі індивідуального капіталу у його створенні.

Природа економічного інтересу приватного власника спонукає його до зростання:

  • обсягу власного капіталу одного чи різних видів;
  • частки його капіталу в корпоративній формі, маючи на меті отримати навіть певні монопольні позиції щодо управління виробництвом, розподілу і привласнення прибутку.

Цей економічний інтерес перетворюється у його власний, чи приватний інтерес, який формує у ньому відповідну поведінку, мислення, діяльність щодо його реалізації. Збіг інтересів приватних власників у корпоративній формі управління їхнім капіталом посилює зацікавленість в якнайефективнішому його функціонуванні.

  • б) Економічний інтерес найманого працівника.

Природа економічного інтересу найманого працівника є прямо залежна від характеристики його капіталу, тобто якості праці чи інтелекту.

Теорія механізму розширеного відтворення, елементами якої є економічні інтереси у всіх суб’єктів виробництва, капіталу і праці, засвідчує, що між економічним інтересом приватного власника і економічним інтересом найманого працівника є суперечність:

  • приватний власник зацікавлений у зменшенні розміру заробітної плати, тоді як найманий працівник зацікавлений у її зростанні;
  • приватний власник зацікавлений у зменшенні тарифної ставки і збільшенні функцій чи обсягу роботи за одиницю часу для найманого працівника, тоді як найманий працівник зацікавлений у зменшенні рівня інтенсифікації праці за одиницю часу та зростанні вартості його праці чи інтелекту.

Ці суперечності долаються компромісом двох суперечливих суб’єктів виробництва і праці, суть якого полягає у розумінні ними необхідності зростання продуктивної сили суб’єктів праці за рахунок зростання капіталоозброєності, рівня професійної кваліфікації працівників і їх продуктивності праці за одиницю часу.

  • в) Економічний інтерес суб’єкта неприватної власності.

Система відносин власності засвідчує, що суб’єктом неприватної власності є не конкретна особа, а група осіб, які представляють виробничі структури держави, міста, кооперативу, корпорації (концерну, об’єднання, спілки, союзу тощо). Організаційна структура функціонування неприватної власності докорінно відрізняється від приватної і, передусім, дво- і більше ступеневою системою управління.

Що стосується економічного інтересу суб’єктів неприватної власності, то тут доцільно їх розділити за джерелами забезпечення реалізації цих інтересів:

  • суб’єкти безпосереднього виробництва з частини валової продукції на відтворення працездатності чи інтелекту;
  • суб’єкти структур вертикального управління з частини чистого прибутку.

Суб’єкти неприватної власності, як і суб’єкт приватної власності, повинні бути зацікавленні в отримані валової продукції, вартісна структура якої відповідала б вимогам закону розширеного відтворення. Але структура економічного інтересу представників неприватної власності, на відміну від структури економічного інтересу приватного власника є відмінною. Річ у тому, що неприватні власники є носіями групового і власного інтересу, тоді як приватний власник чи наймана праця є носієм лише свого власного інтересу.

Носії групового і власного інтересу надають перевагу реалізації власного, аніж групового інтересу, що приводить до невідповідності вимогам зростання продуктивних сил, суть якого полягає у постійному оновленні основного капіталу, зростанні капіталоозброєності одного зайнятого продуктивнішими основними фондами. Недотримання вимог закону зростання продуктивних сил, тобто оновлення активної частини основного капіталу, впливає на зниження фондовіддачі і продуктивності праці, обсягу виробництва, ефективності затрат, рентабельності і конкурентоспроможності продукції.

  • г) Економічний інтерес регіону.

Суб’єктом регіонального управління є відповідного рівня органи самоврядування: села, міста, району міста, адміністративного району, області, країни в цілому, тобто держави. Тут треба зазначити, що на будь-якому регіональному рівні поряд із місцевими реалізуються інтереси загальнонаціональні. А матеріально-фінансовим джерелом реалізації регіонального і державного інтересів є частина чистого доходу вартісної структури регіонального продукту, що одним з основних джерел формування регіонального і державного бюджетів.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook