Моделі національної економіки

Моделі національної економіки

Вироблення національної економічної стратегії може стати ефективним, якщо вона враховує загальні процеси, що відбуваються в економіках одного типу, будується на розумінні логіки їх господарського розвитку і основ функціонування національної моделі. Національні моделі володіють істотними особливостями. Вони характеризуються певною повторюваністю для країн, що знаходяться на однаковому ступені розвитку виробництва, ринків і способів включення в світове господарство.

Специфіка круга завдань, що розглядаються в курсі «Національна економіка», зумовили методологічні принципи і методику їх освітлення. Вони направлені на розгляд народного господарства країни як складної динамічної системи ‒ системи управління, що складається з підсистем, єдність одиничного, особливого і загального. Універсально не тільки наявність загальних закономірностей і тенденцій, але і своєрідність національних економічних систем. При цьому виділяються особливі способи реалізації загальних закономірностей розвитку, їх заломлення в конкретно-історичних умовах, враховуючи індивідуальні риси кожної країни. Такий напрям економічного аналізу спирається на еволюційний підхід в розгляді господарських механізмів національних економік, оскільки їх специфіка багато в чому визначається етапом розвитку народного господарства кожної країни.

Основою національної економіки є її соціально-економічна система. Ця система характеризується співвідношенням економічних і позаекономічних методів управління національним господарством. Вона визначається господарським ладом, тобто способом організації і саморегулювання господарського життя. Конституюючу роль грають приватна власність, конкуренція, а в системі позаекономічних відносин ‒ владні функції держави. Система відтворює відповідні інститути суспільства: економічні, соціальні, політичні, культурні, релігійні. У міру розвитку продуктивних сил інститути і механізм їх функціонування зазнають зміни.

Національна економіка може бути закритою і відкритою.

Світова економіка розглядає об’єктивні процеси глобалізації, роль міжнародних економічних і фінансових організацій, інтеграційних угрупувань (ООН, ВТО, МВФ, Всесвітній банк, ЄС, АТЕС і ін.). В умовах глобалізації посилюються дві тенденції. Перша ‒ використання можливостей і переваг мирового господарства на користь національної економіки. Друга ‒ прагнення лідерів глобальної економіки підпорядкувати собі розвиток національних економік, перетворити їх на аграрно-сировинні придатки.

Методологічні основи вивчення національної економіки включають загальні для всіх економічних дисциплін і специфічні принципи, підходи, методи. Це ‒ розгляд національної економіки на основі діалектики, системного, комплексного, історичного і інших підходів як цілісної системи, єдність одиничного, особливого і загального, виділення загальних закономірностей і індивідуальних рис економіки кожної країни, основних історичних етапів її еволюції, поєднання формаційного і цивілізаційного підходів.

Кожна країна розвивається в рамках певної соціально-економічної системи, використовуючи наявні умови життєдіяльності. Серед них слід виділити три комплексні блоки: природно-кліматичні чинники розвитку країни, виробничо-економічний базис і соціокультурні традиції. Всі країни, маючи в своєму розпорядженні різний рівень і поєднання цих умов, намагаються знайти вектор розвитку, який більшою мірою дозволяє ефективно використовувати наявний арсенал засобів і реалізовувати цілі суспільства.

Кожна з названих умов впливає на останніх, взаємодіючи з ними. Виробничо-економічний базис впливає на соціокультурний спосіб життя громадян і поведінку мас. У свою чергу, традиції, ментальність, релігія і ін. можуть як істотно прискорити, так і загальмувати економічний розвиток. Про це писав ще М. Вебер, відзначаючи дію протестантської релігії на розвиток ринкових відносин.

У міру економічної еволюції значення природних умов життя країни перестає бути таким, що цілком визначає, оскільки підвищується роль так званих придбаних переваг. Саме вони все більше починають визначати господарський потенціал розвитку. Тому багато теоретичних шкіл пов’язують особливості економічного розвитку різних країн з досягнутим рівнем продуктивних сил. К. Маркс висунув гіпотезу про відповідність виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил і на її основі виділив способи виробництва, формації.

Проте багатство палітри економічного і соціального розвитку не укладається тільки в класифікацію формаційного підходу. Проте основна ідея формаційного підходу і сьогодні реалізується в спробах обґрунтування градації економік по критерію їх можливостей вирішувати певні господарські завдання, а значить залежно від досягнутого ними рівня розвитку продуктивних сил, а також дії господарського механізму, адекватного цьому рівню.

У сучасній економічній теорії широко використовується цивілізаційний підхід в розмежуванні типів національних економік, який робить акцент на соціокультурних відмінностях. Найчастіше виділяють східний, західний і африканський типи цивілізації, з характерною для них локалізацією культур і традицій. Цивілізаційний підхід використовується при пошуку національних особливостей розвитку і спирається на постулат можливостей його багатоваріантності. Дійсно, життя показало, що національне господарство представлене віялом різних моделей, що діють: ліберальною, західноєвропейською, японською і так далі І минуле показує палітру відтінків розвитку. Навіть рабовласницький лад був багатоваріантним. У Давньому Єгипті раби були державною власністю, а в Стародавній Греції і Стародавньому Римі ‒ приватною. Проте багатоваріантність розвитку сама по собі не знімає проблеми градації економік по їх однотипних характеристиках і зовсім не противоречит залежності результатів розвитку країн від ступеня розвитку їх продуктивних сил. Більш того, в умовах глобалізації посилюватиметься в національних економіках те, що їх об’єднує, а не роз’єднує.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook