14-а піхотна дивізія СС “Галичина” (частина перша)

14-а піхотна дивізія СС “Галичина” (частина перша)

Діяльність дивізії СС “Галичина” під час Другої світової війни досі викликає немало гарячих суперечок як у істориків, так і у простих українців. Радянські історики називали її “дивізією зрадників”, сучасні українські дослідники – “борцями за незалежність України”. Після виходу указу Президента України про зрівнювання в правах воїнів Радянської Армії і бійців УПА колишні солдати і офіцери “Галичини” все частіше вимагають, щоб їх також визнали ветеранами Великої вітчизняної. Чи мають вони таке право? І чи можна вважати визволителями частини, що воювали на стороні гітлерівської Німеччини?

Герб дивізії
image-5945

Герб дивізії

Англійський письменник Семюел Батлер якось сказав: “Бог не може змінити історію. Але історики можуть“. “Традиція” переписування окремих епізодів і цілих сторінок історії йде корінням  в глибоке минуле. Коли це трапляється, герої раптом виявляються зрадниками, а колишні “вороги народу” – гідними його представниками. Іноді такі перестановки відновлюють добре ім’я жертв обставин, іноді – обіляють авантюристів і негідників. А іноді на почесному п’єдесталі виявляються люди, чиї переконання вдало вписуються в сучасну історичну концепцію.

Перш, ніж говорити про 14-у піхотну дивізію “Галичина“, варто зробити невеликий екскурс в історію. Абревіатура СС походить від німецького слова Schutzstaffeln – “охоронні загони”. Так називалися підрозділи НСДАП (націонал-соціалістична німецька робітнича партія), створені Гітлером в березні 1923 року, які представляли собою невеликі групи. Але після того, як в 1934 році загони СС розправилися з неугодним Гітлеру керівництвом СА (воєнізованих з’єднань фашистської партії), вони були виділені в особливу привілейовану організацію. На початок Другої світової війни в СС нараховувалось близько 260 тисяч чоловік, а до 1944 року чисельність військ СС, що вважалися на той час елітними, зросла до мільйона чоловік. У структуру організації входили Головне управління з расових і поселенських питань, що займалося контролем за расовою чистотою нацистських чиновників і організацією “освоєння” німцями захоплених територій, Головне управління імперської безпеки, а також загони трьох типів : загальні, для доручень і караульні. Загальні були свого роду клубом для нацистської еліти, загонами для доручень були відбірні поліцейські частини, а караульні загони управляли концентраційними таборами і забезпечували їх охорону. Саме на СС лежить відповідальність за багато злочинів нацизму : масові розстріли, досліди на “людському матеріалі”, геноцид. Тому рішенням Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі вони були визнані злочинними організаціями. Втім, дивізія СС “Галичина” на Нюрнберзькому процесі не згадувалася. Адже уся історія її існування говорить про те, що вона була тільки пішаком на шахівниці.

Заклик вступати в дивізію СС "Галичина"
image-5946

Заклик вступати в дивізію СС “Галичина”

У 1943 році німці відмовилися від своєї амбітної ідеї розв’язати “східну проблему” тільки “пролиттям німецької крові”. І тому для боротьби з супротивниками почали притягати і інші народи “неарійського походження”, створюючи у складі СС дивізії з представників російської, французької, іспанської, татарської і інших національностей. Це було проявом відомого принципу “Розділяй і володарюй”: використовуючи міжнаціональні, релігійні і ідеологічні конфлікти, німці підбурювали між собою народи, що підлягали знищенню. Щоб ослабити опір населення на окупованих територіях, німецька адміністрація ставила в привілейоване положення одні народи відносно інших. У генеральному комісаріаті “Волинь-Поділля” вона протегувала полякам, а в приєднаному до Генерального губернаторства дистрикті “Галіція” – українцям.

Західноукраїнські землі у момент створення “Галичини” опинилися в складному становищі. До 1939 року Західна Україна входила до складу Польщі. І прихід радянських військ сприйняла не як довгождане звільнення, а як окупацію. Західні українці не знали, що таке колгосп, що таке НКВД. Галичани не сприймали руйнування їх віковічного устрою життя, украй вороже відносилися до “московсько-більшовицької” адміністрації. Це призводило до опору радянської влади. Більшовики ж відповідали “адекватно”. Тільки за півроку, з жовтня 1939 по квітень 1940 року, в Західній Україні було репресовано більше 1 мільйона чоловік (кожен десятий).

В той же час Гітлер, захопивши Чехословаччину, дав певну автономію словакам. На додаток, почавши війну з СРСР, він проголосив себе “борцем з більшовизмом”. Після масових репресій західним українцям це здавалося запорукою майбутньої свободи. Багато хто щиро вірив в можливість отримання незалежної України з рук Гітлера. Хоча насправді зрозуміло, що інтереси українського народу не враховувалися жодною з воюючих сторін. Згідно секретної домовленості між Сталіном з Гітлером (“пакт Молотова – Ріббентропа“) Західна Україна, частину Білорусі і країни Балтії повинні були перейти до СРСР. Що і сталося восени 1939 року.

Агітація до вступу в дивізію
image-5947

Агітація до вступу в дивізію

У роботах українських істориків часто стверджується, що ідея створення української дивізії мала підтримку в народному середовищі, особливо серед західноукраїнської інтелігенції. Головним доказом народної підтримки нібито служить наступний історичний факт: в дивізію погодилося вступити 80 тисяч добровольців, хоча для її комплектування потрібно було тільки 15 тисяч. Проте є підстави сумніватися в тому, що в народному середовищі віталося створення дивізії. Наприклад, керівники Української повстанської армії не раз висловлювалися проти створення подібної дивізії, вважаючи, що німці формують її з єдиною метою: кинути знову створений підрозділ під кулі і таким чином знекровити визвольний рух. Адже німецьке командування зовсім не приховувало свого відношення до слов’янських народів, а Україну розглядало тільки як сировинну базу. Дещо перебільшеною здається і думка, що добровольці йшли в “Галичину” лише з високих ідеологічних спонукань, що це була найбільш національно свідома частина української молоді. Для тих, хто виявився на окупованих територіях, було декілька шляхів: спробувати сховатися і перечекати час окупації, відправитися на роботи в Німеччину або узяти в руки зброю і піти в ліс – в армію УПА. З початком вербування в дивізію “Галичина” з’явилася ще одна дорога: завербуватися, пройти навчання в європейських таборах – а там, дивишся, і війна закінчиться.

Після поразки під Сталінградом в 1943 році губернатор Галіції Отто Вехтер змусив Кубійовича (главу УЦК – Українського центрального комітету в Кракові) виступити формальним ініціатором його (тобто Вехтера) ідеї про створення в збройних силах Третього рейху українського з’єднання. В принципі, створювати військові формації у рамках вермахту на той момент було заборонено. Але Вехтер звернувся з відповідним проханням до рейхсфюреру СС Г. Гіммлеру, оскільки у рамках СС існувала мережа національних формувань народів окупованої Європи.

Погоджуючись на формування есесовської дивізії, емігрантська інтелігенція виправдовувала цей крок тим, що дивізія, мовляв, “послужить українській справі”. Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить відношення німців до українців. Переконуючи молодь добровільно вступати в дивізію, деякі агітатори навіть зловісну абревіатуру СС подавали як зашифроване “Січове стрілецтво“. Але дивізія була типовим колабораційним формуванням, до створення якого гітлерівці приступили вже тоді, коли поразка Німеччини у війні була справою вирішеною наперед.

Володимир Кубійович із німецьким керівництвом стоїть на трибуні під час проходження параду у Львові 18 липня 1943 р.
image-5948

Володимир Кубійович із німецьким керівництвом стоїть на трибуні під час проходження параду у Львові 18 липня 1943 р.

Великий вплив на рішення керівництва УЦК зробили також уроки подій 1917 – 1920 років. Кубійович зі своїми колегами були переконані в тому, що саме відсутність добре вишколеної армії не дала можливості українцям створити після Першої світової війни власну державу. Усвідомлюючи можливість поразки Німеччини, вони твердо вирішили цього разу не допустити, щоб в хаосі подій українці несподівано виявилися без регулярних збройних сил.

Окрім вже існуючої СС дивізії “Галичина”, яка у той час посилено готувалася до бойових дій, Вехтер планував створення і інших українських формувань. Плани Вехтера підтримав генерал військ СС Готліб Бергер. 23 грудня 1943 року під час розмови з керівниками відділів Військової Управи “Галичина” шеф правління дистрикта Галіція Отто Бауер офіційно заявив, що керівництво СС планує створити цілий корпус з українців Галичини. Слід сказати, що добровольців було більш ніж достатньо. Корпус повинен був складатися з трьох дивізій СС. Окрім дивізії “Галичина” планувалося сформувати ще дві дивізії – танкову “Лебмерг” і гірську “Карпати”. Створення корпусу, на думку Вехтера, повинне було притягнути увагу урядових кругів Третього рейху як до галицьких українців зокрема, так і до українського питання взагалі. Проте ця ідея була заблокована рейхсфюрером СС Гіммлером.

Гітлер, як відомо, категорично заперечував проти формування російській і українській армій і визнання слов’янських народів рівноправними з арійцями. Сьогодні все частіше говорять про те, що 14-а національна дивізія під егідою “зброї СС” була сформована таємно від фюрера. А значить, ці з’єднання не були власне есесівськими. Але можливо і інше: національні армії спочатку були створені як “гарматне м’ясо”, і приховувати факт їх існування просто не було необхідності.

Читати далі: 14-а піхотна дивізія СС “Галичина” (частина друга)

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook