Гетьмани Іван Виговський і Юрій Хмельницький. Розкол України на Лівобережну та Правобережну

Гетьмани Іван Виговський і Юрій Хмельницький. Розкол України на Лівобережну та Правобережну

Іван Виговський
image-3322

Іван Виговський

Іван Виговський (? -1664) Практично відразу вжив низку дій з узурпації влади. На початку вересня 1657 р. в Чигирині «при закритих воротах» зібралася старшинська рада, яка передала гетьманські повноваження І. Виговському «до змужніння Ю. Хмельницького». У жовтні 1657 р. розширена старшинська рада в Корсуні «при закритих воротах» обрала І. Виговського гетьманом. Фактично, це був переворот, оскільки Україна з монархії перетворилася на олігархічну республіку за зразком Речі Посполитої. Легітимність узурпації затверджувалася присутністю на раді послів низки держав, включаючи Росію. Виговський обіймав двоїсту позицію: з одного боку, 6 жовтня уклав союз зі Швецією, але потім став шукати підтримки у Москви і погодився на приїзд російських воєвод в «знатні города» (Переяслав, Ніжин, Чернігів), висновок козацьких загонів з Білорусі та передачу Старого Бихова і Чаус під руку царя. Під натиском Росії Виговський пішов навіть на повторне переобрання в присутності російських послів, яке відбулося на раді в Переяславі в лютому 1658 р. І. Виговський підтримав курс на різке відмежування «нової шляхти» (козацької старшини) від решти козацтва. Гетьман і його оточення стали відкрито ігнорувати «свободи і вольності» городового і запорізького козацтва, в тому числі права рибної ловлі, вільного переходу на Запоріжжі. Була навіть зроблена спроба відновлення шляхетського землеволодіння на території Полтавського та Миргородського полків. Однак така політика вела до порушення соціального миру в суспільстві. Незабаром обурення спалахнуло в Запорізькій Січі, так як запорожці не брали участі в Корсунській раді і на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем не визнали узурпатора І. Виговського гетьманом. Це знайшло підтримку козаків Миргородського та Полтавського полків на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем, а також у Москви, не довіряють І. Виговському. У березні 1658 р. за участю до 40 тис. селян-повстанців або Дейнека, городян і козаків протистояння переросло в громадянську війну. Виговський в березні 1658 р. уклав союз і вдався до допомоги Криму для боротьби з внутрішньою опозицією, а також витратив заощадження Б. Хмельницького на найманців. У червні 1658 р. карателі розгромили під Полтавою повстанців. Послідувала жорстока розправа з жителями Миргородського і Полтавського полків. У підсумку, загинуло до 50 тис. осіб і до 25 тис. чол. потрапили в татарський полон.

Конотопська битва
image-3323

Конотопська битва

Враховуючи, що Москва підтримала внутрішню опозицію, Виговський зрадив Швецію (і Росію) і пішов 16 вересня 1658 р. на відступ від лінії Б. Хмельницького, підписавши з Річчю Посполитою договір у Гадячі. Розробником його, крім шляхтича Виговського, були: королівський секретар Павло Тетеря та інтелектуал і магнат Юрій Немирич, який лише на початку 1657 р. примкнув до козаків. Гадяцький договір визнавав Україну (у складі Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств) «Великим князівством Руським», поряд з Короною та Великим Князівством Литовським – суб’єктом оновленої Речі Посполитої. Армія князівства мала налічувати 30 тис. козаків і 10 тис. найманців; католицьке і православне віросповідання визнавалися рівноправними; Києво-Могилянська колегія зрівнювалася в правах з Краківським університетом. Також договір передбачав виділення з кожного полку по 100 чоловік для отримання шляхетства та ліквідацію козацько-полкового адміністративного устрою. В цілому, договір реалізував польсько-шляхетське світогляд і амбіції І. Виговського та Ю. Немирича, але скасовував досягнення епохи Хмельницького: фактичний суверенітет – на користь автономії в рамках Речі Посполитої, від чого раніше з недовірою відмахнувся Б. Хмельницький; також сталася відмова від соціальних досягнень «української революції». Безумовно, міжнародний авторитет Війська Запорозького як держави був підірваний Гадяцькоюї капітуляцією. Важливо, що Сейм Польщі не ратифікував договір, урізав його до неприйнятної подоби Зборівської угоди і, навпаки, Польща скористалася цим прецедентом для збройного підкорення «бунтівного краю» – України, що поставило ініціатора Виговського в двозначне і сумне становище.

Російський уряд оголосив І. Виговського зрадником і закликало український народ до непокори. Гетьман же звинуватив Москву в постійному порушенні умов договору 1654 р. і підтримки «бунтів» на Україні. Характерно, що запорожці, понад 10 тис. рядових козаків і чимала частина старшини на чолі з уманським полковником І. Безпалим підтримали Москву. 8 липня 1659 р. військо І. Виговського і кримського хана раптово атакували російську армію князя А.Н. Трубецького біля Конотопа і розгромили її. Загинуло до 30 тис. чол., але більша частина російського війська зуміла відійти до Путивля. Татари обійшли Бєлгородську оборонну лінію і розорили Сіверщину. Москву охопила паніка, а царський двір, за чутками, збирався бігти в Ярославль. Між тим, перемога під Конотопом не надала міцності режиму Виговського, проти якого виступила більша частина населення України. Підняв повстання проти узурпатора на Правобережжі І. Богун. Активно діяв проти Виговського російський гарнізон В.Б. Шеремєтьєва в Києві, а кошовий отаман Іван Сірко з запорожцями атакував ногайські улуси, чим змусив татар піти з Росії та України. Слідом за тим, як Виговський пішов у Чигирин, полковники Т. Цецура, В. Золотаренко, Я. Сомко очолили повстання на Лівобережжі і незабаром зайняли Переяслав, Ніжин, Корсунь. 11 вересня 1659 р. в Германівці у Трахтемирова зібралася генеральна (чорна) рада. Вона відкинула Гадяцький трактат, підтвердила російський протекторат над Україною і звинуватила І. Виговського в зраді. 24 вересня нова рада в Білій Церкві проголосила гетьманом Ю. Хмельницького. І. Виговський втік до Польщі.

Конотопська битва
image-3324

Конотопська битва

27 жовтня 1659 р. в Переяславі були прийняті нові Переяславські статті, що регулювали відносини Москви і України: відтепер переобрання гетьмана вимагало дозволу царя, а гетьман не мав права призначати і зміщувати полковників, виступати в походи, вести зовнішньополітичні зносини без відома царя. Крім того російські воєводи оселяється в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані, а козацькі загони виводилися з Білорусі. Разом з тим, в Переяславській раді 1659 р. не прийняли участь 7 полковників Правобережжя, що фактично розкололо Україну на дві частини. Правобережну старшину обурювало самоуправство московських воєвод, які зловживали слабкістю гетьманської влади в країні. Такий розвиток подій спричинило те, що Швеція на переговорах з Польщею в травні 1660 р. відмовилася від підтримки України. У той же час посилилася дипломатична боротьба між Росією і Польщею за якнайшвидше підписання мирної угоди зі Швецією.

У грудні 1659 р. російська армія зайняла Старий Бихів, були схоплені і вислані в Сибір білоруський полковник Іван Нечай і його брат Юрій, які ігнорували рішення Переяславської ради 1659 р. У липні 1660 р. 40-тисячна українсько-московська армія В.Б. Шереметьєва і Т. Цецури розпочала похід на Волинь. Однак на р. Случ у Любара польсько-татарська армія С. Потоцького (за участю козацької сотні І. Виговського) зустріла Шереметьєва і Цецюра. Битвою 15-16 вересня керував польний гетьман Ю. Любомирський, який змусив російсько-українське військо відступати до Чуднову, де заблокував його в укріпленому таборі. Потім Любомирський з частиною сил здійснив марш до Слободище, де раптово атакував 7 жовтня, слідуючи тактиці гетьмана Б. Хмельницького, 30-тисячний козацький табір «гетьманича» Ю. Хмельницького. Незважаючи на відчутні втрати, українці зусиллями І. Богуна зуміли втримати позиції. Характерно, що Шереметьєв не діяв, чекаючи вказівок з Москви. Незабаром під тиском частини старшини (П. Тетеря, Г. Лісницький) Хмельницькому довелося гукнути на пропозицію І. Виговського про нову угоду з Польщею. 17 жовтня 1660 р. був підписаний Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Корони, відносини з Росією розривалися, козаки зобов’язалися не нападати на Крим. В цілому, ситуація вельми нагадувала вересень 1651 р.

Юрій Хмельницький
image-3325

Юрій Хмельницький

Обложена під Чудновим армія В.Б. Шереметєв почала переговори і  1 листопада 1660 р. капітулювала. Разом з тим, основна маса козацтва Лівобережжя (Переяславський, Ніжинський, Чернігівський полки) на чолі з дядьком Ю. Хмельницького Я. Сомко (? -1663) І кузеном В. Золоторенко (? -1663) відмовилася визнавати Слободищенський договір і підтвердили присягу цареві. Те ж зробила Запорізька Січ на чолі з кошовим отаманом І. Брюховецьким (1623-1668). Незабаром Я. Сомко був проголошений наказним гетьманом. І на Лівобережжі та в Січі давно накопичилися образи і неприязнь до Чигирина (Правобережжя). Перш за все, внутрішній розкол, анархія і наживання влади створили всі необхідні умови для «розполовинення» України в 1667 р. Польщею і Росією, а також для успіху централізаторської політики Москви.

У жовтні – грудні 1661 р. Ю. Хмельницький не зміг взяти Переяслав, де в облогу потрапив Я. Сомко. Тим же результатом завершився другий похід і облога Переяслава в липні 1662 З листування Хмельницького з Я. Сомко випливало, що останній не вірив у здатність українців самим знайти компроміс і влаштувати державу. Велику військову допомогу Лівобережжям справила Росія, по суті, захищаючи українців від спустошення, яке здійснювали союзники Ю. Хмельницького – кримські татари. У той же час все сильніше виявлялося прагнення Польщі підкорити собі Правобережжі. Так, після несподіваної поразки від росіян у березні 1662 р. під Жовтином поляки заарештували «занадто самостійного» наказного гетьмана І. Богуна. Все це сильно зменшило авторитет Ю. Хмельницького і змусило його зректися гетьманства.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook