Князі міста Дубно. Рід князів Сангушків

Князі міста Дубно. Рід князів Сангушків

Рід князів Сангушків

Герб роду Сангушків – «Погоня»
image-765

Герб роду Сангушків – «Погоня»

Литовсько-український князівський магнатський рід гербу Погоня, що походив від князя Сангушка (від його імені походить назва роду) сина князя Федора (брат Ягайла — пізніше Володислав ІІ Ягайло), внука великого князя литовського Ольгерда, правнука великого князя литовського Гедиміна. З ХV століття рід мав великі маєтності на Волині, а також на Поділлі, Брацлавщині та Малопольщі (Любaртів, Тарнув) і посідав різні державні посади у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій.

Серед найвідоміших: Олександр, староста володимирський; Роман   польний гетьман Литовський, уславлений перемогами над татарами і московитами; Адам-Олександр, воєвода волинський — посередник у переговорах між папою Урбаном VIII і митрополитом Петром Могилою, Павел-Кароль – литовський придворний, Гетьман Великий литовський.

Сангушки були православними, але згодом перейшли на унію або католицизм. Рід Сангушків протягом кількох століть володів величезними земельними наділами – латифундіями і відносився до тих землевласників, між якими була поділена уся Правобережна Україна – Браницьких, Потоцьких,Радзивіллів,Любомирських та інш.

Одержавши у своє володіння м. Ізяслав, князь Сангушко в кінці XVII – поч. XVIII ст. будує на пагорбі правого берега річки Горинь садибу, до якої входить палац з аркадою-галереєю та флігелем, місток і костел Святого Йосипа з монастирем для католиків-місіонерів.

У Славуті Сангушки жили п’ять століть — аж до листопада 1917 року. Побудували суконну фабрику, пилораму, завод фаянсових виробів, запустили інші виробництва.

Нині єдиним живим представником роду є Павел Францішек Роман Сангушко 1973 р.н.

«Міністр без портфеля» князь Павел-Кароль Сангушко (1680-1750)

Князь Павел-Кароль Сангушко
image-766

Князь Павел-Кароль Сангушко

Великий маршалок литовський з 1734 р., надвірний маршалок литовський 1713 р., підскарбій надвірний литовський з 1711 р., острозький ординат, стольник коронний в 1708-1709 рр., полковник литовської гвардії, кременецький і черкаський староста, відзначений орденом Білого Орла.

Князь Павел-Кароль Сангушко походив зі знатної литовської родини, членами якої були Сапіги, Радзивили, близькі до Корони і двору Великого Князя Литви.

Завдяки одруженню у 1710 році волинського маршалка князя Павла-Кароля Сангушка з княгинею Марією-Анною Любомирською, сестрою попереднього ордината кн. Олександра Любомирського, земельні володіння князів Заславських, а в 1721 р. і Острозька ординація перейшли у володіння князів Сангушків. Князь Павел-Кароль Сангушко, незважаючи на величезні земельні багатства, не відіграв якоїсь доленосної ролі в долях польсько-литовської держави.

Щоправда, князь Сангушко часто запрошувався до королівського двору з усіма почестями завдяки своєму багатству. Придворний художник короля Станіслава Августа Марчелло Баччареллі навіть написав портрет дружини ордината – Барбари Сангушко у 1757 р.

Зі своїх численних резиденцій найчастіше перебував у Заславі, де його придворний архітектор, італієць за походженням, Павло-Антоній Фонтана збудував замок, місіонерський костел, відреставрував костел бернардинів. За час перебування на службі у  Павла-Кароля Сангушка, Фонтана створив, на кошти князя, чимало яскравих зразків сакральної культури – в Любартові, Влодаві, Раві-Руській, Хелмі, Білгородку, Вінниці, Крем’янці.

У Дубні  ім’я князя Павла-Кароля Сангушка прослідковується в фундушевих і візитаційних книгах римо-католицького костелу Яна Непомука, монастиря босих кармеліток, православного собору св. Миколая.

Любитель гучних забав та чарки князь Януш Сангушко (1717-1775)

Князь Януш Сангушко
image-767

Князь Януш Сангушко

Нащадок князівського роду, син Павла-Кароля Сангушка, маршалка великого литовського, і Юзефи-Марії з Любомирських; мечник литовський з 1735 р.; кавалер ордену Білого Орла з 1736 р.; маршалок надвірний литовський у 1750-1760 рр.

Сангушки мали єдиного сина Януша-Олександра, який успадкував Острозьку ординацію і був її останнім власником.

Ще за життя батька кн. Януш Сангушко постійно жив у Дубні, тримав численний двір, вів широке життя, забавлявся музикою та чарою; при цьому був надзвичайно марнотратним і навіть не вникав у ординатські справи, покладаючись у всьому на своїх комісарів та уповноважених. В його часи ординарська міліція була не в бездоганному стані. Сучасник Кітович оповідав про неї: «Гатунок ординатських солдатів був такий, як і в Речі Посполитій: хоругви гусарські, які ординати називали золотими; панцирні, які звали білими; легкі, звані волоськими або липками. Останні пристосовувались до іноземних порядків, одягаючись на німецький лад та користуючись німецькими командами. Солдати одержували платню від своїх ординатів, від яких повністю залежали, не входячи до складу коронного чи литовського війська і не підлягаючи гетьманові, за винятком почесного підпорядкування під час перебування гетьмана як гостя в фортеці котрогось із ординатів. Офіцери ординатського війська також мали цей привілей – державні солдати віддавали їм такі ж почесті, як і своїм офіцерам.    Піхота Острозької ординації ходила в простих селянських чоботях з підковами і обдерта; дубенські драгуни одягались ошатно, бо завжди були на очах у князя ордината, який дуже любив гарматну стрілянину. Військо ордината було вишколене зразково, бо сам князь, який день-у-день розважався з гістьми та домашніми, щоразу ходив на галерею, сам муштрував солдатів, тримаючи келих з вином і вигукуючи драгунам німецькі команди. По цих словах уся замкова артилерія стріляла залпом, а він одним духом вливав у себе келих вина. Отже, з огляду на таку працю драгунів, що відбувалася щоночі, і з приводу задоволення, яке князь отримував від цієї розваги, він одягав драгунів добре, менш дбаючи про піхоту, яка потрапляла йому на очі не так часто. Піхоту теж використовували для нічних забав, але шикували її в дальшому кутку замкового дворища, де княже око не могло помітити дірок на ліктях і колінах. Для варти на валах і біля брам підбирали кращі мундири, які позичали один одному для цього випадку, а на заміну брали кожуха або свиту. Піхота складалася з селян, які несли солдатську службу, а після вислуги літ поверталися у свої села до землі. Взимку вони ставали на варту у домашніх кожухах, особливо на постах, віддалених від загального ока». Князь Януш Сангушко вирішив ще за життя роздати і розпродати маєтності ординації. Приводом до цього вчинку була чутка, що король Август ІІІ має намір добитися від Сейму спадщину після смерті бездітного Сангушка своєму синові. Він навіть зробив того мальтійським кавалером, бо за статутом ординації, в разі відсутності нащадків, її отримував Мальтійський орден. Так пояснював дослідник Андріан Кржижановський. Кітович стверджував, що князь Януш в такий спосіб сподівався позбутися величезних боргів. Цей крок ордината викликав великий резонанс у можливих претендентів на ординацію. Між ними почалися чвари і конфронтації, які, врешті-решт, впали на голову князю Сангушку. Дійшло до того, що князя оголосили несповна розуму, хоч це було далеко не так.                                           7 грудня 1753 року ординація була розподілена між кількома десятками польських родин. Цей захід здійснено в ординатському містечку Кольбушов Сандомирського воєводства. Розписуючи маєтки, кн. Сангушко залишив за собою право довічного володіння, з обов’язком давати 600 воїнів на військові потреби. Поділ передбачав наступне: Дубенський ключ мав виставляти на гарнізон Дубенської фортеці 270 піших людей, Степанський – 63 кінних, Миропільський та Вільський – 33, Красилівський – 31, Сульжинський – 32, Чуднівський – 32, Піковський –20, Базалійський – 33, Лютовежський – 7.  За Кольбушовською транзакцією місто Дубно і 70 сіл Дубенського повіту дісталося кн. Станіславу Любомирському: Бжезини, Божкевичі, Косарів, Буща, Судобичі, Будераж, Пелча, Білашів, Цурків,  Дермань, Дитиничі, Гірники, Головчиці, Івання, Іванківці, Іваничі, Клюки, Кораблище, Конюшки, Костянець, Листвин, Велика Мощаниця, Солтанівка, Мокре, Обгів, Гута, Погорільці, Панталія, Плоска, Волька, Переросля, Рачин, Сурмичі, Семидуби, Ступно, Суйма, Студзянка, Стубло, Сади, Тростянець, Тараканів, Ульбарів, Уїздці, Волиця, Вигнанка, Знесення, Залужжя, Завалля, Збитин з Волицею, Здовбиця, Кунин, Коршів, М’ятин, Підгорці, Шепетин, Омеляна, Радів, Нагоряни, Зухарівка, Білогородка і ключ Княгининський. Всього кілька родин Любомирських отримало 404 села.

Тимчасом у Короні і Литві, обурені і стривожені роздаванням ординатських  маєтків, сенатори і землевласники ганьбили даровизну Сангушка. Князь Януш на свій захист на Сеймі 1754 року пояснював, що вважав ординатські маєтності за спадкові і, оскільки сам не мав дітей, то хотів уникнути всіляких непорозумінь та суперечок після своєї смерті за його спадщину і тому при житті розпорядився своїми багатствами, з умовою, що Річ Посполита мала б з того майна на кожну воєнну потребу певну кількість війська, призначену засновником ординації. Сейм зірвали як ображені, так і обдаровані Сангушком, а король наказав коронному гетьману Браницькому зайняти Дубенську фортецю – столицю ординації – до остаточного вирішення цієї проблеми. Пізніше в Дубно з’їхалась висока комісія, призначена адміністрацією, яка тривала до 1758 року, але не досягла ніяких рішучих наслідків. По скасуванні адміністрації король наказав вивести з ординації військо і віддати маєтності Сангушкові з умовою, щоб той утримував їх так, як і до Кольбушовської транзакції, однак Сангушко цього не виконав і розпорядився маєтностями згідно своєї попередньої постанови.

Згодом, у 1766 р., Сейм визнав ординатські маєтності за звичайні володіння,  провів  законом  даровизну  кн. Сангушка, зобов’язав обдарованих щорічно платити по 300 тис. злотих замість того, щоб утримувати 600 вояків.

Отже, як видно, князь Януш Сангушко нічого в Дубні не будував і не створював, а лише вповні користувався спадком і скарбами Дубенського замку, до розпорошення яких доклав свою руку.

Сангушко не згадується в переліку визначних осіб свого роду, а в книзі польського історика і мемуариста Енджея Кітовича «Опис звичаїв та обрядів за Августа ІІІ» його названо найбільшим п’яницею при дворі Станіслава-Августа.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook