У VIII-VI ст. елліни, що жили на Балканському півострові і на узбережжі Малої Азії, вивели безліч колоній на береги Середземного і Чорного морів. Ці три століття античної історії називають періодом Великої грецької колонізаціі. Основною причиною переселення греків стала нестача землі, яка не могла прогодувати багато областей Еллади, де в той час стало швидко рости населення. Були й інші причини виведення колоній. Елліни шукали ринки збуту для розширювався в той час ремісничого виробництва і тому оселилися на нових землях.
Ремісникам потрібно усе більше не діставали на батьківщині сировини, в першу чергу металів, і деякі колонії з’явилися в місцях, звідки можна було отримати шукане сировину. Нарешті, причиною виведення колоній неодноразово служила політична боротьба в грецьких полісах, в результаті якої переможених примушували залишити батьківщину. Еллінська колонія з моменту свого заснування ставала повністю самостійною і незалежною, однак найчастіше вона підтримувала зв’язки з метрополією в галузі економіки, культури, релігії, а деколи укладала з нею політичні союзи. Це чудово видно на прикладі декрету про ісополітіі (рівних громадянських правах) Мілета і його колонії Ольвії.
Мілет був найбільшим містом Іонії, грецькій області на азіатських берегах Егейського моря та прилеглих островах. Він став метрополією рекордної кількості колоній. Одні древні автори налічували їх 75.
З VII ст. вони поступово просувалися на північ, виводячи колонії спочатку на підступах до Боспору фракійського, а потім на береги Понту Евксинського. Так виникли Кизик на Пропонтиді, Аполлонія, Істрія та ін.
Найдавніше поселення у Північному Причорномор’ї мілетяни побудували на півострові поблизу гирла Борисфена (Дніпро) і назвали його за іменем цієї річки Борисфеном (або, за іншими джерелами, Борисфенід).
З часом, після підйому рівня Чорного моря, півострів перетворився в острів, і тепер залишки Борисфена частково знаходяться на маленькому острові Березань, частково приховані під водою так само, як прибережні квартали всіх античних причорноморських міст.
У стародавній літературі вціліло повідомлення про рік заснування Борисфена. Час виникнення інших північно-чорноморських поселень визначається за археологічними матеріалами і відноситься до першої половини – середини VI ст. У цей період виникла й Ольвія.
Зараз важко визначити, чи була вона спочатку просто селищем, які входили в сферу впливу Борисфена, або її відразу ж заклали як нову колонію. Археологічні знахідки безумовно свідчать, що у другій половині VI ст. Ольвія стала головним політичним, економічним і культурним центром Нижнього Побужжя, а Борисфен поступово втрачав своє провідне становище і до кінця VI ст. увійшов до складу Ольвійської держави. Центр нового грецького поліса традиційно мав благословити оракул Аполлона. Мілетяни в таких випадках зверталися в свій храм Аполлона. Там вже добре знали від жителів Борисфена про природні багатства Нижнього Побужжя – його родючих землях, повноводних річках, багатих рибою, прекрасних пасовищах, родовищах залізної руди і солі. Тому оракул впевнено передрік щасливу долю засновникам та їхнім нащадкам у новій колонії, назвавши її Щасливим містом: Όλβίη πόλις. Так народилася назва Ольвія. Воно не було особливо оригінальним, оскільки в грецькій ойкумені налічувалося близько десятка Ольвій.
Слід зазначити, що в творах античних письменників Ольвія постійно називається Борисфеном, а її жителі – борисфенітами.
Перші десятиліття існування Ольвії пройшли мирно. Адже вона розташувалася на землях, де не було місцевого землеробського населення, а кочові скіфи ще тільки почали освоювати північно-причорноморські степи. Основними партнерами в торгівлі з місцевим населенням стали лісостепові племена, до яких вели водні шляхи по Гіпанісу і Борисфену.
Залишити коментар