Засади соціально-ринкової економіки

Засади соціально-ринкової економіки

Формування соціально-орієнтованої ринкової економіки передбачає виробництво та розподіл національного продукту для піднесення добробуту нації.

Фундаментальні основи соціально-ринкової економіки. Соціально-ринкова економіка − модель соціально-економічного розвитку, для якої характерне переважання приватної власності та ринку, їх поєднання з державною власністю і державним регулюванням та системою соціального захисту населення.

Ця модель ринкової економіки втілена в життя у розвинутих країнах. Соціальний захист у соціально орієнтованій ринковій економіці передбачає: допомогу в разі безробіття: виплати безробітним, спрямовані на підтримання їхнього життєвого рівня, доки вони знайдуть нову роботу; пенсії за віком: державні виплати особам похилого віку; пенсії у разі непрацездатності: державні виплати особам, що втратили працездатність; допомога малозабезпеченим верствам населення: державні виплати сім’ям, що мають дохід нижчий за прожитковий мінімум; охорону здоров’я: гарантоване медичне обслуговування.

Досвід розвинених країн показав, що за соціально-ринкової економіки суб’єктам ринку притаманна низка спільних фундаментальних характеристик.

Економічна свобода. Це найзагальніший принцип функціонування ринкової економіки. Кожен із суб’єктів ринку є вільний у своїх економічних, фінансових та соціальних рішеннях:

    • -населення (фізичні особи, домашні господарства) регіону має значну свободу вибору, вирішуючи, скільки витратити, де працювати і як здійснювати заощадження;
    • -підприємства (локальні господарські системи) регіонів і країни володіють значною свободою вибору, вирішуючи, що і яким чином виробляти й де реалізувати готову продукцію;
    • -регіон (влада області, району, населеного пункту) має значні повноваження, формування і використання регіонального бюджету, регулювання капіталовкладень, розвитку інфраструктури, забезпечення соціального захисту, збереження довкілля тощо.

Права власності. Власність на засоби виробництва є важливою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпечує реальну економічну свободу його суб’єктові: фізичній чи юридичній особі. При тому важливим є оптимізація пропорцій власності на капітал, зокрема співвідношення приватної і неприватної власності:

    • -фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права на свою власність, ураховуючи право володіти, користуватися і розпоряджатися нею;
    • -приватна власність є домінуючою в регіоні і країні загалом як в особистій (сімейній), так і в корпоративній (акціонерній) формах;
    • -неприватна власність є у значній частині регіону (в комунальній і акціонерній) і в значній частині держави.
    • -Конкуренція. Вона передбачає свободу виробничої, торговельної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колективних формах. Число виробників за різними видами і формами діяльності необмежене:
    • -влада країни і регіону стимулює і підтримує ініціативи людей створення підприємств, (фірм) захищає їх діяльність;
    • -у більшості галузей виробництва та обслуговування країни або регіону діє безліч конкуруючих постачальників;
    • -нові підприємства (фірми) за бажанням можуть вийти на вже освоєний ринок;
    • -робітники та службовці мають свободу вибору серед великої кількості працівників.

Правові ринкові інституції. Діяльність суб’єктів ринку регулюється правовою базою (Конституцією, законами виробничих відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповідними інститутами, наділеними певними функціями.

Правові ринкові інституції визначають права й обов’язки суб’єктів ринку, повноваження управлінських та обслуговуючих структур, свободу ухвалення ними рішень та характер товарообміну: правова основа захищає економічну свободу суб’єктів ринку, об’єкти їх власності, результати виробництва і праці, вибір партнерів тощо; свобода товарообміну підкріплюється правовою системою, що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство про економічні асоціації (для профспілок) і забезпечує вільне створення нових компаній; правова система визначає не лише основні принципи самоврядування, самоуправління підприємств, регіонів, укладання контрактів, створення компаній тощо, а й засоби забезпечення виконання ухвал, рішень чи економічних угод.

Жорсткі бюджетні обмеження. Це один з найважливіших аспектів діяльності суб’єктів ринку різного рівня господарської організації: підприємства, регіону і навіть домашніх господарств. Формування та використання бюджетних надходжень є завжди актуальною проблемою для суб’єктів виробництва, управління регіонів і навіть уряду країни. Особливо вона актуальна для регіонів, оскільки їхні бюджети формуються переважно від центральних надходжень. Але теорія ринкової економіки стверджує: доходи окремих осіб, підприємств та організацій залежать насамперед від їх конкретного внеску до економіки, а не від обсягу регіональних чи державних дотацій; доходи бюджету регіону залежать від продуктивної і ефективної діяльності розміщених на його території підприємств, а не від надходжень до центрального бюджету і волі уряду; збиткові компанії, регіони, як звичайно, не отримують рятівних субсидій, за винятком на ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф тощо; неефективна регіональна влада йде у відставку.

Передбачувана державна політика. У ринковій економіці головною дійовою особою є конкретний виробник: власник капіталу, підприємець, бізнесмен, найманий працівник і т.д. Вони визначають форми виробництва, що виробляти, скільки і для кого. Регіон регулює соціальні, економічні процеси на своїй території. Держава контролює стратегічні аспекти в даному регіоні, не втручається у систему виробництва на рівні підприємств, співпрацює з регіоном у сфері пріоритетів капіталовкладень, соціальних і економічних питань. Кожен із суб’єктів ринку чітко знає свої функції та обов’язки, а свої інтереси вирішує у правовому полі за таких умов: населення і підприємства мають можливість прогнозувати свій фінансово-економічний стан, не боячись непередбачуваних поворотів в урядовій політиці; влада регіону мас можливість формувати реальний регіональний бюджет, сприяти економічному зростанню підприємств, капіталовкладенням, соціальному захисту і підвищенню рівня життя людей; інфляція тримається на низькому рівні, оподаткування відрізняється стабільністю, а пряме державне втручання у діяльність підприємств, ринків, регіонів є обметеним і не передбачуваним.

Інтереси і стимули у соціально-ринковій економіці.

Інтереси. Виникають на основі конкретних потреб (у предметі, речі, послузі).

Інтерес − усвідомлений суб’єктом предмет потреби, який здатний задовольнити її і спонукає до політичних, економічних, правових, соціальних, організаційних дій для заволодіння цим предметом.

Інтереси формуються унаслідок реалізації національних, державних, економічних відносин між суб’єктами − тими, хто бере участь в управлінні країною, виробництві, розподілі та обміні. Основними суб’єктами інтересів, що виникають у процесі відносин державотворення і економіки, є людина, підприємство, регіон, держава, нація.

Відповідно й інтереси мають реалізовуватися за таким самим порядком: індивідуальні (приватні); колективні (підприємств і підприємців); регіональні (населених пунктів, районів, областей); державні (бюджетних установ і організацій); національні (сталого розвитку нації).

Реалізацію інтересів усіх суб’єктів ринку здатна забезпечити лише високопродуктивна, високоефективна національна економічна система, головними факторами якої є людина, її продуктивна праця та відповідна кількість і якість залученого в економіку основного виробничого і невиробничого капіталу.

Для розвитку підприємництва і національної економіки загалом важливе значення має реалізація інтересів усіх суб’єктів — від індивідуальних до колективних, — оскільки лише за такої умови можливе задоволення загальносуспільного інтересу, а також спільність інтересів, без якої важко досягти єдності мети, дій.

Інтерес будь-якого суб’єкта тісно пов’язаний з економічними відносинами власності — відносинами, що виникають між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і створеного продукту.

Зміст і структура кожного виду інтересів мають істотне значення для створення дієвої системи стимулів у сфері виробництва і послуг.

Стимули. У процесі підприємницької діяльності і праці створюються умови для вияву життєво важливих економічних явищ − стимулів.

Економічний стимул − усвідомлені суб’єктом предмет чи явище, здатні збудити в нього інтерес до них, спонукати до певних дій для їх отримання і задоволення певних потреб.

Стимули є важливим інструментом ефективної підприємницької діяльності. Їх спонукальна дія певною мірою виявляється за дотримання таких умов:

    • стимулом є предмети чи явища, здатні задовольнити конкретну потребу індивіда, колективу та ін.;
    • усвідомлення потреби індивідом чи колективом і її актуальності на час спонукання;
    • знання індивідом чи колективом умов придбання речей, характеру необхідних для цього дій.

Отже, ринкова економічна система побудована на реалізації інтересів через економічні стимули. Початковою її ланкою є підприємництво, бізнес і стимули до їх організації. В основі підприємництва і бізнесу як форми реалізації стимулів − потреби та інтереси, причинно-наслідкові зв’язки: причини постають як фактори, а результати як наслідки цих факторів.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook