Стиль бароко зародився в кінці ХVІ століття в папському Римі і стрімко розповсюдився по всій Європі, проникнувши навіть в Південну Америку. Це художній стиль, який повністю відповідає характеру абсолютистських режимів і Церкви часів Контрреформації, яка постановила перед мистецтвом завдання переконувати, хвилювати і дивувати віруючого в рамках програми прославлення католицької Церкви. Бароко втілило нові уявлення про єдність, безмежність і різноманітність світу, про його драматичну складність і вічну мінливість.
У різний час в термін “бароко” вкладався різний зміст. Спочатку він носив образливий відтінок, маючи на увазі щось
дивне, абсурд. Від маньєризму Бароко мистецтво успадкувало динамічність і глибоку емоційність, а від Ренесансу – грунтовність і пишність: риси обох стилів гармонійно злилися в одне єдине ціле.
Існує кілька версій походження терміну:
1) від італійського “baruecco” – перлина неправильної форми;
2) “baroco” – одна з форм схоластичного (релігійно-догматичного) силогізму;
3) від італійського barocco – вигадливий, дивний;
У 18 столітті термін набуває значення негативної естетичної оцінки. Бароковим позначалося все неприродне, довільне, перебільшене.
У 50-і роки 19 століття починається розгляд бароко як історичного стилю, закономірного етапу в розвитку мистецтва пізнього Відродження.
У 80-і роки 19 століття відбувається справжнє “відкриття” бароко: роботи Гурліта, Вельфліна, Юсти.
Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1573-1610) італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, працював у Римі 1592—1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з натури, часто в образах святих і мадонн зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», «Навернення Савла в апостола Павла» персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».
Архітектура бароко, в якій враховуються сценографічні ефекти перспективи, утворює безперервний діалог з міським простором або пейзажем; для об’єднання мистецтва, глядача та простору в архітектурі широко використовується скульптура та живопис. Світло, дуже важливий елемент, вриваючись в інтер’єр храму, воно активізує всі складові його структури.
В образотворчому мистецтві бароко переважають віртуозні декоративні композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру, парадні портрети, що підкреслюють привілейованість суспільного становища людини. Ідеалізація образів поєднується в них з бурхливою динамікою, несподіваними композиційними і оптичними ефектами, реальність – з фантазією, релігійна афектація – з підкресленою чуттєвістю, а нерідко і з гострою натуральністю і матеріальністю форм, що межує з ілюзорністю.
Рим – місце найвищої за своїми досягненнями архітектурної думки бароко, що виходить на новий рівень розвитку містобудівного мистецтва, з орієнтацією прямих проспектів на найбільш значні пам’ятники.
Дах церкви Санті-Лука-е-Мартина. Архітектор: П’єтро да Кортона
Джан Лоренцо Берніні (Неаполь, 1598 – Рим, 1680), архітектор, скульптор, живописець і сценограф, є найголовнішим інтерпретатором розкоші католицької Церкви і Римської аристократії. В 1624 почав масштабну серію робіт в соборі Святого Петра, які завершуються спорудженням колонади, його самого відомого і генерального твору. Інші шедеври: фонтани Бджіл, Тритона, на площі Навона; палаци Барберіні і Монтечиторио, скульптури Апполон і Дафна, Давид.
Франческо Борроміні (Біссоне, Лугано, 1599 – Рим, 1667) розвив нову концепцію простору, яка основана на взаємодії активно діючих зовнішнього та внутрішнього просторів. Головні твори: церква і монастир Сан-Карло алле Куатро Фонтане.
П’єтро да Кортона (Кортона, 1596 – Рим, 1669) – декоратор великих склепінь у Флоренції і архітектор що побудував кілька церков в Римі: Санті-Лука-е-Мартина, Санта-Марія делла Паче (1611-1691).
Бароко в Турині
Турин відбудовувався як барочне місто.
Гуарино Гуаріні (Модена, 1624 – Мілан, 1683), архітектор, призваний до Турину імператором Емануелем ІІ Савойським, будував великі об’єкти: церкву Сан-Лоренцо, капелу Санта-Синдоне і палац Кариньяно.
Бароко в Венеції
Церква Санта-Марія делла Салуте в Венеції
В Венеції, де ще зберігся вплив палладіанських взірців, з’явився єдиний великий скульптор і архітектор бароко Бальдассаре Лонгена ( Венеція, 1598- 1682). Найбільш значні його твори – церква Санта-Марія делла Салуте і будинок Нових прокурацій, який залишився недобудованим після Скамоція.
Бароко в Ломбардії
В Мілані в часи бароко працювали художники Мораццоне (1573-1626) і Джуліо Чезаре Прокаччіні (1574-1625), архитектор и художник Франческо Мария Рикини.
Джованні Баттиста Креспі, прозваний Черано (Черано, ок. 1575 – Мілан, 1633), живописець, скульптор і архітектор, яскраво проявивший себе в релігіозному живописі, строго спрямований і контрольований теоретиками Контрреформації, Якими були Карло і Фредеріко Барромео: Трійця і святі, П’єта, Розп’яття, Історія блаженного Карло, Чудеса Святого Карло.
Бароко в інших містах Італії
Унікальними в архітектурі є собор в Лечче і восьмикутна площа названа Quattro Canti в Палермо.
В Неаполі розвивалась школа, в якій працювали: Лука Джордано,Сальватор Роза. В Генуе працював архітектор Бартоломео Б’янко і художник Бернардо Строцци. В Болонье бере початок династія сценографів і художників з фамілією Бібієна.
Бароко в Франції
Веласкес (Сельвія, 1599 – Мадрид, 1660), досягнув вищої точки реалізму епохи бароко. До періоду молодості, що пройшла в Севільї, відносять «Севільський акведук» і «Мулатка». Поступивши на придворну службу в Мадриді був назначений офіційним живописцем двору. Під час поїздки в Італію, познайомився з картинами Венеціанських майстрів і Караваджо, а також з роботами Мікеланджело, про цей досвід говорять такі його роботи, як «Кузня Вулкана»,
У Франції значним прикладом бароко є сади Версаля, Лувр, і великі містобудівн ініціативи в Парижі ( Плас Рояль, Плас Вандом). Найбільш відомі архітектори: Луї Лево, Жюль Сансар, Клод Перро, Либенель Брюан; художники: Шарль Лебрен, Симон Вуе, Жорж де Латур.
Бароко в Іспанії
Веласкес (Сельвія, 1599 – Мадрид, 1660), досягнув вищої точки реалізму епохи бароко. До періоду молодості, що пройшла в Севільї, відносять «Севільський акведук» і «Мулатка». Поступивши на придворну службу в Мадриді був назначений офіційним живописцем двору. Під час поїздки в Італію, познайомився з картинами Венеціанських майстрів і Караваджо, а також з роботами Мікеланджело, про цей досвід говорять такі його роботи, як «Кузня Вулкана», «Іакову приносять одяг Іосифа», «Королівське полювання на кабана». Придворний художник багато працював як портретист. Картин на релігійні сюжети в цей період створив небагато, але багато образів, розрахованих на активне людське співпереживання «Христос біля колони». В 1638 – 1643рр Веласкесом були написані декілька картин на міфологічні сюжети «Езоп і Меніпп». Ще раз художник побував в Італії в 1649-1651рр., де написав відомий «Портрет папи Інокентія Х», «Види вілли Медічі» і картину «Венера з дзеркалом», роботи, що вплинули на іспанський та європейський живопис. В останні роки свого життя написав роботи «Меніни» та «Пряхи».
Голандія і Фландрія
Найбільш масштабними особистостями були Рембрандт та Рубенс. В Голандії бароко приймає медитативні та драматичні форми ( Ян Вермеер і Рембрандт), у Фландрії Рубенс переробляє велику ренесансну традицію і досягає сценографічних багатих і життєво натурально переконливих результатів.
Залишити коментар