Таємниче місто Гелон та Геродот

      Першим вченим-мандрівником стародавнього світу, який зробив подорожі по усіх відомих в його час землях і залишив їх опис, був давньогрецький історик Геродот (484-406 рр. до н. е.), прозваний «батьком історії». Вигнаний з Фракії, він опинився на острові Самос, звідки і почав свої подорожі: спочатку в Єгипет, потім у Вавилон, Персію, по грецьких містах-полісах на березі Малої Азії, на Балканський півострів, в Колхіду, Межиріччя, таємничу Скіфію. Саме «Історія» Геродота є для істориків, і зокрема для скіфологів, найважливішим джерелом інформації. Але деякі відомості, викладені в працях Геродота, настільки заплутані й суперечливі, що окремі таємниці стають для істориків і археологів ще загадковішими.

      Незважаючи на вражаючі, а іноді й просто сенсаційні відкриття археологів в скіфських курганах і на городищах, треба визнати, що все ж саме до Геродота сходять основи наших знань про скіфів та їх сусідів. І це не випадково. Саме Геродот надав певне забарвлення історії і культурі Скіфії, створивши яскраві літературні образи скіфів й інших народів півдня Східної Європи. Завдяки «Мельпомені», що є складовою частиною його «Історії», скіфи та їх сусіди набули реальних рис. В усякому разі, не будь цієї книги, наші уявлення про жителів Північного Причорномор’я тих далеких віків, відновлені тільки засобами археології, виглядали б набагато бідніше.

      Зрозуміло, що особисто обстежувати усі описані ним землі й міста Геродот не мав можливості. Тому у своїх описах він використовував три основні джерела інформації: особисті спостереження, чутки й авторські висновки. Розповідь Геродота про дивне скіфське місто Гелон швидше за все навряд чи відноситься до категорії особистих спостережень. В усякому разі, він не містить ні прямих, ні непрямих ознак його безпосереднього там перебування. Правда, при цьому слід сказати, що навіть характеристики тих місць, в яких Геродот побував особисто, іноді приголомшують явною вигадкою. Так, детально описуючи найзнаменитіше і наймогутніше місто Азії – Вавилон, де мандрівник навіть деякий час жив, він вказує: «Побудований Вавилон от як. Лежить він на великій рівнині, утворюючи чотирикутник, кожна сторона якого 120 стадій довжини. Коло усіх чотирьох стін міста складає 480 стадій». Якщо перевести ці цифри в звичні нам одиниці виміру, то виходить, що довжина стін Вавилона складала 85-95 км. І це при тому, що коли ассірійський цар Асархадон приступив в 680 році до н.е. до відновлення міста, він описував його як квадрат, оточений стінами, із стороною в 30 ашлу (3600 ліктів). Отже, периметр міських стін складав тоді 14 400 ліктів, тобто 7,2 км. Ті ж розміри називає останній вавилонський цар Набонід. Зіставлення показує, що Геродот не менше чим в 8-10 разів перебільшив реальні розміри Вавилона. Попутно «батько історії» завищив і розміри знаменитої Вавилонської вежі не менше чим в два рази, а замість восьми воріт, відкритих археологами, назвав сто.

      Зрозуміло, що відомості про скіфів відрізняє ще менша міра достовірності. Наприклад, в «Історії» Геродота є міфологічна версія про появу скіфів і гелонів. Стародавній історик рахував останніх нащадками еллінів і трактував міф таким чином: «Так самі скіфи розповідають про себе і про сусідні з ними північні країни. Елліни ж, що живуть на Понті, передають інакше. Геракл, женучи биків Геріона, прибув в цю тоді ще незаселену країну (тепер її займають скіфи). Геріон же жив далеко від Понта, на острові в Океані у Гадир за Геракловими Стовпами (острів цей елліни звуть Еріфією). Океан, за твердженням еллінів, тече, починаючи від сходу сонця, навколо усієї землі, але довести цього вони не можуть. Звідти-то Геракл і прибув до так званої тепер країни скіфів. Там його застали негода і холод. Закутавшись у свинячу шкуру, він заснув, а в цей час його упряжні коні (він пустив їх пастися) дивним чином зникли».

      Після цього йде оповідання про зустріч Геракла з  напівжінкою-напівзмією (аналог грецької Єхидни) на ім’я Гілея. Щоб отримати своїх коней, герой вступив з нею в любовний зв’язок, від якого народилося троє синів. При розлученні Геракл порадив змієподібній діві: «Коли побачиш, що сини змужніли, то краще всього тобі поступити так: подивися, хто з них зможе ось так натягнути мій лук і опоясатися цим поясом, як я тобі вказую, того залиш жити тут. Того ж, хто не виконає моїх вказівок, відійшли на чужину. Якщо ти так поступиш, то і сама залишишся задоволена, і виконаєш моє бажання».

      «Коли діти виросли, – продовжує Геродот, – мати дала їм імена. Одного назвала Агафірсом, іншого Гелоном, а молодшого Скіфом. Потім, пам’ятаючи раду Геракла, вона поступила, як велів Геракл. Двоє синів – Агафірс і Гелон не могли впоратися із завданням, і мати вигнала їх з країни. Молодшому ж, Скіфові, вдалося виконати завдання, і він залишився в країні. Від цього Скіфа, сина Геракла, пішли усі скіфські царі». Гелон же, видно, став родоначальником племені гелонів.

      При описі «країни будинів» Геродот згадує єдине в Скіфії місто: «Будини –плем’я велике і численне; усі вони світлоокі і руді. У їх області побудовано дерев’яне місто; назва цього міста Гелон. Довжина стіни з кожного боку – 30 стадіїв; вона висока і цілком з дерева; і удома у них дерев’яні, і храми. Там є храми еллінських богів, прикрашені по-еллінськи дерев’яними статуями, вівтарями і наосами. І кожні три роки вони влаштовують свята на честь Діоніса і впадають у вакхічну несамовитість. Адже гелони в давнину – це елліни, які покинули гавані і оселилися у будинів. І говорять вони на мові частково скіфській, частково еллінській”.

      Історики підрозділяють скіфів на три гілки: власне скіфи, що селилися в Причорномор’я; агафірси – що жили в Молдавії і Східній Румунії; гелони – що обжили територію біля річок Ворскла, Псел, Сула. Саме у гелонів на початку VII ст. до н. е. склалася рання рабовласницька держава із столицею. Потім гелони частково відтіснили на північ будинів, проникнувши на схід до Дінця. Головному цареві підкорялися вожді племен, що володіли своїми містечками з с озерами.

      Особлива увага Геродота до міста Гелону, мабуть, була обумовлена не лише його унікальністю, але й абсолютно незвичним для Скіфії способом життя гелонів. По-перше – життям релігійним, а по-друге – осілістю. Відомо, що там, де «батько історії» не міг виступити очевидцем, він шукав тих, хто відвідував ту або іншу країну. Втім, у іншому місці Геродот сам вказав своїх інформаторів про країну будинів і гелонів, вступивши з ними в полеміку: «Елліни, проте, і будинів називають гелонами, називають неправильно». Можливо, йдеться про оповідання еллінських купців, які здійснювали далекі подорожі з «гавані борисфенитів» й інших понтійських портів вбік Приуралля. Саме від них вчений міг дізнатися про пам’ятки далекого північного Сходу, що пролягав заз землями скіфів.

      Далі відомий мандрівник пише, що «будини – корінні жителі країни – кочівники. Це – єдина народність в цій країні, яка живиться сосновими шишками. Гелони же, навпаки, займаються землеробством, садівництвом і їдять хліб. На вигляд і колір шкіри вони зовсім не схожі на будинів. Вся земля їх покрита густими лісами різної породи. Серед лісової гущавини знаходиться величезне озеро, оточене болотами і заростями очерету. У цьому озері ловлять видру, бобра й інших звірів з чотирикутною мордою».

      Зі свідчень Геродота про головне місто гелонів виявляється, що він був оточений високою дерев’яною стіною, довжина якої з кожного боку складала 30 стадіїв, тобто близько 6 км. Дослідники давно вже звернули увагу на виключно великі розміри цього міста, периметр укріплень якого визначався в межах 22-26 км, і дуже сумнівалися в правдивості цих даних, озираючись на приклад Вавилона. Але саме це повідомлення було ключовим у пошуках вченими археологічного еквіваленту «геродотового» Гелона – міста з укріпленнями таких розмірів, які б більш менш співпадали з вказаними знаменитим істориком. І все ж зайшли його. І що дивовижно саме в Україні!

      Зрештою саме великі розміри зіграли визначальну роль в ототожненні Гелона, яким його описував Геродот, з Більським городищем на Ворсклі в Котелевському і Зіньківському районах Полтавської області і Охтирському районі Сумської області. Дійсно, загальна протяжність його зовнішніх укріплень – 25,995 км – виявилася дуже близька до довжини дерев’яних стін Гелону. До теперішнього часу, після широкомасштабних тридцятирічних досліджень Бориса Андрійовича Шрамко, що керував скіфо-слов’янською археологічною експедицією Харківського університету, є підстави стверджувати, що Більське городище і є містом Гелоном. Ця версія Шрамко підтверджується видатними вченими зі світовим ім’ям, а також підкріплюється археологічними розкопками. Отже локалізація Гелона на Вельському городищі придбала форму аксіоми, хоча час від часу лунають цілком обґрунтовані заперечення проти неї. А таке джерело, як «Велесова книга», своїми згадками про місто Голунь (можливо, спотворена назва Гелон), триста «міст і села» навколо нього та його засновників не суперечать висновкам Шрамко, а тільки підтверджує його гіпотезу.

«А Голунь град був великий і багатий.

І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували його і стіни спалили.

І се мусили боронити нашу кріпость і до Русі утримати».

(За переказами, до Гелона дійшов персидський цар Дарій і спалив місто.)

      Перші земляні укріплення Більського городища датуються раннім залізним віком (VIII ст. до н. е.). Пізніші земляні вали досипалися кілька разів і зміцнювалися дерев’яними стінами в епоху скіфів (VII – III ст. до н. е.). Загальна довжина валів – 34 км, а загальна площа городища – більше 4021 га. Величезний археологічний комплекс включає чотири зміцнення – Західне, Східне, Куземинське і Велике укріплення Більського городища, курганні некрополі в урочищах Скоробор, Осняги, Марченки, Перещепине й інші численні поселення.

      Городище на сході обмежене Ворсклою, а на заході – річкою Суха Грунь. По своїй формі укріплення Великого Більського городища наближаються до трикутника, основа якого повернена на північ. З боків знаходяться два додаткові укріплення – Східне (довжина валів, за даними Шрамко, 3870 м) і Західне (протяжність валів – 3270 м), а в північно-східному кутку городища – третє, Куземинське укріплення(вали завдовжки 898 м). На захід і південь від городища розташовані величезні курганні некрополі – Осняги, Скоробор, Саранчеве поле, Перещепине, які налічують сотні насипів. Декілька невеликих могильників знаходяться безпосередньо й на території Великого Більського городища в його південній частині, а також на півночі й сході Західного укріплення. Окремі кургани та їх групи прилягають до Великого Вельського городища з півдня.

      Оборонні спорудження Більського городища складаються з валу та рову. Нині вал на окремих ділянках, що збереглися, зокрема на Західному зміцненні, досягає у висоту 8-9 м, на інших – 4-5 м За археологічними даними, захисні стіни городища складалися із земляного насипу і дерев’яних конструкцій у вигляді вертикальної загорожі, яка була вища за насип і повністю прикривала захисників поселення. Рів же мав сплощене дно, що давало можливість захисникам пересуватися непомітно для ворога. Глибина рову досягала 5-6 м, а його ширина в нижній частині коливалася від 1 до 5 м При в’їзді в городищі було побудовано спеціальні ворота з вежами.

      Городище було побудоване на високому плато, що також позитивно позначалося на його оборонних якостях. Особливо крутим є схил правого берега, який веде від валів в долину Ворскли. Навіть сучасний автомобіль з натугою долає крутий і звивистий серпантин асфальтової дороги від річки до села. А в негоду цей шлях взагалі стає непрохідним.

      Проте ні міцні стіни, ні зручне розташування не змогли захистити укріплення від ворогів. У товщі грат сучасного валу простежуються сліди декількох етапів руйнувань або пожеж, а також відновлення захисних конструкцій городища, які свідчать про багатократні штурми фортеці.

      Тільки на території власне великого городища археологи виявили залишки близько двох десятків поселень. Встановлено, що деякі з житлових споруд були двокамерними, іноді в них були свого роду льохи і господарські ями. Площа таких будівель коливається від 16 до 30 м². Частина з них були двоповерховими: нижній ярус використовувався під хлів або господарське приміщення, а верхній – під житло. Окрім наземного житла існували і землянки.

      У багатьох житлових будівлях виявлені залишки домашніх вівтарів. Вони мали вигляд невисоких циліндрів діаметром біля півметра, гладка верхня площина яких була обпалена, побілена, а іноді розмальована мінеральними фарбами. Поряд з вівтарями знайдені різні культові вироби: глиняні моделі зерен культурних рослин, плуга, глиняні статуетки тварин, залишки дерев’яних чаш і т. д. Іноді групи статуеток складали цілі ритуальні композиції, які імітували сцени культових церемоній. Це, до речі, підтверджує слова Геродота, про те, що гелонці були віруючими людьми. Та  громадська архітектура представлена залишками святилища і храму, які були виявлені при розкопках Східного укріплення. Споруди ці досить значні: святилище, наприклад, займало площу приблизно 260×40 м. Тут були зведені численні жертовники, а у викопаних біля них ямах були виявлені останки пожертвувань. Глиняний жертовник знаходився й посеред невеликого дерев’яного храму з колонами при вході.

      Слід зауважити, що хоча більшість істориків й археологів вважають, що Вельське городище і є стародавнім містом Гелон, але одночасно визнають, що це, мабуть, єдиний випадок точного збігу відомостей Геродота і результатів археології про древні міста. Проте у деяких фахівців кілька фактів все ж викликають сумніви.

      Передусім, це стосується описаних Геродотом храмів, статуй, вівтарів, знайдених в цьому лісостеповому городищі, як, втім, і в багатьох інших. Хоча сам же Геродот, згадуючи про статуї богів, вказував, що у жителів Гелона «не прийнято споруджувати ні зображень, ні храмів нікому з богів, окрім Ареса». Причому наступний детальний опис Геродотом жертвопринесення на честь скіфського бога війни наочно переконує в його принциповій відмінності від грецьких святилищ.

      Проте не виключено, що розповідь Геродота про місто Гелон і його мешканців зрештою була витвором наївної грецької етимології, завдяки помилкам якої «тубільні» гелони цілком могли перетворитися на нащадків еллінів. Безумовно, їх ототожненню сприяла широка популярність імені «Гелон» серед греків. Але у Вельському городищі усі знахідки грецького походження, включаючи і знайдені персні, не виходять за рамки звичайного античного «імпорту». А серед нечисленної серії вельських написів немає жодної грецького. В цілому, зіставлення образу Гелона з культурним виглядом добре вивченого до теперішнього часу Вельського городища свідчить про те, що між ними значно більше відмінностей, ніж подібностей.

      Усе це примушує істориків і археологів не зосереджуватися на досягнутому, а продовжувати пошук загадкового Гелона. Так, висловлювання Геродота про гелонів як про вихідців з античних міст, які сприяли встановленню і розширенню міцних торговельних зв’язків місцевого населення з античним світом і особлива безліч археологічних знахідок дозволяють допустити думку, що гелони жили на правому лісостеповому березі річки Дон. Можливо, гелони представляли ту частину населення, яка зберегла попередні традиції населення катакомбної культури епохи бронзи та його мову, на якій говорили скіфи.

      Існує  ще одна версія, що стосується загадкового міста Гелона. Історично Клев до V ст. називався Гелон (Желон). Тому деякі науковці вважають, що ця місцевість була заселена народністю гелонами або желонами. Нині це мікрорайон Жуляни. Як би там не було, загадковий Гелон ще чекає своїх дослідників, а доки тільки Вельське городище ототожнюється з «геродотовим» містом Гелон і вважається адміністративним, ремісничим, торговельним і релігійним центром політичного об’єднання різних народів.