Фортеця на Замковій горі Києва у литовську добу. XIV-XVI ст.

Фортеця на Замковій горі Києва у литовську добу. XIV-XVI ст.

Замкова гора, рекострукція литовського замку
image-8107

Замкова гора, рекострукція литовського замку

Головний замок Подніпров’я в XIV-XVI ст. періодично ставав притулком для жителів міста під час військової загрози. Крім того він був резиденцією литовських князів, а з 1471 р. – після остаточної ліквідації автономії Київського князівства в ньому повинні були проживати воєводи. Оволодівши Києвом, Володимир Ольгердович розташував у замку свою резиденцію і відтоді гора стала центром міста.

 Тут же знаходився монетний двір, адже Володимир Ольгердович почав карбувати власні гроші. Виготовлялися ці монети по технології, яку освоїли татари в період завоювання Хорезму. На відміну від Європи, де їх карбували на кружках, вирізаних з листових пластин металу, або Візантії та південнослов’янських країн, де зображення наносилось штемпелем на попередньо відлиті кружки, в Середній Азії монету чеканили з нарізаною срібного дроту, попередньо розплющивши отримані заготовки. Вибір такої технології для монет Володимира Ольгердовича був обумовлений тим, що в Подніпров’ї того часу в грошовому обізі домінували золотоординські монети, а інших населення майже ніколи не бачило.

В результаті застосування такої техніки  монети Володимира Ольгердовича мають овальну форму. Розміри монет також різні і представлені варіаціями від 11 на 12 мм. до 14 на 15 мм. Сьогодні знайдено більше 1 200 монет, але їх основна маса, 969 одиниць, походить з Сосницького скарбу (зберігається в музеї історії України). На одній із сторін монети Володимира Ольгердовича вибито ім’я князя і поміщений характерний знак щодо якого немає однозначної думки – або це Софіївський собор, або Золоті ворота. Необхідність карбування монет була викликана економічною доцільністю, інтенсивним товарообміном, розвитком продуктивних сил.

Монети, карбовані Володимиром Ольгердовичем
image-8108

Монети, карбовані Володимиром Ольгердовичем

Загалом Володимир Ольгердович зміг швидко завоювати довіру населення Київської землі і, стати одним з найвпливовіших удільних князів Литовсько-Руської держави. До початку 1390-х рр. він вважався одним з можливих претендентів на місце великого князя литовського, після того як його рідний брат Ягайло став польським королем, одружившись 1385 р. на королеві Ядвізі.

Тому його племінник Вітовт, змагаючись за великокняжий престол, поспішив виступити навесні 1394 р. на Київ, щоб нейтралізувати свого могутнього дядька. Володимир Ольгердович не став доводити ситуацію до відритого військового зіткнення і прибув для капітуляції в табір Вітовта в Овручі. Пізніше, на зустрічі Вітовта і Ягайла в червні 1394 р. у Віслиці, між ними була укладена угода, за якою Володимиру виділяли місто Копил у Білорусії. Невдовзі Володимир Ольгердович помер та був похований у київському печерському монастирі.

 Його наступник брат Скиргайло з 1395 р. зайняв київський замок. Однак через два роки він був отруєний на бенкеті у Софії Київській.

Потім правили представники незначних князівських родів – Іван Гольшанський, призначений 1471 р. воєвода Мартин Гаштольд. Саме з цього часу Київське князівство втратило свою автономію.

В 1430 р. в Литві помер князь Вітовт, а країну охопили важкі часи переділу спадщини. Частина українських князів під проводом Свидригайла Ольгердовича мала на меті створити Велике князівство Руське зі столицею в Києві. У відповідь феодали Литви і частини Білорусії обрали великим князем Сигізмунда Кейстутовича, і велике князівство Литовське розпалось на два фактично самостійні держави. На стороні Сигізмунда виступив Ягайло, стурбований антипольськими спрямуваннями Свидригайла.

Почалися військові дії, в ході яких в 1432 р. Сигізмунд взяв у облогу київський замок, але відступив. У тому ж році в Київ для ведення переговорів прибув і польський король Ягайло. Їх результатом стало видання Ягайлом спільно з Сигізмундом привілею про рівні права в занятті посад у Великому князівстві Литовському для православних і католиків. У 1434 р. цей привілей був підтверджений, але реальний розподіл країни на дві частини залишився.

Після смерті Сигізмунда було укладено мир за яким Свидригайло отримав Волиньське князівство, а Київське – Олелько, син Володимира Ольгердовича, який і правив ньому до 1455 р., проте лише як вотчиною, без права передачі у спадок. За тридцять років правління Олелька і його сина Київське князівство змогло відновити втрати, нанесені феодальною війною 1430-1440 рр.

 Проте за змову проти короля Казимира IV Михайла Олельковича стратили 30 серпня 1481 р. на перед замком на відрозі Замкової гори Клинець.

Князь литовський та київський Монети, карбовані Володимир Ольгердович
image-8109

Князь литовський та київський Монети, карбовані Володимир Ольгердович

У всіх цих політичних перипетіях київський замок залишався потужною військовою фортецею. Про зручність внутрішньої обстановки жител в замку свідчать численні знахідки на території гори керамічних пічних кахлів. Найбільш ранні з них датуються XIV ст., мають форму довгих циліндрів, завдяки якій збільшувалася тепловіддача печей. На решті території Києва кахлі зустрічаються значно менше.

 В XVI ст. кахлі стали квадратними, на них поміщали зображення людей і тварин. Прикладом можуть служити дві кахлі, на яких намальовані голови вельможі та лева, знайдені на Замковій горі.

Можемо тільки уявляти, як у теплих покоях замку біля грубки приймали гостей, послів, ведучи тривалі бесіди. Наприклад, 1474 р. воєвода Мартін Гаштольд приймав у замку венеційського посла, митрополита Кафи. До речі останній прямо за столом і помер – дізнався про захоплення Кафи султаном Магометом.

1482 р. Київ знову зазнав страшного лиха. 1 вересня почалась облога замку військами кримського хана Менглі-Гірея. Все населення міста сховалося в замку, обороною якого керував воєвода Іван Ходкевич. На відміну від трьох попередніх облог цю київський замок не витримав. Він був узятий Менглі -Гіреєм і спалений разом з усім містом. Більшість населення загинуло або було забрано в полон.

Про цю трагічну подію на Замковій горі нагадують знахідки «болтів» – гранованих стріл XV ст., та скарбів, прихованих від ворога.

У 1903 р. при копанні могили на Фролівському кладовищі був знайдений скарб із монет Володимира Ольгердовича.

У 1978 р. в Музей історії України Подільським районним відділенням міністерства внутрішніх справ в м. Києві був переданий скарб, знайдений на Замковій горі, який складався з 24 грошів, десять з яких мали контрамарки німецьких міст Аугсбурга, Зальцбурга, Касселя , Нюренберга, Регенсбурга.

У 1990 р. на стежці, що йде по північному гребеню гори, учень школи В.А. Симановський випадково знайшов монету Володимира Ольгердовича. Скоріш за все це залишок скарбу, що був випадково виритий при копанні могили.

Отож наявність Замковій горі як мінімум чотирьох скарбів свідчить про те, що їх власники так і не змогли повернутися по них, адже загинули. Можемо припустити, що крім цих скарбів були знайдені й інші в різні часи та без офіційної їх фіксації.

Може знайти певний артефакт пощастить і випадковому відвідувачу Замкової гори?

Поділитись

Схожі записи

2 Коментарі

  1. Олекса з Київа

    Січ 5, 2017 в21:50

    “Може знайти певний артефакт пощастить і випадковому відвідувачу Замкової гори?”

    Стимулюєте до чорної археології? Мало в нас викопується істричних реліквій, які переховуються від народу по закритих збірках? Невже, по-Вашому історичне місце варто відвідувати лише заради того, щоб поживитися на ньому за раухнок громади?
    Вражаюся цьому цинізмові

    Відповісти

    • Admin

      we.org.ua

      Січ 25, 2017 в15:52

      В жодному разі ми не закликаємо. Але будемо честними. Скільки людей, знайшовши старовинну монету, віднесе її в музей? А скільки залишить собі? Я думаю, що більшість.

      Відповісти

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Ми на Facebook