Демографічна ситуація на українських землях в добу “Руїни” (XVII ст.)

Демографічна ситуація на українських землях в добу “Руїни” (XVII ст.)

Друга чверть ХVІІ ст. Картуш карти І. Гомана, складеної на підставі карти України Гійома де Боплана.
image-856

Друга чверть ХVІІ ст. Картуш карти І. Гомана, складеної на підставі карти України Гійома де Боплана.

Відсутність окремих відомостей про кількість насе­лення по містах і селах утруднює визначення співвід­ношення, яке існувало між сільським і міським насе­ленням, однак скласти про це уявлення можна на під­ставі даних реєстру подимного 1640 р. Згідно з ними в 222 містах жило 460 872 чоловіка, що по відношенню до зазначеної в реєстрі кількості людей (816 тис.) становило близько 57%.

Цілком можливо, що неповнота даних реєстру не дає точної картини співвідношення міських і сільських поселень. Але одержаний нами процент дуже набли­жається до реальної цифри. Про це свідчать і виснов­ки інших вчених, зроблені на підставі інших джерел. Так, підтвердження цього, здавалось би, неймовірно високого проценту ми знаходимо у В. О. Романовського, який вважає, що в 1666 р. міське населення на Ліво­бережжі становило 46%.

Специфічні умови виникнення міст на Україні, зо­крема на Київщині, були причиною того, що тут по містах жило особливо багато, так би мовити, неміського населення. Але до цього ми ще повернемось. В да­ному разі цифри свідчать про те, що приблизно поло­вину населення Київського і Чернігівського воєводств становили жителі міст і містечок.

В цілому чисельність населення міст коливалась від кількох сотень і навіть десятків до 5 — 6 тис. чоловік. Виняток становив Київ, в якому лише за  даними по­датних реєстрів налічувалося понад 10 тис. жителів,а разом з козаками і неоподаткованими підданими ду­ховенства і старшини — не менше 15 тис. чоловік.

Села на Київщині і Чернігівщині були також досить значними. Згідно з нашими підрахунками, на підставі реєстру 1640 р. на одне село тут припадало 47,5 диму, або 285 чоловік. Цілком можливо, що сіл було більше, ніж нараховані нами 2568 сіл, в такому разі середня кількість людей в кожному з них могла бути дещо меншою.

Дані реєстрів показують досить густу сітку сіл, сі­лець, слобід, слобідок, хуторків, «пасік», «рудень», «гут», розташованих навколо більшості міст і перш за все навколо великих міст. Розкидані по всій території Правобережної і Лівобережної Київщини, ці гнізда по­селень становили так звані «волості». Наявність і роз­міри цих волостей, як ми ще переконаємось, відігравали не останню роль в соціально-економічному житті країни.

Висновок О. Барановича про те, що кількість насе­лення Волині становила 655 тис. чоловік, зроблений ним на підставі реєстру подимного 1629 р., підтверджуєтьсяі відомостями джерел другої половини століття. Є дані, що в 1658 р. внаслідок тяжкого становища Речі Посполитої в зв’язку з війною замість простого подим­ного — 0,5 злотого — було ухвалене підвищене подим­не, а саме: в 7 разів більше за просте. В податковому реєстрі поборці зазначили суму простого подимного 54 400 злотих, а семикратного — 380 тис. злотих. Оскільки просте подимне становило 0,5 злотого з диму, слід вважати, що на Волині в 1658 р. було 108 460 ди­мів, тобто майже стільки ж, скільки і в 1629 р. Так само, як і тоді, це був лише можливий мінімум населен­ня. Цілком можливо, що в другій половині XVII ст. на­селення було більше, ніж в першій. Про це свідчать, зокрема, документи поголовного оподаткування. На жаль, списків оподаткованих ми не маємо, але є вка­зівка на те, що, наприклад, в 1673 р. на Волині мало бути зібрано 164 982 злотих. Цей податок збирався з усіх верств населення: з духовенства, як православного, так і католицького, різного рангу державних урядовців, починаючи від воєводи і кінчаючи простим митником або сільським війтом, з козаків і козацької старшини, ченців, ксьондзів і попів, навіть з жебраків і калік. Поголовне поборці повинні були стягти і з тих, хто був на цей час відсутнім, наприклад, з купців, фурманів, які могли бути у від’їзді з товаром, «люзних» людей. «Від цього податку поселення різні, старі і новоосаджені, а та­кож ті, з яких до цього часу поборів не плачено, віль­ні бути не можуть, — говорилось в конституції, — а якби хтось з підданих був такий убогий, що не спро­мігся б заплатити або мало заплатив би, то пани самі повинні були за такого заплатити». За винятком окре­мих магнатів, вищих і державних духовних осіб, в масі своїй населення сплачувало поголовного 1 злотий. В примітках до норми поголовного різних категорій міського і сільського населення говориться, що треба регулювати обкладання так, щоб в середньому «кожна особа на 1 злотий виходила».

Нам відомо, що по 300 злотих із загальної суми ухваленого податку сплачували в 1673 р. митрополити і епіскопи, воєводи, коронні гетьмани, коронні митни­ки; по 150 злотих – каштеляни вищого рангу, від 10 до 75 – писарі митних комор, великі купці, власники дру­карень, судові старости, державці, гетьман Війська За­порізького, обозні полковники, різні митні службовці.

Всі разом ці категорії населення могли внести мак­симум до 40 тис. злотих. Якщо відняти цю суму від за­гальної суми поголовного, то залишиться 124 982 зло­тих. Оскільки за кожним злотим поголовного стоїть людина — глава родини, ми одержимо таку ж кількість родин, або 749 892 чоловіка.

Через десять років, в 1683 р., шляхта Волинського воєводства знову «дозволила» подимне двічі по 128 782 злотих. Якщо на рахунок внесків окремих осіб воєводства, як і в попередньому випадку, віднести40 тис. злотих, то залишиться 88 782 злотих, які могли сплатити 88782 родини, або 532 692 чоловіка.

Сьогодні важко сказати, чому в одному випадку податкові документи показують збільшення в другій половині XVII ст., населення на Волині, а в другому зменшення. Можна здогадуватись, що, оскільки шляхта в 1683 р. двічі платила поголовне, вона особливо нама­галася зменшити належну з її маєтностей суму, чому допомагала й невпорядкованість податкової справи. З цього приводу Йозеф Клечинський писав, що пого­ловне в Польщі до кінця XVII ст. збиралось за реєст­рами 70-х років, тобто періоду найбільшого безладдя в адміністративному апараті і руху населення. Природно, що реєстр 1683 р. відбивав далеко не повну картину чисельності населення в Речі Посполитій і в тому числі, очевидно, і на Україні, В зв’язку з цим збирання податку за неповними списками давало мож­ливість шляхті частину податку залишати собі (оскіль­ки оподатковувала вона все населення, а державі сплачувала тільки згідно з реєстровими списками). Державне оподаткування, твердить Клечинський. ста­ло «джерелом прибутку для шляхти».

Є всі підстави думати, що в 1683 р. населення на Волині було не менше, ніж в першій половині XVII ст., а судячи по даних поголовного оподаткування 1673 р., могло бути і більше. Збільшення могло статися за ра­хунок переселення сюди людей з інших районів, де умо­ви життя трудящих ставали нестерпними, зокрема з Га­личини і Холмської землі. Крім того, мало місце пере­селення з південно-східних воєводств, які зазнали особ­ливого розорення під час визвольної війни 1648— 1654 рр., а також пізніше внаслідок турецько-татар­ських нападів та воєнних сутичок, зв’язаних з війною між Польщею і Росією, що виступила на захист україн­ських земель. Згадаймо, як в 1672 – 1673 рр. після за­гарбання Поділля значна частина його населення зму­шена була тікати в інші воєводства. Порівняно з цими землями Волинь щодо зовнішньої безпеки знаходилась в більш сприятливих умовах.

В Україні починаючи з 16 століття проводились періодичні торги.
image-857

В Україні починаючи з 16 століття проводились періодичні торги.

Отже, не дивно, що населення із зруйнованих райо­нів переселялось на Волинь. Якщо з Правобережної Київщини люди йшли головним чином в лівобережні міста і села, то з Поділля і Брацлавщини — на Волинь. Правда, тут також була польська шляхта, але певні обставини робили її визиск менш відчутним. На особ­ливу увагу в цьому відношенні заслуговують численні «волі» і «слободи», які існували не на далеких окраїнах держави, а тут же, поруч, всередині країни, і створю­вали умови для втеч і переселення в межах одного або суміжних воєводств.

Про Волинь як центр притягання населення із зруй­нованих війною 1648 – 1654 pp. районів, де становище жителів було особливо тяжким, свідчить також і той факт, що ще в перші роки визвольної війни тут не від­чувалось, як в інших центральних воєводствах, змен­шення населення. Документи показують, що і пізніше вихідці з Київщини осідали на Волині. Так, в розпал міжусобної боротьби, піднятої на Подніпров’ї козаць­кою старшиною, населення Вишгорода, Межигір’я і нав­колишніх сіл пішло «в Литву, Волинь і до кордонів Запоріжжя».

Звичайно, що і з Волині населення переходило у ін­ші воєводства, але часом відхід тут, очевидно, не пере­кривався приходом. Збезлюднення окремих поселень ду­же часто відбувалось за рахунок внутрішньої міграції і заснування нових поселень, що можна бачити на прикладі Кременця, жителі якого, ховаючись від татар, поробили просіки в навколишньому лісі і оселились там. Повертатись назад вони, очевидно, не поспішали, бо це їх поселення вважалось новою осадою, в зв’язку з чим вони користувалися певними пільгами.

Відомі нам документи другої половини XVII ст. не містять даних про кількість міст і сіл на Волині. В зв’язкуз     цим для визначення співвідношення і сіл, а разом з тим міського і сільського населення до­водиться орієнтуватись на дані 1629 р. Це до певної міри виправдано тим, що війни і міжусобна боротьба шляхти, яка майже не припинялась на Правобережжі протягом другої половини століття, виключають можли­вість скільки-небудь значного приросту населення. Що ж до поміченого нами збільшення населення в дру­гій половині століття, то воно підтверджує, що напере­додні визвольної війни на Волині було менше населен­ня, ніж в 1629 р.

За неповними даними 1637 р., кількість місь­ких димів становила близько 35% всіх димів воєвод­ства. Ця досить незначна розбіжність в даних порів­няно з 1629 р. свідчить, що на Волині міське населення в середині століття становило не менше 30% всієї кіль­кості населення.

На одне поселення в середньому припадало 54,5 ди­му, або 327 жителів; на одне місто — 174 дими, або 1045 чоловік; на одне село — 44 дими, або 496 чоловік. На 19 кв. км припадало одне поселення; на 373 кв. км – одне місто.

Так само, як і на Київщині, навколо волинських міст існували скупчення сільських поселень, що стано­вили волості.

Обчислення кількості населення Подільського воє­водства особливо ускладнюється через відсутність по­грібних джерел для першої половини XVII ст. і значну неповноту їх для другої половини. В зв’язку з цим ви­сновки про заселеність цього воєводства можна зробити лише дуже гіпотетичні. Підставою для них мають бути податкові документи XVI ст. і окремі документи другої половини XVII ст.

У поборовому реєстрі Поділля 1583 р. названо 602 поселення і серед них 66 міст. Згідно з цим реєстром податковими одиницями на селі їв реєстрі показані «плуги», в містах збирався податок з горілчаних на­поїв — «шос». Всього в реєстрі плугів налічується 70 080. Яблоновський говорить, що подільський «плуг» (аратрум) відповідав за своїми розмірами во­линській іволоці або дворищу. Волинське ж дворище, на думку вченого, дорівнювало приблизно 3,5 диму. Ми знаємо численні факти, коли волинське дворище нара­ховувало і більше димів, а тому сміливо можемо вва­жати середню кількість димів на кожний плуг за 3,5. В такому разі 7008 подільських плугів дорівнюватиме 24 528 димам, або 147 168 душам сільського населення.

Що ж до міст, яких згідно з реєстрами оподаткуван­ня другої половини XVI ст. нараховувалось 66, то, зваживши на наявність серед них досить значних з багатотисячним населенням, як Кам’янець-Подільський, Бар, Язловець, Сатанів, Летичів тощо, не буде помил­кою вважати середньою кількістю жителів для міст як мінімум 50 димів-родин. Це становитиме 19 800 міських жителів. В цілому населення Поділля дорівнюватиме на кінець XVI ст. 166 968 чоловікам, тобто 7 чоловікам на 1 кв. км.

Найменший приріст населення за століття — 10% — означає, що в XVII ст. на Поділлі кількість населення повинна була наблизитись принаймні до 200 000 чоловік.

В ухвалі сейму про податок в 1659 р. говориться, що подільська шляхта має сплатити замість 25,5 побору4  подимні, причому простого подимного на суму23 239 злотих. Оскільки норма простого подимного на одну господарчу одиницю становила півзлотого, вихо­дить, що в 1659 р. на Поділлі було не менше 46 478 опо­даткованих господарств, або 278 868 жителів. Разом з неоподаткованим населенням вони становили щонай­менше 280 тио. чоловік.

За данимиXVI ст. на українських землях було міст – 66. Всього на підставі різних податкових доку­ментів XVII ст. вдалось нарахувати 760 поселень. Серед них міські поселення становили 15%.Наприклад, в реєстрі 1667 р. податок спла­тила ледве третина всіх поселень. В 1668 р. в реєстрі подимного просто зазначено, що внаслідок «загальної руїни» у воєводстві подимне збирається «одне з 6 ди­мів».

Про суті міста, збезлюдніли в добу «руїни». Проте в умовах XVII ст. війна не могла привести до масового винищення населення цілих районів. Воно тікало в більш безпечні місця, зокрема на Волинь, але більшість ховалась тут же, а потім поверталась на ста­рі місця. Свідченням цього може бути той факт, що в 1699 р., відразу ж після відходу турків, у Кам’янці- Подільському з’явились його колишні жителі і пред’я­вили свої права на будинки і садиби.

Виходячи із загальної площі Подільського воєвод­ства, можна визначити, що на 1 кв. км припадало 1,6 чоловіка.

Хоча дані відомих нам подимних реєстрів про кіль­кість димів на Поділлі дуже неповні, уявлення про співвідношення сільського і міського населення вони дають. В 1667 р. з 285 зареєстрованих поселень міст було 40, тобто 14,2%. Дані реєстру 1667 р. майже збі­гаються з даними вищенаведеного документа про 15% міського населення. Цей документ дозволяє визначити і співвідношення населення міст і сіл.

На 31 кв. км припадало одне поселення, а на217    кв. км — одне місто. В середньому на одне посе­лення припадав 61 дим, або 368 чоловік; на одне село – 60         димів, або 361 чоловік, на одне місто — 69,6 диму, або 417 чоловік.

Як показують наведені цифри, села і міста на По­діллі не дуже різнилися щодо кількості населення. В се­редньому кількість населення в них була майже одна­ковою. Географічні умови і постійна небезпека зовніш­нього нападу спричинилися до виникнення відносно не­великих, але краще захищених як самою природою, так і зусиллями людей поселень. Міста і містечка, села і хутори ховалися серед численних дібров, по берегах річок і озер.

На Поділлі далеко не кожне місто було центром волості. Населення, ховаючись від небезпеки, заснову­вало невеличкі поселення в різних потаємних куточках, захищених від ворога самою природою.

Навіть дуже неповні відомості, які є в нашому роз­порядженні, свідчать про те, що населення Брацлавщини, починаючи з середини XVI ст., весь час невпинно зростало і що поселення тут були численними і багато­людними.

В XIX ст. був опублікований реєстр, або «тариф» подимного Брацлавського воєводства за 1629 р. Час­тина цього реєстру була загублена ще в XVII ст., але, незважаючи на його неповноту, ним користалися поборці не лише XVII, а й XVIII ст. Цей факт зайвий раз свідчить про невпорядкованість скарбових справ Речі Посполитої і зв’язану з цим невідповідність даних документів реальному стану речей.

Згідно з подимною тарифою Брацлавського воєвод­ства 1629 р. податок було зібрано з 319 поселень в сумі 37 тис., злотих, що відповідає 74 тис. димів, або 444 тис. чоловік. Але ця цифра включає далеко не все населення Брацлавщини. В реєстр, наприклад, не ввійшли дані про частину козацького населення. Уже на почат­ку XVII ст. тут було багато козацького населення. Час­тина його була вписана в державний реєстр і станови­ла, так би мовити, легальне козацтво, що перебувало на державній службі. Більшість же козаків не мала таких прав, але, незважаючи на це, кількість їх не тільки не зменшувалась, а зростала. По окремих мі­стах — в Брацлаві, Вінниці, Ладижині, Немирові, Тетіївці, Погребищі та інших — козаків жило по кілька сот, а можливо, навіть і тисяч чоловік. Якщо вважати, що в середньому в кожному поселенні було тільки по 15 козацьких димів, то загальна їх кількість становитиме близько 5 тис. димів, або 30 тис. чоловік.

Поділитись

Схожі записи

Один коментар

  1. Василь

    Бер 4, 2016 в14:08

    Дякую за публікацію, і Ваші зауваження щодо населення Волині.

    Відповісти

Залишити коментар для Василь Скасувати відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook