Смерть лідера ОУН Степана Бандери

Смерть лідера ОУН Степана Бандери

Радянські спецслужби були причетні до смерті лідера українських націоналістів Степана Бандери (1909 – 1959), який очолював один з напрямів ОУН після розколу цієї організації в 1939 році. Власне, про те, що смерть ходить за ним по п’ятах, знав не лише сам Бандера, але і усе його оточення. Були зроблені усі можливі заходи по охороні життя лідера ОУН, проте вони виявилися безрезультатними.

Степан Бандера (1909 – 1959)
image-5989

Степан Бандера (1909 – 1959)

Темна історія загибелі Степана Бандери продовжувала залишатися загадкою не довго, хоча починалася, як справжній детектив. 15 жовтня 1959 року Бандера, який жив в Мюнхені під прізвищем Попив, зібрався поїхати на обід додому. Зазвичай його скрізь супроводжував охоронець, але цього разу він відлучився. Власне, вже тут має місце загадка: куди і з якої причини зникла супроводжуюча Бандеру людина, що змусило його покинути свого підопічного і чи не являлося таке недбале відношення до своєї роботи в даному випадку умисним? Як би то не було, лідер, чиє відчуття небезпеки, мабуть, притупилося під постійним натиском обставин, не став чекати повернення охоронця. Він тільки попросив секретарку поїхати з ним на ринок і допомогти зробити деякі покупки. Забравши продукти, Бандера поїхав додому вже наодинці. Він спокійно поставив машину в гараж, відкрив власним ключем двері в під’їзді будинку і через декілька секунд почувся крик, який змусив сусідів виглянути на сходи. На сходинках лежав їх мешканець, а поряд з ним валялася сумка з помідорами. Бандера був без свідомості, але живий, і сусіди терміново відправили його до лікарні. Проте по дорозі лідер ОУН помер, так і не прийшовши у свідомість.

      Встановлюючи причину смерті, медики констатували: вона могла стати наслідком ушкодження основи черепа в результаті падіння. Але чому Бандера впав? Фахівці, перегорнувши медичну карту покійного, відмітили дивний факт: в дитинстві Степан хворів на ревматизм, у нього було хворе серце. Органічні зміни цілком могли привести до паралічу серцевого м’язу і викликати смерть. Проте списувати усе на природний хід подій медики не квапилися. У них викликала підозри дивна невелика ранка на верхній губі померлого. Загадкове садно навело фахівців на думку провести додаткові дослідження. Виявилось, що підозри були не марні: в організмі Бандери були виявлені сліди синильної кислоти. Усі сумніви тут же відпали. Справа про вбивство була передана в поліцію. Там, як і в оточенні покійного лідера ОУН, теж запідозрили в цій справі “руку Москви”. І слід сказати, не даремно.

С. Бандера з сім' class=
image-5990

С. Бандера з сім’єю

Під час Другої світової війни С. Бандера деякий час знаходився в німецькому концтаборі “Заксенхаузен”, куди його кинули після проголошення націоналістами 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української держави. Після закінчення війни, згідно з домовленостями Сталіна – Рузвельта – Черчіля на Ялтинській конференції, усі громадяни СРСР, які в ході військових дій виявилися на території інших країн, підлягали депортації на батьківщину. Якщо необхідно – навіть в примусовому порядку. Причому в розряд тих, кого слід було вислати в СРСР, потрапляли також особи, що емігрували з країни після 1917 року.

      6 лютого 1946 року на засіданні першої сесії Генеральної Асамблеї ООН в Лондоні представник делегації УРСР – поет Микола Бажан – виступив з вимогою видати українських політичних діячів, які знаходилися на заході. В першу чергу йшлося про людину, що “скоїла злочини проти людства”, – Степана Бандеру. Але ця вимога залишилася без відповіді. Після цього спецслужби вирішили усунути “незручного” лідера ОУН.

      У 1947 році в Мюнхен із завданням убити Степана Бандеру прибув агент Ярослав Мороз. Його відразу ж викрили, але вже на початку наступного року за завданням НКВД за оунівцем почав полювання спеціально прибулий з Польщі Володимир Стельмащук. Розвідникові вдалося встановити місцеперебування Бандери, проте і цього разу агент був викритий і йому довелося спішно утікати. Наступна “серія детектива” почалася восени 1952 року. Тоді в Мюнхені з’явилися два агенти з Чехословаччини, документи, що мали, на ім’я Легуди і Лемана. Але західні розвідки теж були не ликом шиті і мали своїх інформаторів в радянських спецслужбах. У результаті Легуда і Леман були заарештовані і засуджені за шпигунство. У 1953 році в Мюнхен прибув німець з Волині Степан Лібгольц (Ліппольц). Він намагався видати себе за прибічника боротьби за незалежність України і зав’язати контакти з колами, де можна було зібрати дані про місцеперебування і спосіб життя Степана Бандери. Служба безпеки ОУН з’ясувала справжню мету “націоналіста” і вела за ним спостереження. Лібгольц, виявивши, що знаходиться “під ковпаком”, чекати розвитку подій не став і поспішив поїхати в Східну Німеччину.

Степан Бандера (крайній справа) и Лев Ребет (другий зліва)
image-5991

Степан Бандера (крайній справа) и Лев Ребет (другий зліва)

Після короткого періоду затишшя в 1957 році стало відомо, що особою Степана Бандери і його сім’єю цікавиться Никифор Горбанюк, емігрант, який жив в Мюнхені ще з 1923 року. Про Горбанюка було відомо, що він підтримував зв’язки із спецслужбами післявоєнної Чехословаччини. У жовтні 1958 цей “емігрант” вийшов уранці зі своєї квартири і більше його ніхто не бачив. Через декілька місяців в Мюнхені з’явився деякий Вінцик, працівник чеської фірми. Він чомусь особливо цікавився питанням: де ж вчиться 13-річний син Бандери Андрій. Врешті-решт Вінцик був заарештований німецькою кримінальною поліцією.

      Тоді ж керівництву ОУН стало відомо: Москва готує вбивство Степана Бандери. Лідера націоналістів повинен був убити деякий поляк родом з Волині. Мотивом же злочину нібито повинна була стати помста за те, що під час війни УПА замучили рідних агента. І знову радянські спецслужби зазнали поразки.

      Час йшов, і з Кремля почали сипатися громи і блискавки. Адже ще в 1951 році КДБ в Москві отримало наказ за всяку ціну фізично ліквідовувати Степана Бандеру, Ярослава Стецько, Степана Ленкавського і Степана Мудрика; Івана Кашубу слід було затримати і живим доправить в Східну Німеччину. Керівництво ОУН, украй стурбоване кількістю замахів на Бандеру, дійшло висновку, що йому слід найближчим часом зникнути з Мюнхена. Та все ж лідера ОУН відправили на той світ.

      Панахида пройшла в Мюнхені 20 жовтня 1959 року в церкві Святого Івана Хрестителя на Кірхенштрассе. Бандеру поховали на кладовищі Вальдфрдгоф. На другий день усі західнонімецькі газети подали детальний звіт про сумну церемонію. Мабуть, менше всього про цю подію знали на батьківщині Степана Бандери: радянська преса про це не повідомляла, а підписатися на закордонні газети в ті часи було неможливо.

      Через два роки історія життя і смерті Степана Бандери мала абсолютно несподіване продовження. 12 серпня 1961 року у відділення американської поліції в Західному Берліні зайшли стривожені молодий чоловік і жінка. Чоловік хотів зробити дуже важливе повідомлення. Те, що почули посадовці, перевершило усі їх очікування. Невідомий заявив, що його звуть Богдан Сташинський, і він з дружиною Інгою Поль тільки що втік зі східної зони Німеччини. Сташинський стверджував, ніби є агентом радянських спецслужб і. вбивцею Льва Ребета і Степана Бандери!

      Почалося слідство, яке тривало більше року. Богдан Сташинський розповідав про свої злочини, а поліція і працівники спецслужб ретельно перевіряли кожне його слово. До цієї справи були підключені спецслужби різних країн. Через своїх агентів в СРСР вони перевіряли правдивість свідчень Сташинського. Про те, що вдалося з’ясувати, поліція особливо поширюватися не стала. Проте 8 жовтня 1962 року в Карлсруе, на судовому процесі проти Богдана Сташинського, правосуддя мало в розпорядженні усі докази того, що підсудний говорить “правду, тільки правду і нічого, окрім правди”.

      З’ясувалося, що безпосереднім “замовником” вбивства Бандери був глава КДБ СРСР Олександр Шелепин. Згодом з книги “Вбивці Бандери перед судом” громадськості стало відомо, що Сташинського КДБ завербував і притягнув до співпраці ще в 1950 році. Він пройшов курс спеціальної підготовки в школі розвідників КДБ в Клюванні. Наказ усунути Степана Бандеру Сташинський отримав на початку січня 1959 року. З Москви він попрямував в Берлін, а потім в Мюнхен. Адресу Бандери агент відшукав в телефонній книзі, після чого почав вивчати звички і основні маршрути своєї жертви.

Сім' class=
image-5992

Сім’я Бандери. Зліва направо – Андрій Бандера, Дарья Пищинська, Розалія Бандера (бабуся по батьку). Стоять – Марта-Марія, Федір Давидюк, Володимир, Богдан, Степан, Оксана. Фото 1933 року

У травні Сташинський удруге вилетів в Мюнхен, маючи при собі газовий пістолет і комплект ключів від квартири, в якій жив Бандера. Проте на третій день стеження, коли планувалося провести замах, у Сташинського здали нерви. Керівництву він просто набрехав, що при Бандері нібито знаходилася озброєна охорона. У жовтні Сташинського викликали в Москву. Після “задушевної бесіди” йому було “запропоновано” убити лідера ОУН за будь-яких обставин. Хоч ціною власного життя. У Мюнхені Сташинський декілька днів спостерігав за квартирою “об’єкту”. У фатальний для Бандери день вбивця, скориставшись дублікатом ключа, увійшов до під’їзду і сховався за дверима. Через деякий час він почув, як до будинку під’їхав автомобіль. Незабаром до під’їзду увійшов Бандера; у цей момент Сташинський зробив вид, ніби зупинився зашнурувати черевик. Коли жертва проходила мимо, він щось запитав. Бандера здивовано обернувся, почав говорити і отримав в обличчя постріл з газового пістолета. Зброя була заряджена синильною кислотою.

      Сташинському вдалося непоміченим втекти з місця вбивства, а знаряддя злочину він кинув в річку. Незабаром вбивця на потягу відбув у Франкфурт. 22-го листопада того ж року його особисто приймав в Москві Олександр Шелепин. Він вручив агентові орден Бойового Червоного Прапора і дозвіл на шлюб з німкенею зі Східного Берліна, про який довго і безуспішно клопотав Сташинський. Через місяць після весілля, яке відбулося в Берліні, він був спрямований разом з дружиною в Москву для продовження навчання. Але прослуховування домашніх розмов “підопічного” дало основу начальству підозрювати Сташинського в недостатній лояльності до радянського режиму. Його відрахували з школи і заборонили покидати Москву.

      Дружині Сташинського у зв’язку з майбутніми пологами навесні 1961 року було дозволено виїхати в Східний Берлін. Але на початку 1962 року дитина несподівано померла, і опальному агентові дозволили ненадовго поїхати, щоб поховати сина. При цьому за ним велося особливо пильне спостереження. Проте за добу до похоронів (якраз напередодні дня зведення Берлінської стіни) Сташинському з дружиною вдалося відірватися від супроводу і втекти в Західний Берлін.

Слава Україні!
image-5993

Слава Україні!

Німецький суд, в якому слухалася справа Богдана Сташинського про вбивство Льва Ребета і Степана Бандери, виніс свій вердикт 19 жовтня 1962 року. Враховуючи щиросерде розкаяння підсудного і важливість представлених відомостей про діяльність КДБ, які він дав урядам західних держав, суд обмежився вироком, згідно з яким колишнім агентом належало провести за гратами всього вісім років. Це рішення громадськість сприйняла дуже неоднозначно: хтось докоряв служителям Феміди в надмірній поблажливості до вбивці двох чоловік, хтось же вважав, що Богдана Сташинського взагалі слід було виправдати. Він, мовляв, був лише знаряддям вбивства, а справжні злочинці сидять в Москві. У одному листі навіть пропонувалося видати Сташинському документи на ім’я, яке він собі вибере, дати йому 50 тисяч марок і дозволити жити в будь-якій країні по його вибору. Після виходу на свободу колишній агент виїхав зі своєю дружиною з Німеччини і зник. Подальша його доля невідома.

      У Москві після втечі вбивці Бандери піднявся страшний переполох і багато високих начальників поплатилися за це своїми місцями. Ймовірно, Москва зробила декілька спроб змусити понад міру балакучого агента замовкнути назавжди, влаштувавши йому “самогубство”, але стіни німецьких в’язниць виявилися міцними, а тюремні працівники – непідкупними. Так перестала бути таємницею ще одна загадка історії під назвою “смерть лідера ОУН Степана Бандери”.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook