27 грудня 1648 р. Б. Хмельницький під передзвін і гарматні залпи урочисто в’їхав до Києва, величають як «Руський Мойсей». Разом з киянами гетьмана зустрічали єрусалимський патріарх Паїсій, київський митрополит Сильвестр Косов. Тоді ж відбулася зміна поглядів гетьмана на мету боротьби. Патріарх Паїсій назвав Б. Хмельницького «ясновельможним князем» і «князем Русі», а під час служби в Софійському соборі відпустив йому не тільки наявні, а й майбутні гріхи, що було елементом коронації. Після цього в дипломатичних документах Хмельницький титулувався як «гетьман Божою милістю». В грудні 1649 року він послав у Москву посольство полковника С. Мужиловського з проханням про прийняття Війська Запорозького під царську протекцію і про військову допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою. Останнє явно вказувало на його намір досягти повної незалежності України від останньої. Тому в лютому 1649 р. на переговорах у Переяславі з польською делегацією Адама Киселя він назвав себе «єдиним властителем і самодержцем руським», а Україну – «своїм князівством, від Львова, Холма і Галича». Останнє, по-перше, демонструвало реальний суверенітет Української держави як «спадкоємиці Київської Русі», а по-друге, означало війну з Польщею. В силу нерішучості Москви, Хмельницький спробував утворити альянс з Трансільванією, вів переговори з Туреччиною (вже в листопаді 1648 р. в Стамбул попрямувало посольство з пропозицією прийняти «всю Русь по Віслу» під протекцію султана); Останнім забезпечило військовий союз з Кримом.
Тим часом, поляки зайняли західноукраїнські землі по р. Горинь, найжорстокішим чином розправилися з повстанцями і мирним населенням. Ще М. Кривоніс виступав проти відступу від Замостя в листопаді 1648 р., і в нових обставинах втрата цих територій виявилася очевидною помилкою гетьмана і війська. Уже в січні – лютому 1649 р. польний гетьман Януш Радзивілл жорстоко розправився з повстанням на Поліссі: були взяті штурмом і винищені міста Пінськ, Турів, Мозир, жителі яких визнали владу українського гетьмана і до останнього пручалися разом з загонами козаків. У червні 1649 р. поляки перейшли в наступ. У відповідь 10 липня козаки блокували у Збаражі І. Вишневецького, але той зумів протягом місяця відбивати запеклі атаки українців і татар. У липні 1649 р. у битві під Лоєвом Я. Радзивілл здобув першу відчутну перемогу над козаками. Окрилений успіхами король Ян II Казимир (1648-1668) рушив на підмогу до Збаража. Дізнавшись про це, Б. Хмельницький таємно просунув свої основні сили назустріч противнику. 15-16 серпня в ході битви під Зборовом коронне військо стояло на межі поразки, але кримський хан Іслам-Гірей III був підкуплений (татарам був обіцяний рясний ясир за рахунок пограбування українських земель) і зажадав від Б. Хмельницького замирення з королем. «Гетьман Божою милістю» був змушений погодитися на переговори і 19 серпня 1649 р. був укладений Зборівський мир. Договір встановлював реєстрове козацьке військо в 40 тис. чол., а козацька Україна отримувала автономний стан в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств; також православному митрополиту обіцялося місце в сенаті, гетьман підпорядковувався безпосередньо королю, мав резиденцію в Чигирині, але шляхта отримала можливість повертатися в маєтки. М.С. Грушевський назвав Зборівський договір однієї з найбільших трагедій української історії, оскільки він перекреслював незалежність України. Однак Україна створила і зберегла самостійність.
Слід сказати, що шляхта не зуміла повернути кріпаків до попереднього стану, оскільки в різних місцевостях спалахували стихійні селянські повстання, часто підтримані козаками. Б. Хмельницький виявив подвійне ставлення до «черні»: з одного боку зажадав від шляхти «скромного» обходження з підданими; але з іншого – видав сотні універсалів на підтвердження залежності селян від панів», також придушив повстання селян на Волині, міщан в Кальнику та Києві. Уже в лютому – березні 1650 р. політика гетьмана викликала хвилювання на Запоріжжі. Повстанці позбавили влади Б. Хмельницького і обрали гетьманом Якова Худолія. Виступ на Січі було жорстоко придушено. Також трагічним наслідком Зборівського миру стало пограбування татарами Волині, Галичини і Поділля – за свідченням сучасників тільки міст було спустошено близька 70, в рабство було виведено кілька тисяч людей (ясир – «полонені»).
Залишити коментар