Дубенський форт

За статтею М.Ющенко “До історії будівництва Дубенського форту-застави: особливості першого проекту 1885 року та французькі риси в архітекрурі форту” (із матеріалів наукового збірника “Воєнна історія України. Волинь та Полісся”, 25-26 квітня 2016 р.).

Форт-застава як новий тип фортифікаційної споруди з’явився після франко-прусської війни 1870 – 1871 рр. Досвід бойових дій з активним використанням залізниць як шляхів сполучення для армій, показав корисність укріплень, що здатні блокувати залізниці, а також переправи на річках. В масштабах великої військової кампанії виграш в кілька тижнів, та навіть днів, на які спізниться ворог, підтягуючи резерви пішим ходом та артилерію звичайними шляхами до стратегічних пунктів, може мати значний вплив на перебіг кампанії.

В Росії досвід франко-прусської війни в контексті фортець та боротьби за них був ретельно проаналізований головою військово-інженерного відомства генерал-ад’ютантом Тотлебеном, з ініціативи та за участі якого вже в 1871 році почалися рекогносцирувальні роботи в західних військових округах для пошуку місць, де можна побудувати укріплення для блокування залізниць. «Особлива нарада про стратегічне положення Росії» прийняла за пропозиціями Тотлебена цілу програму посилення існуючих фортець та будівництва прикордонних укріпленьна західному та південно-західному кордоні.

Для будівництва Дубенського форту було використано французький досвід. «Комітет оборони» у вересні 1873 року за ініціатививійськового інженера генерала Сере-де-Рівіера було представлено доповідь про нову систему фортифікаційного захисту кордонів Франції. На підставі його доповіді було прийняте рішення про створення системи «оборонних завіс» в складі мережі великих та малих фортець, проміжки між якими заповнювали як окремі форти-застави, так і самостійні форти на пасах «завіс» між фортецями. Такі форти були розташовані на відстані вогневого контакту фортової артилерії з сусідніми фортами. Безпосереднє будівництво нових укріплень системи Сере-де-Рівіера розпочалося відразу після прийняття його програми і під його керівництвом. В результаті вже в кінці 70-х та на початку 80-х років XIX століття у Франції було побудовано кілька десятків нових фортів, значну кількість з яких становили форти-застави.

В Росії ж темпи нового фортифікаційного будівництва в 70-х роках XIX століття були значно повільніші. Головним стримуючим фактором був відчутний брак фінансів, а оскільки тема застосування фортів-застав була зовсім новою, з проектуванням та будівництвом не поспішали. Також військово-інженерному управлінню та військовому міністерству доводилося інколи обмежувати політ фантазії проектантів. Наприклад, проектування Осовецького форту-застави було доручено військовому інженеру полковнику Гільдебандту, який після двох років ґрунтовних досліджень терену, у 1875 році представив проект справжньої фортеці з дев’яти фортів замість одного. Звичайно, його проект був відкинутий як занадто дорогий та масштабний і після перерви проектування було доручено іншому військовому інженеру, підполковнику Красов-ському. Але зрештою біля Осовця з 1882 року розпочали будівництво все-ж таки не одного форту-застави, а малої фортеці з трьох фортів (пізніше побудовано ще четвертий) та значної кількості інших укріплень.

Нестача фінансів, які виділялися на фортифікаційне будівництво, а потім і повне припинення фінансування під час російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр., відтягнули і підготовчі роботи по будівництву Дубенського форту-застави. Доля ж Проскурівського форта-застави склалася погано: спочатку він був відкладений на другу чергу будівництва, а згодом від його будівництва взагалі відмовилися.

Тим не менше, розвиток інженерної думки не залежав від фінансових можливостей. В Росії силами Головного інженерного управління велися розробки нових типів фортів та їх елементів всі 70-і роки XIX століття. Результатом цієї діяльності стало спочатку прийняття так званих «типових зразків» фортів в 1874 році, за взірцем яких почали будувати форти в деяких західних фортецях, а після вивчення досвіду російсько-турецької війни 1877-78 років було прийнято новий типовий зразок «казенного форту» 1879 року. Саме цей тип форту став найпоширенішим в фортецях західних військових округів. Вивчався також і досвід нових зразків фортифікації в інших країнах, наскільки це було можливо. Зокрема, цьому сприяв високий авторитет генерала Тотлебена, думку якого високо цінували європейські військові інженери, консультуючись із ним стосовно нових зразків укріплень, а також налагодження дружніх стосунків із Францією, політичну підтримку якій надавала Росія після франко-прусської війни. Проектуванням Дубенського форту-застави займався військовий інженер полковник Борисов, його проект був затверджений у 1885 році і з того ж року розпочалися будівельні роботи. Стратегічним завданням форту-застави Дубно було блокування залізниці Львів-Броди-Рівне, яка на випадок можливої війни з Австро-Угорщиною слугувала б основним шляхом постачання ворожої армії, що наступає в напрямку Волинської губернії, зокрема в бік міст Луцьк та Рівне. Також біля форту проходило шосе.

Місцем для форту було обрано високий пагорб над західним берегом р. Іква, яким закінчувалася гряда, що простягається з північного заходу на південний схід та схід від району села Малі Сади. Цей пагорб здіймався над заплавою р. Іква на 20-30 метрів, прямо під ним по краю заплави було прокладено насип залізниці. Оскільки основними напрямками, з яких на форт могли очікувати нападу, бувпівденно-західний, західний та північно-західний, а з півдня та сходу була широка долина р. Іква з майже непрохідною, заболоченою заплавою, цілком можливо було по-удувати типовий «казенний форт» зразка 1879 року. Але існувала імовірність просування ворожих військ східним берегом р. Ікви і захоплення ст. Дубно. В такому випадку форт був-би відкритий для обстрілу з тилу через заплаву р.Іква, тому типовий зразок «казенного форту» не підходив через практично відкритий тил. Форт-застава мусивбути готовий для оборони в будь-який бік, без ризику бут розстріляним з мало захищеного боку.

У франції на той момент вже було побудовано і продовжували будуватися близько 20 фортів-застав та подібних до них самостійних фортів так званого «ізольованого типу» на пасах укріплень фортець та «завісах» між фортецями. Отже досвід будівництва нового типу фортів в найрізноманітнішихландшафтних умовах був накопичений чималий. Авторові невідомо, чи бував у Франції з метою ознайомлення з тамтешніми фортами-заставами проектант Дубенського форту-застави полковник Борисов, але певна подібність з деякими французькими фортами дає підстави вважати що як мінімум, він був знайомий з їх проектами. Певне налагодження політичних стосунків між Росією і Францією в 70-х роках дозволяє припускати деякий обмін військовою інформацією. Але не варто виключати і нелегальний шлях здобування відомостей.

Перша подібність до французьких зразків фортів полягає в тому, що Дубенський форт-застава отримав чотирикутну форму, характерну для багатьох французьких фортів-застав та самостійних фортів, що мали квадратну або ромбічну форму. Типовий же російський «казенний форт» як правило був п’ятикутний. Чотирикутна форма форту-застави дозволяла спростити відразу дві проблеми; побудову вогневих позицій на валу для рівномірної оборони на всі боки та організацію поздовжньої оборони всіх фасів рову мінімально необхідною кількістю споруд (капоніром та двома напівкапонірами, або лише двома капонірами).

Друга подібність полягає в особливостях розташування безпечних казематів всередині форту. Дубенський форт-заставу утворювали такі основні частини – зовнішній гласіс, сухий рів, суцільний кільцевий вал, безпечні каземати під валом, центральна казарма. Аналогічне компонування елементів мали французькі типові форти, форти-застави та деякі самостійні форти, причому наявність центральної казарми (центральний масив за французькою терміно логією) та безпечних казематів під кільцевим валом була їх характерною особливістю. Найбільш подібне до Дубенського форту-застави планування мали фортеці Люсе та Вілле-ле-Сек, розташовані на фортовому пасі фортеці Туль. Хоча ці форти не булисамостійними «фортами-заставами», але мали  положення на важливих висотах і були за розрахунком на повноцінну кругову оборону. Розміри Дубенського форту-застави становлять 300 м., довжина кожного з фасів рову становить 230 м.

Серед російських фортів того періоду був лише один форт, який мав обриси, подібні до Дубенського форту-застави та французьких фортів. Це був форт №3 (Шведський), побудований в 1883– 1889 рр. у фортеці Осовець, але він лише дещо нагадував Дубенський форт, значно відрізняючись більшістю своїх елементів.

Ще одна подібність полягала в наявності броньових артилерійських башт, які були встановлені в більшості важливих французьких фортів-застав та самостійних фортах і передбачалися проектом в Дубенському форті, але були зовсім не притаманними для інших російських фортів. Всі три башти мали розташовуватися на західній частині валу. На той час їх активно застосовували французи, як правило башти системи Мужена з двома 155 мм гарматами, а в Німеччині – башти своїх систем. Але в Росії питання введення броньових башт для артилерії у 80-х роках XIX століття загальмувалося. Росія мала власний досвід застосування баштової артилерії – в Кронштадті на одному з фортів в 1868– 1879 рр. було побудовано баштову батарею для шести гармат калібру 279,4мм. У ті ж роки Німеччина та Франція посилено конкурували між собою, встановлюючи в фортах башти та пропонуючи нові зразки своїх артилерійських башт іншим країнам. Але в 1885– 1886 роках (з грудня по січень) відбулися дослідні стрільби в Румунії на полігоні Котрочені, де в ролі мішеней якраз і були застосовані броньові артилерійські башти системи Шумана, виробництва завода Грюзон (Німеччина) та системи Мужена, виробництва заводу Сен-Шамон (Франція). Для обох виробників результати дослідних стрільб виявилися невтішними, а для Дубенського форту-застави мали той наслідок, що російське військове міністерство не стало купувати жоден з існуючих закордонних зразків башт і відклало питання застосування артилерійських башт до кращих часів.

Менш важливою, але все ж таки виразною архітектурною аналогією з французькими фортами, була наявність в Дубенському форту-заставі так званих «світлових двориків» над частиною захованих під товщею валу безпечних казематів. Такий архітектурний елемент був дуже поширений У французьких фортах і зовсім не використовувався в російських.

Інші особливості облаштування були характерні як для французьких, так і для російських фортів 70 – 80 років XIX століття: система оборони ровів гарматами, розташованими в «головному» капонірі та двох «плечових» напівкапонірах; цегляний чи кам’яний контрескарп та окрема ескарпна стінка; подвійна лінія оборони завдяки двом валам форту – нижнього для стрільців і польових гармат, та верхнього для важкої артилерії; широке застосування казематованих траверсів. Застосовувалися ці елементи і в фортах інших країн.

Тим не менше, Дубенський форт-застава хоча і має виразні ознаки, притаманні французьким фортам, проте проект полковника Борисова не став копією якогось з французьких фортів-застав. Головна відмінність полягала в тому, що рельєф місця, обраного для форту, примусив проектанта відмовитися від симетричної бойової позиції для кругової оборони, як часто робили французи. Пагорб мав нахил на схід до заплави р. Іква, тому східний кут рову форту був розташований щонайменше на 10 метрів нижче, ніж західний. Відповідно, різницю в висоті мали західна та східна частина валу. Також, через відверто невисоку імовірність атаки на форт з боку заплави р. Іква, не було нагальної потреби робити симетричну бойову позицію по всьому колу валу. Оскільки крутий схил пагорбу утворював чималу «мертву зону» в тилу форту вздовж залізниці, для додаткової оборони форту зі сходу та південно-східного боку, в заплаві за насипом залізниці було збудовано невеликий редут, оточений водяним ровом.

Основна лінія оборони з підготовленими стрілецькими та гарматними позиціями простягалася півколом в західній частині форту-застави, для ведення вогню в найбільш очікуваних напрямках нападу. За першим проектом форту від 1885 року вал був подвійний в західній частині – за кілька метрів над ескарпною стінкою проходила стрілецька позиція (фосебрея) – передовий вал, на якому розташовувалася піхота та частина протиштурмових гармат. Форти з двома валами (стрілецьким та артилерійським) були передбачені типовими проектами звичайних французьких фортів 1874 та 1875 років. Такий саме подвійний вал передбачав і проект російського «казенного форту» 1879 року. Цей нижній вал, вочевидь, доходив лише до бічних кутів форту, або взагалі був влаштований у вигляді окремого виступу – «бонету», як це зроблено у французьких фортах. На артилерійському валу були розташовані 6-мм фортечні гармати, які складали основне озброєння форту. Загалом же номенклатура озброєння форту-застави була доволі велика і змінювалася в різні роки.

Інша відмінність від французьких зразків була в плануванні центральної казарми. У французьких фортах цю казарму називали «центральний масив» і він був захищений від ураження снарядами солідною земляною обсипкою на даху. Досить часто в «центральному масиві» французи встановлювали броньову башту системи Мужена для 155 мм гармат. Крім того, над військовою вулицею між центральним масивом та безпечними казематами було влаштовано ряд склепінь, також згори засипаних ґрунтом для захисту. Лише в кількох місцях прохід між центральною казармою та підвальними казематами був відкритий згори, утворюючи так звані «світлові дворики». Останні слугували для природної вентиляції значної кількості розташованих під валами казематів та освітлення частини з них. В Дубенському форту-заставі центральна казарма не мала захисної земляної обсипки на даху. І хоча суто теоретично вона могла бути передбачена, по факту її ніколи не зробили, обмежившись звичайним залізним дахом. Також не було зро-блено склепінь, які б перекривали частину проходу між центральною казармою та підвальними казематами. Фактично, в форту була зроблена суцільна кільцева військова вулиця, яка оточувала центральну казарму і була повністю відкрита згори. Це, звісно, значно сприяло вентиляції та освітленню приміщень, але відверто програвало в захи щеності французьким аналогам. Фактично, єдиним захистом центральної казарми в Лубенському форту-заставі був високий західний вал з додатковим захисним траверсом, який лише частково прикривав казарму від снарядів Також помітною відмінністю від французьких Феруло застосування казематної артилерії. Також в Дубенському форту-заставі збиралися встановити висувні платформи для фортечних гармат, але далі однієї експериментальної платформи полковника Борисовасправа не пішла. Після дослідної експлуатації платформабула забракована, розібрана і здана на склад.

Розвиток артилерії в другій половині 80-х pp. XIX століття, насамперед поява фугасних снарядів надзвичайно сильної руйнівної дії (порівняно з тими, що були відомі раніше), примусили майже відразу після закінчення будівництва розпочати модернізацію Дубенського форту і ліквідувати всі його «проблемні місця». На початку 90-х pp. XIX століття піхотну позицію було засипано і утворено схил суцільного валу, було забетоновано і засипано світлові дворики, колодязі для так і не встановлених башт і котловани для висувних платформ полковника Борисова. Було розібрано цегляні споруди оборони рову (капонір та напівкапоніри) і побудовано замість них бетонні закон-стрекарпні кофри. Також було побудовано бетонні казема-товані траверси, сховища і шахти подачі боєприпасів на валу форту, посилено бетоном виходи на вал та в рів, бра му форту, посилено бетоном дахи безпечних казематів.

В результаті цих робот форт нарешті був приведений до стану бойової готовності до середини 90-х років XIX століття, в якій перебував до 1908 року.