Стародавнє Трипілля: таємниці та скарби

Стародавнє Трипілля: таємниці та скарби

      XIX і поч. XX ст. іноді називають епохою великих археологічних відкриттів. Саме тоді Г. Шліман розкопав Трою, Мікени і Тиринф, А. Еванс виявив на Криті останки палацової держави, яку назвав мінойською, Леонард Вуллі провів розкопки стародавнього шумерського міста Ура. У самому кінці XIX ст. було зроблено ще одне вражаюче відкриття. Археолог Вікентій Хвойка, який з 1893 року проводив розкопки в Клюванні на вулиці Кирилівській, а в 1896 році – біля села Трипілля, виявив пам’ятки культури, яка й сьогодні належить до найцікавіших загадок історії.

      Культура, знайдена В. Хвойкою, дістала назву «трипільської» – по місцю проведення розкопок. Пізніше з’ясувалося, що вона була широко розповсюджена на території України (в основному на Правобережжі), Молдавії і Румунії. Цікаво, що поселення, виявлені в Нижньому Подунав’ї, більш давні, ніж українські, а значить, ця культура старша за трипільську. Тому румуни називають цю культуру не трипільською, а Кукутені. Вона відносилася до епохи енеоліту – перехідного періоду між кам’яним і бронзовим віками. Сучасниками Трипілля були великі цивілізації Близького Сходу – Шумер і Єгипет, що виникли саме в енеоліті на благодатних ґрунтах Межиріччя та Нільської долини.

Археологічні пам' class=
image-6074

Археологічні пам’ятки трипільської культури в Україні

      Судячи із археологічних знахідок, трипільська культура пройшла через три етапи. Один з провідних фахівців з трипільської культури Т. Пасе класифікував їх як ранній (4000-3600 р. до н. е.), середній (3600-2800 р. до н. е.) і пізній (2800-2000 р. до н. е.). Першою загадкою, з якою зіткнулися вчені, було походження трипільців. Ким були ці люди? Звідки вони прийшли на територію України? Відносно цього існує декілька гіпотез. На думку В. Хвойки, трипільці були предками слов’ян і завжди жили на цих землях. Просто раніше не вдавалося виявити залишки їх поселень. Вчені Ф. Біляшівський, А. Спіцин і В. Городцов вважають, що «культура проникла з півдня через Егейське і Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту». Радянський історик Н. Мар стверджував, що предками трипільців були племена пелазгів, які прийшли по Чорному морю з Північного Кавказу. Українські археологи В. Маркевич і В. Даниленко вважали трипільську культуру синтезом місцевих племен буго-дністровської культури та прийшлих балкано-дунайських племен. Кожна з цих версій має право на життя, але жодна не має чітких доказів. Відомо тільки одне: вже в другій чверті IV тис. до н. е. у Середньому Подністров’ї і на Південному Бузі проживало декілька племінних груп осілого трипільського населення. У цих групах було немало спільного в побуті і культурі, і вони разюче відрізнялися від численних сусідніх племен того ж періоду.

      Крок за кроком археологи та історики відновлювали картину життя племен, що жили більше п’яти тисяч років назад. Вони з’ясували, що трипільці перейшли від примітивного сапного землеробства до використання тяглової сили і плуга, опанували перший метал – мідь, уміли виварювати сіль і будувати оборонні городища. Застосування нових технологій привело до зростання населення. Тільки на території України знайдено понад 1000 стоянок трипільської культури. Поступово трипільці розселилися в Придністров’ї, на Волині, південно-західному Причорномор’ї. Загальна кількість населення, що мешкало на території, що відноситься до трипільської культури, досягла небувалої на ті часи величини – за різними оцінками, від 400 тисяч до 2 мільйонів чоловік.

      Частіше усіх трипільці будували родові або племінні поселення, які налічували від десятка до сотні житлових і господарських споруд. Усі будови були розташовані декількома рядами або концентричними кругами навколо великої площі, на якій стояло одне або декілька святилищ. Від площі радіально розходилися вулиці, уздовж яких розташовувалися садиби.

      Цікаво, що трипільці будували житло двох типів. Одні з них – так звані «ковганки» – були поглиблені житла, які складалися з житлової частини і господарських ям. У основі ці «будівлі» нагадували вісімку або трійку. Стіни їх були пологими, дно нерівним. У кожному з таких жител знаходилося по два-три вогнища.

      Другий тип житла – наземні глинобитні житла площею від 30 до 150 м² – відрізнявся досить складною конструкцією. Підлога з глиняних обпалених валиків викладався на дерев’яному помості, а потім обмазувався глиною. Стіни (що також обмазувались глиною) споруджувалися на дерев’яному каркасі. Двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними снопами. Вікна були невеликими і округлими. В середині могла бути одна, дві або три кімнати. У кожній кімнаті була піч, лежанка і сімейний вівтар-жертовник. Житло трипільців виглядало дуже красиво: його стіни, двері і віконні карнизи розмальовувалися вертикальними смугами червоного, жовтого і білого кольорів.

      Чому ж трипільці будували такі різні житла? Адже зазвичай в подібних ранніх культурах зустрічається один тип житла. В. Хвойка вважав, що глинобитні житла були спорудженнями похоронного характеру – «будинками мертвих». А його колега В. Збенович стверджував, що глинобитні будівлі були стаціонарним житлом трипільців, а «ковганки» будувалися лише на ранньому етапі основи поселення.

      Одна з найцікавіших рис трипільської культури – це її міста. А як інакше можна назвати величезні поселення площею до 400 га, в яких налічувалося до 2000 будинків і до 25 тисяч жителів? Декілька таких величезних поселень було виявлено в районі Умані, в середині течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра і Лозини. У той час це були найбільші поселення на території Європи. У трипільських протомістах (як їх називають дослідники) вже існувала квартальна забудова, багато будинків мали два або й  три поверхи.

      Основними заняттями жителів Трипілля було землеробство і скотарство. За часів розквіту трипільської культури настав так званий великий кліматичний оптимум, завдяки якому на території Європи надовго запанував теплий і вологий клімат. Процвітанню землеробства сприяли і нові способи обробки землі. Зорані з використанням тягової худобини поля засівалися твердою і м’якою пшеницею, ячменем і просом. Є всі підстави думати, що трипільці вирощували також бобові культури і льон. Ділянки знаходилися недалеко від поселень. Урожай збирали за допомогою серпів або просто зривали колоси руками. Для приготування їжі зерно розмелювали. Археологи знайшли зернотерки, що складалися з двох каменів. Очевидно, це була робота для жінок. Доказом цього служать знайдені в трипільських будинках фігурки, що зображують жінок, зайнятих виготовленням борошна.

Трипільське житло. Реконструкція
image-6075

Трипільське житло. Реконструкція

      У селищах тримали і домашніх тварин: биків, корів, овець, свиней. Ймовірно, що на той час вже були приручені кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить і знахідки керамічних посудин із стінками в дірках, які, швидше за все, застосовувалися для виготовлення сиру і сиру. Для випасу використовувалися пасовища на плато, заплавних лугах річок. Тварини були важливою частиною життя поселень. Молоко і м’ясо урізноманітнювали раціон трипільців, шкіра та шерсть йшли на виготовлення одягу, а велику рогату худобу використовували для обробки землі й перевезення вантажів.

      Приручення тварин не означало, що полювання віджило своє. Трипільці були прекрасними мисливцями. Окрім оленя, косулі, кабана, лося і туру, вони полювали на хижаків (ведмедя, лисицю), гризунів (бобер, зайця, білку) і птахів. Зброєю їм служили кам’яні сокири-клини, стріли з кременевими наконечниками і, ймовірно, списи. Виготовляли вони і спорядження для риболовлі: при розкопках було знайдено немало кістяних і мідних гачків. У меню трипільців входили також прісноводі молюски, ягоди, гриби і жолуді (їх розтирали на зернотерках і додавали в тісто).

      Час від часу трипільці залишали свої поселення і переходили на нове місце. Ця схильність до переселення пояснюється просто: земля поступово виснажувалася, та і за дровами доводилося йти все далі і далі. Адже велике поселення мало потребу у великій кількості палива. Ще однією причиною переселень був пошук родовищ кременя, який для трипільців був найважливішою сировиною. Незважаючи на те що вироби з міді вже з’явилися, кременеві наконечники, ножі, пластини-вкладиші для серпів, шкрябання мали попит постійно. Інструменти для обробки шкур і виготовлення одягу робили з глини, рогу, кістки або дерева. Здавалося б, усе просто і з’ясовано. Але ось цікава деталь: переходячи на нове місце, трипільці спалювали свої селища разом з усім добром. Чому трипільці так поступали, учені пояснити не можуть.

      У ткацтві і прядінні жителі Трипілля досягли чималих успіхів. Вони уміли ткати полотно і робити килими, освоїли в’язку панчішного типу. Але, мабуть, головним їх досягненням була кераміка. Хоча гончарний круг ще не був відомий трипільським майстрам, їх вироби вражають різноманітністю і витонченістю форм. Для розпису глиняного посуду широко застосовувалися мінеральні фарби (біла, жовта, червона і чорна), а обпалювали її в спеціальних печах. Часто на кераміку наносився орнамент. У кожної племінної групи були свої різновиди посуду і традиції її прикраси.

      Судячи по зображенням на посуді та фігурках людей, тваринних і міфічних істот, культ віри трипільців був досить складним. Головною богинею трипільців була так звана «Велика мати усього сущого», богиня родючості. У образному світосприйнятті трипільців запліднення жінки дорівнювало посіву на полі; богиня ототожнювалася з годувальницею-нивою. Ймовірно, тому її статуетки робили з глини, додаючи до неї зерна і борошно. Ці статуетки, мабуть, були оберегами для жінок, а можливо – і для усіх мешканців будинку. Не забували трипільці й про домашніх тварин: археологи знайшли немало фігурок бика, свині, собаки, а також птахів.

      Обряди трипільців відновити практично неможливо: надто багато часу пройшло відтоді. Краще всього вивчений похоронний обряд. У ранній період мертвих спалювали, а пізніше стали ховати в позі ембріона: можливо, такого померлого готували до нового народження у загробному світі. У центрі могили лежав голова сім’ї (тоді це був вже чоловік), а біля нього – жінка і діти. Курган був оточений іншими курганами з каменю, де були поховані тварини і зображення людей. Цікаво, що в містах трипільців, на відміну від невеликих поселень, не було кладовищ. Мертвих ховали під підлогами житлових будинків або в спеціальних ямах, розташованих усередині селища. Ймовірно, трипільці таким чином прагнули утримати душу померлого у своєму племені.

      Зникнення трипільської культури – не менша загадка, чим походження трипільців. Приблизно у 2000 році до н. е. її слід втрачається. Як і чому зникла трипільська культура? Можливо, сталося якесь стихійне лихо або епідемія? Чи трипільці просто змішалися з іншими племенами? Якщо ця гіпотеза вірна, то можливою спадкоємицею Трипілля була середньодніпровська культура. Кераміка і побутові речі цієї культури дуже схожі на ті, що робилися колись трипільцями. Але є і ще одна версія, що заслуговує на увагу. Цілком можливо, трипільська культура повільно зійшла нанівець в результаті зміни клімату. Він став набагато посушливішим, що позначилося на землеробстві. Екстенсивне землекористування, що сильно виснажувало землю, в цих умовах стало неможливим. Поступово міста трипільців прийшли до занепаду, а самі вони відправилися шукати нові родючі землі. Учені знаходили предмети, схожі на трипільські, в багатьох місцях – на території сучасних Британських островів, Близького Сходу, Єгипту, Греції, Італії і навіть в Сахарі. Але говорити про повний збіг ні в одному випадку було не можна. Отже не виключено, що автори праві  щодо ще однієї версії, в яку спочатку мало хто вірив: на заході своєї цивілізації трипільці пішли під землю. Науковці знайшли на Західній Україні ряд підземних споруд, в яких, як припускають, мешкали представники пізньої трипільської культури. На півдні Тернопільської області за останній час було виявлено п’ять печерних стоянок, які за віком якраз відповідають періоду заходу Трипілля. Археологічні роботи ведуться, зокрема, в печері Вертеба біля села Бильце-золото. Ця печера була відома історикам ще з XIX ст., але наукові дослідження тут почалися тільки у кін. XX століття. У печері були знайдені залишки трипільської кераміки, характерні обережи і наскальні зображення бика, – однієї з головних тварин Трипілля. Фахівці Інституту археології НАН України вважають, що під землю трипільські племена загнали сильні зовнішні вороги, притягнені їх багатствами, і сподіваються знайти цьому підтвердження.

      Незважаючи на те що нам вже багато що відомо про трипільську культуру, вона як і раніше залишається загадкою для дослідників. На якій мові говорили ці племена? Чому вони створювали величезні міста замість невеликих поселень? І нарешті, яка була їх подальша доля? Але археологічні знахідки наполегливо зберігають таємниці, розкрити яку навряд чи вдасться.

Поділитись

Схожі записи

Один коментар

  1. Вірта

    Тра 21, 2016 в23:29

    цікаво. але не Бильце-золоте, а Більче-золоте :) а живу неподалік

    Відповісти

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook