Князі міста Дубно. Рід Острозьких

Князі міста Дубно. Рід Острозьких

Федір Данилович Острозький (1360 -1441)
image-730

Федір Данилович Острозький (1360 -1441)

Звитяжний лицар князь Федір Данилович Острозький (1360 -1441)

Захисник православя на Волині, звитяжний воїн у боротьбі проти посягань на землі рідного краю і православну віру.

 Вперше  згадується 1385 р. в дарчій грамоті на отримання маєтку Бродів. У 1386 р. польський король Ягайло і Великий литовський князь Вітовт затвердили за ним спадкові володіння – Острог, Заслав і Корець. Завдяки цим маєтностям став могутнім і впливовим князем, з думкою якого рахувались найперші особи Литви і Польщі. Саме тоді він отримав і поселення Дубен, яке на кілька століть закріпилося за славетним родом Острозьких.

Вже наприкінці ХІV ст. кн. Федір звів тут перше дерев’яно-земляне укріплення на місці давньоруського городища (територія РЕМ), всередині якого знаходився невеликий замок і житлові та господарські будівлі. Цей замок стояв ще навіть тоді, коли в ХVст. власники Дубна побудували новий, кам’яний, але вище за рельєфом. Для зручності до старого замку через Ікву перекинули міст і ще довго використовували для господарських та військових потреб.

Князь Федір був луцьким старостою (1386-1392), близьким до Великого литовського князя Ягайла, якому вірно служив, а також князем володимирським і сіверським.

Слави набув після Грюнвальдської битви 1410  року, в якій особисто брав участь зі своєю корогвою на стороні Яна Гуса проти лицарів Тевтонського католицького ордену і в подальшій боротьбі гуситів з німецьким імператором Сигізмундом.

У 1432 р. , одержавши ряд перемог над польськими військами, Федір Данилович  змусив кн. Ягайла захистити законом свободу православної віри на Волині. Під час боротьби Вітовта зі Свидригайлом за Волинь, кн. Федір став на сторону останнього і в 1420 р. звільнив його від ув’язнення в Кременецькому замку. Після смерті Вітовта кн. Федір ужив усіх зусиль, щоб звести на престол Свидригайла. У 1431-1432 рр. він наніс полякам цілий ряд поразок і відняв у них Поділля та Волинь.

Військо кн. Федора Острозького відзначилося і в битві з татарами 1438 року, але потерпіло невдачу, хоч було зміцнене чисельною українською шляхетською молоддю. У  тодішніх хроніках зазначалося, що «татарви полягло безліч, але поліг і весь цвіт українського шляхетства».

Князь Федір був ревним православним усе своє життя. Власними коштами утримував військо і засновував храми.

Наприкінці життя кн. Острозький полишив свої  світські справи і постригся в ченці Києво-Печерської лаври під іменем Феодосій. Жив у Дальній Феодосієвій печері, де і похований. У ХVІ-на поч. ХVІІ ст. його було канонізовано.

 

«Красний» Князь Василь Федорович Острозький (? –1453)

 турівський намісник, фундатор славетного Дерманського монастиря на Волині, будівничий Острозького замку і засновник Дубенського.  Сини Василя Красного, Іван і Юрій, дали початок двом лініям: перший – князям  Острозьким; другий – Заславським.

       По смерті батька, Федора Даниловича, став спадкоємцем його маєтностей і чисельних надань короля Казимира Ягеллончика, якого щиро підтримував.

       Князь Василь Федорович володів сильним впливом у політичних колах Литви і Польщі. Він закликав литовців боронити свої литовсько-руські права проти зазіхань Польщі. На чолі свого війська кн. Василь відстоював незалежність України і Литви, воюючи на боці Свидригайла проти Польщі. Василь Красний не раз боронив Волинь від нападів татар.

У 1450 р. кн. Василь Острозький звів новий дерев’яний замок у Дубні, трохи вище за рельєфом від старого, збудованого Федором Острозьким. Це стверджують у своїх працях дослідники: Кардашевич,  Мечислав Орлович і митрополит Іван Огієнко, а також автори статті про Острозьких в інтернеті Марія Станьчик, Марія Сосядович і Єва Станьчик.

Помер кн. Василь Острозький в Острозі і був похований у криптах Богоявленської церкви, ним же збудованої, але його внук, кн. Костянтин Іванович, переніс останки до Києво-Печерської лаври й поховав поруч з його батьком, преподобним Феодосієм (Федором).

Князь Іван Васильович Острозький (? – 1466)

        Талановитий воєначальник, уславлений перемогами над татарами.

        Старший син кн. Василя Красного, який отримав у спадщину Острог і продовжив лінію князів Острозьких.

     Однією з вагоміших його перемог була в битві під Теребовлею на Поділлі в 1454 р., коли у полон було взято 9000 татар. На Дубенщині кн. Іван Васильович володів маєтками Конюхи, Озеряни, Рапатів, які набув у 1463 р. Молодший син кн. Івана, Костянтин, у 37 років став Великим литовським гетьманом, другою особою після Великого князя.

Захисник землі Волинської князь Костянтин Іванович Острозький (1460-1530)

Костянтин Іванович Острозький
image-731

Костянтин Іванович Острозький

 Неординарна особистість, найбагатший магнат Великого князівства Литовського і Корони  Польської, Гетьман Великий литовський (1497 – 1500, 1507-1530 рр.), староста брацлавський, звенигородський і вінницький, маршалок землі Волинської і староста луцький, каштелян віленський і воєвода трокський; переможець у 60 битвах з турками, татарами, Москвою.

Володіння князя К.І. Острозького складали: 91 місто, містечко і село. З-поміж них – Дорогобуж, Городок, Здолбунів, Красилів, Луцьк, Острог, Дубно, Полонне, Рівне, Свитязь, Турів, Чуднів…

Костянтин Іванович був близьким до короля Зигмунта Старого, гаряче підтримував співпрацю Литви з Короною і впливав на цю політику; відігравав визначну роль у поширенні православ’я в Литві.

Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда II Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598), допомагав (1579) польскому королю Стефану Баторію в війні з Іваном Грозним, спустошив Сіверську землю і дійшов до стін Смоленська. Острозький, послідовно захищаючи українські політичні права, став одним з лідерів опозиції, яка не підтримувала укладення Люблінської унії 1569. Виступав за те, щоб Україна увійшла на рівних правах з Польщею і Литвою до нового федеративного державного об’єднання – РечіПосполитої.

У 1497 р. князь Острозький зайняв посаду Великого Гетьмана литовського, що стало засвідченням його військових заслуг. Велике значення надавав побудові оборонних споруд. Він перебудував у 1492 р. Дубенський замок, зведений ще його дідом – кн. Василем Красним до 1450 р., і заснував тут місто.Тоді ж поселення Дубно отримало статус міста, а в 1507 р.  – Магдебурзьке право. Наше місто стало однією з найбільших фортець Волині, яка стримувала часті набіги кримських татарів.

Князь Острозький немало зробив і для відвернення московської агресії на землі Великого Князівства Литовського. У 1497 р. кн. Костянтин стояв на чолі литовсько-руських військ у війні проти Москви. Поразка його війська біля річки Ведрош у 1500 р. привела до трагічних наслідків: із залишками війська він потрапив до московської неволі. Спочатку князя привезли до Вологди, потім відвезли до Москви і тримали під арештом на вул. Єршавській, де в 1501 р.його відвідали литовські посли.

З полоненим поводилися дуже жорстоко, намагаючись схилити до переходу на московську службу, проте Костянтин Іванович не здавався. Нарешті він постановив собі – навіть  ціною порушення клятви вирватися з полону.

У жовтні 1506 р. кн. Костянтин Острозький склав присягу «на вірність» московському цареві Іванові і тим позбувся нагляду. Йому відразу «пожалували» сан боярина. Костянтин Іванович твердо вирішив тікати в Литву, позаяк події того часу могли примусити його битися проти своїх. Успішна боротьба Острозького з татарами на українських землях, зайнятих Москвою, приспала  пильність московського уряду, яке доручило новому боярину головне керівництво над окремими південними прикордонними загонами. Цим Костянтин Іванович і скористався.  Під благовидним приводом інспекції довірених йому військ кн. Костянтин виїхав з Москви, наблизився до московського кордону і через непрохідні ліси наприкінці вересня 1507 р. дістався Вільна. Незабаром князеві повернули його попередні володіння – староства Брацлав, Вінницю, Звенигород; надали нову посаду луцького старости і маршалка Волинської землі та 200 кіп грошей з луцького мита, а в жовтні 1507 р. затвердили у званні гетьмана. Крім того, Острозький одержав ряд земельних пожалувань і від Сигізмунда, взагалі скупого на подарунки.

У1508 р. кн. Костянтин розбив татарів на Волині і за це отримав привілей на двір у Вільні, місто і замок Турів та привілей на звільнення всіх підданих князя, мешканців Острога, Полонного й Дубна від воловщини (податок від худоби й служби підводами), який поширився на всіх міщан. Тоді ж він отримав села Повчу і Птичу.

Про найбільші битви війська князя Костянтина Острозького проти татарів довідуємося з Острозького літописця.

Перекопський хан Менглі Герей, незважаючи на мирні відносини з Польщею, весною 1512 року вторгнувся в руські землі, що перебували під владою Польщі, і з загоном у двадцять п’ять тисяч чоловік розташувався між Буськом і Олеськом. Звідси татари розбрелися у всіх напрямках, нещадно грабували та розоряли міста і села, а населення забирали в полон. Польські війська під командуванням М. Каменецького і литовські на чолі з К. Острозьким своїми вдалими діями розгромили татар під Вишневцем, які зосередили тут усе награбоване майно і полонених, збираючись повертатися назад. Переможці звільнили з полону близько п’ятнадцяти тисяч жителів, відібрали награбоване майно, а також забрали близько десяти тисяч коней, які належали татарам. Немає сумніву в тому, що автор літопису надавав великого значення у цій перемозі війську під командуванням Костянтина Івановича Острозького, яке складалося переважно з українців, що у XVII столітті нарівні з литовцями та білорусами загалом називалися литовцями.

Ще більшої уваги заслуговує звістка про напад на Україну татар, яка вміщена в Острозькому літописці під 1516 роком . У цьому році відбулися найспустошливіші напади кримських татарів на Поділля і Волинь. За свідченням джерел була зовсім розорена територія на сорок миль удовж і стільки ж вшир, над населенням чинилися неймовірні насильства і грабунки, було забрано в полон понад п’ятдесят тисяч чоловік .

Серед різних звісток під 1527 роком читаємо: «Того же року князь Костантин у Ольшаниці татар побил» . На початку 1527 року двадцять шість тисяч татар напали на литовські володіння. Користуючись тим, що ріки і озера позамерзали, вони дійшли аж до Пінська, розорили Белзьку і Любельську землі, вогнем і мечем руйнуючи і знищуючи все на своєму шляху. Лише князь Костянтин Острозький із своїм загоном переслідував татар і наздогнав їх біля Канева, де вони, повертаючись назад з полоном, зупинилися на ночівлю. Напавши на світанку на татарський табір біля Ольшаниці, Острозький розгромив грабіжників наголову, визволив з полону сорок тисяч в’язнів і спіймав сімсот татар, з якими прибув до Кракова, де його зустріли з пошаною і вдячністю.

Реванш над Москвою Великий Гетьман Литви взяв двічі і обидва рази під Оршею. Коли знову почалася війна з Москвою (1508 р.), кн. Костянтина викликали з Острога, де він давав лад майновим  справам, в Новгород, де в той час перебував король Александр, і поставили на чолі війська. Звідси він рушив через Мінськ на Борисов і Оршу, яку невдало обложили московські воєводи. При наближенні Острозького до Орші московське військо залишило облогу і намагалося затримати переправу литовсько-польського війська через Дніпро, але всі сутички завершилися для московських військ невдачею, і ворожі полки, втративши енергію, почали відступати. Литовське військо переслідувало відступаючих «по п’ятах», не дозволяючи отямитись. Князь Острозький здобув місто Біле, зайняв Торопець і Дорогобуж. Це схилило московську сторону  до переговорів про перемир’я. 8 жовтня 1508 р. воюючі сторони уклали «вічний» мир, який продовжувався лише чотири роки.

Вдруге кн. Острозький розбив Москву в 1514 р.

Військо, очолюване кн. Костянтином Острозьким, складалося із литовського ополчення («повітові хоругви» з українських, литовських і білоруських земель), польського шляхетського ополчення, найманців із Лівонії, Німеччини і Угорщини та знаменитих польських гусарів – всього близько 30 тис. осіб. Їм протистояло 80000 московитів. У ході битви литовська кіннота, вдаючи втечу, виманила московитів на гармати, а їхній лівий фланг був притиснутий до болота і повністю розгромлений. Річка Кропивна була переповнена тілами московитів. Військо неприятеля стало безладно відступати. Втрати переможених – 40 тис. воїнів, у полон було взято 380 дворян і воєвод. Полонених князь відіслав у подарунок королю Зигмунту.  У свою чергу, король влаштував Острозькому тріумфальні в’їзди до Вільна і Кракова.

У хроніці Стрийковського ХVІ ст. вміщена ода на славу князя Острозького – переможця в цій битві:

«Згадайте воїнів відважних і кріваві бої.

Розкажіть, як князь Константин,

 Що то рід свій стародавній

Від руських великих монархів виводить,

 Литву у війну провадив…»

Кн. Костянтин Іванович був за свого часу загальновизнаним найвизначнішим полководцем на Сході Європи. Король Зигмунт називав його «Руським Сципіоном», а легат папи римського доносив йому, що кн. Костянтин «є чесний, як Нума, хоробрий, як Ромул. Шкода лишень, що — єретик». Князь Острозький займав перше місце в уряді Литви, хоч це було, як пише О.Галєцкі, «проти літери права», бо він не був католиком, а «схизматиком» (православним).

Трофеї, взяті під Оршею, за «Реєстром скарбів Дубенського замку 1616 року», становили 49 скринь з коштовностями, іменною зброєю та захисним озброєнням, посудом, хутрами, килимами, тканинами, картинами, іконами та інш. Так у сховищах Дубенського замку з’явилися гармати з московськими гербами, ініціалами московського князя і його ж срібна з позолотою (найкоштовніша з чотирьох привезених) булава. Згодом унікальні зразки зброї та захисного озброєння поклали початок колекції кн. Острозького і його нащадків. Ці багатства в подальші роки привертали увагу легких до наживи кримських татарів, але так і залишились неушкодженими принаймні два століття.

Володіючи незліченними багатствами, кн. Костянтин Іванович після смерті залишив чималі борги, які у своєму передсмертному заповіті передав першим особам Польщі і Литви, бо весь його достаток пішов на утримання війська тих держав.

Князеві К.І. Острозькому пізніше довелося воювати проти татарів на Сіверщині і Волині, знову проти Москви. У 1522 р.він отримав від короля привілей печататися червоним воском, що належало лише пануючим родам, та ряд інших привілеїв стосовно мита на торгових шляхах до Луцька, Острога, Дубна, Рівного, Сатиєва.

Багато вельмож Великого князівства Литовського на час гетьманства кн. Острозького вже перейшли із православ’я в католицтво, але авторитет православного впливового магната не похитнувся. І цей авторитет базувався не лише на незрівнянному багатстві, але і в послідовності відстоювання прав православних громад і надання їм меценатської підтримки. Так, наприклад, 1499 р. князь подарував Свято-Троїцькій церкві Дерманського монастиря рукописну книгу «Поучень», а 1507 р. – друковане  Євангеліє; побудував у селі Смолевичах Мінського повіту церкву і склав фундуш (пожертву) на неї; передав кошти на будівництво Жидичинського монастиря. З 1491 по 1530 р. в Острозі було збудовано  Троїцький монастир, а також храми в Вільні, Новогрудці, Дубні, Турові, Межиричах, Дермані. Князь постійно передавав до різних церков України, Литви і Білорусі посуд, хрести, ризи, ікони. Особливої уваги князя і його родини заслуговувала Києво-Печерська лавра, процвітанням якої він опікувався протягом усього життя і в якій був похований після смерті.

Від первісного пам’ятника вцілів тільки саркофаг із чорного мармуру, поставлений на трьох левах і з білою постаттю князя Костянтина Острозького в позолоченій короні на голові і з великим золоченим ланцюжком, одягненим поверх панцира. Постать князя лежить на саркофазі з подушкою під головою й наче спить, спершись на лікоть правої руки і з відбитим берлом у лівій; обидві ноги трохи зігнуті. Цілу постать заковано в сталеву броню.

Цей пам’ятник уособлює зміст життя князя Костянтина Івановича Острозького – талановитого полководця і державного діяча, поєднання повного розуміння потреб свого народу, гаряче і вміле служіння йому, вірність церкві і високу моральну чистоту.

«Некоронований король руський» князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1527(?)-1608)

захисник православя, меценат науки, культури, книгодрукування; маршалок землі Волинської, староста володимирський, воєвода київський.

Василь-Костянтин Костянтинович Острозький
image-732

Василь-Костянтин Костянтинович Острозький

З-поміж видатних історичних постатей, причетних до старовинного міста Дубна, особливо виділяється князь К.К. Острозький. Острозький літописець зазначає, що він народився в нашому місті. Молоді роки Костянтин Острозький присвятив збиранню батьківських земель. Завдяки умілій політиці й чималим дипломатичним здібностям, на середину 70-х рр. ХVІ ст. в його руках опинилися величезні володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України – землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей, 80 міст і містечок (32 – на території сучасної Польщі), 2700 сіл, 1000 «слобід» (де земля віддавалась на 24 роки без чиншу), 15524 чиншових наділи, 3000 млинів, незліченні табуни коней і навіть верблюди. Річний прибуток князя становив близько 12000000 тис. золотих, його вважали найбагатшою людиною не лише Речі Посполитої, а й усієї Європи. Статки українського магната дозволяли виставити військо чисельністю 15-20 тис. осіб. Не кожен європейський правитель мав таку армію на той час. На чолі свого війська князь Острозький бив татарів під Синявою у 1575 р., боронив Дубно від поганців у 1577 р., Острог – у 1578 р.

Двір Василя-Костянтина багато в чому нагадував інституцію незалежного правителя. Костянтин Костянтинович платив 70 тис. золотих каштелянові за те, що той два рази в рік мав стояти за його кріслом під час обіду; для оригінальності він тримав у себе при дворі ненажеру, який дивував гостей своїм неймовірним апетитом. Ним виявився Ян Богдан Сусло – одночасно охоронець князівської сім’ї і постачальник колекційної зброї.

З  тих величезних доходів  князь Костянтин мав чимало витрат. Він збудував 600 церков, 20 монастирів, заснував академію та друкарню в Острозі і там же – мечеть для татарів, парафіяльний костел, синагогу. У князя були торгові доми в Гданську, Ярославі, Львові, більші замки в Дубні, Острозі, Турові, Звягелі, Полонному та Тарнові й двори-палати в Варшаві та Вільні.

Сам князь К-В Острозький був одночасно дуже релігійною і дуже толерантною в питаннях віри людиною. Його релігійна терпимість проявилась і в стосунках в сім’ї. Дружина князя Софія Тарнавська була католичкою, але це не заважало їм в подружньому житті. Католиками були і сини – Януш та Костянтин. Найбільш прихильним був князь до зятя – протестанта Криштофа Радзивила.

 Родовід князів Острозьких
image-733

Родовід князів Острозьких

Відомо, що князь мав п’ятьох дітей: трьох синів та дві доньки. Проте саме сімейні обставини робили князя глибоко нещасним. У віці 44 років князь овдовів, але вдруге шукати подружнє щастя не став. Більш того, за своє життя він пережив смерть чотирьох дітей. Але найбільшою проблемою сім’ї стала ворожнеча між синами. А тому князь виділив синам маєтки. Януш отримав Чуднів, Костянтин – Берездів, а Олександр, улюбленець батька – Старокостянтинів. Проте Януш і Олександр так і змогли дійти згоди. Через батькову спадщину вони готові були навіть воювати, приготувавши до бою з кожного боку по 10 тис. війська.

Зміцнюючи віру своїх пращурів, Костянтин Острозький підтримував на власницьких землях старі православні монастирі і будував нові. На основі фундаційної грамоти кн. Острозького 1592 р. в Дубні постав Підборецький жіночий монастир на острові Дубовець, на ставі поміж Спасівським монастирем та селом Підборцями. Цією грамотою за монастирем затверджувались навколишні землі, сінокоси, ставок та заборона новим власникам Дубна втручатися у ті надання. Згодом князь подарував черницям село Підборці і всілякі права: вільно рубати ліс у дубенських лісах, безкоштовно і без черги молоти зерно в дубенських млинах, ловити рибу в дубенських ставках. Дубенські митники отримали наказ давати черницям Підборецького монастиря по 30 злотих.

Завдяки турботам князя Костянтина у другій половині ХVІ ст. став процвітати монастир Чесного Хреста, заснований у Дубні його предками. Грамотою від 1599 р. князь не тільки затвердив за монастирем його колишні володіння, а й приєднав чимало від себе: крім села Вигнанки монастир отримав острови Горбачину і Пантелеймон-Климент, десятину з поміщицьких полів і сіл Івання та Знесення, частину міської землі (18,2 волок).

За часів князювання Костянтина Острозького монастир Чесного Хреста став культурно-просвітницьким центром. На запрошення князя сюди з Угорницького монастиря прибув Іов Залізо (згодом св. Іов Почаївський) і 20 років служив тут ігуменом, одночасно переписуючи церковні книги. Саме в цьому монастирі в ХVІ ст. ієромонахом Арсенієм було створене Дубенське рукописне Четвероєвангеліє і перекладена з грецької мови на українську ігуменом монастиря о.Віталієм поема «Діоптра». Сам князь під час великого посту нерідко перебував у монастирі, перевдягнувшись у чернечий одяг і розділяючи з ченцями їх скромну трапезу.

Не менше уваги Костянтин Острозький приділяв і Спасівському монастирю. Ніяка скарга звідти не залишалась без уваги. У 1592 р. Острозький увів спільножитний статут для Спасівського монастиря і перетворив його на культурний центр. Наприкінці ХVІ ст. князь Острозький побудував для монастиря дерев’яну церкву, яку також назвали Спасівською, і пожертвував їй чудотворну ікону Божої Матері. Ікона являла собою зразок іконописної краси і вишуканості. Її риза була оздоблена перлами та іншим коштовним камінням. Цей дар – ще один доказ поклоніння древній святині. У 1892 році ця ікона зберігалась у Хрестовоздвиженській пустині. Нині слід її загубився.

Свято-Миколаївський собор Дубна отримав від князя в подарунок стародавні ікони Богородиці та св. Миколая зі своєї замкової церкви.

У засновану ним ще за життя Іллінську церкву, на честь покровителя Дубна пророка Іллі і свого брата Іллі, К.К. Острозький подарував храмову ікону з зображенням Пророка, яка нині зберігається в Заповіднику.

Попри всю зайнятість кн. Костянтина державними справами, він дбав про захищеність і розвиток Дубна. У 1540 році тут було збудовано двоповерховий бастіон з вежею у північно-східній стороні від Луцької брами. На другому поверсі південної сторони був напис:”А.Д.1540”.Ця оборонна споруда дійшла до нашого часу у вигляді літографії кінця ХІХ ст. та в описах В. Пероговського. Особливо неприступним у ХVІ ст. був замок. Крім фортифікаційних споруд, він мав на озброєнні 73 гармати, що складало на той час велику силу. Арсенал замку поповнювався за рахунок ливарної майстерні, т.зв. людвисарні, в якій відливались гармати, ядра, кулі та різні предмети побуту. Князь Острозький позначав своїм гербом  гармати, відлиті як у Дубні, так і в Гданську та Львові. Уламок пищалі з гербом “Леліва”, знайдений у річці Ікві неподалік замку, зберігається у фондах Заповідника. П. Жолтовський у своїй книзі “Художнє життя на Україні” вважав, що два латунних п’ятисвічники, відлитих в 1575 році на замовлення кн. Костянтина Костянтиновича Острозького майстром з Гданська Лукою Фріделянтом, могли бути виготовлені в  замковій людвисарні.

Крім захисту Дубна, власник міста дбав і про його розбудову. У ІІ-й половині ХVІ ст. формується торговий посад міста, розбудовується міська площа з ратушею і житловими будинками. В південно-східному кварталі міста виростає гето з синагогою в центрі.

У житті князя К.К. Острозького були 20 років, коли він залишив свою основну резиденцію в Острозі і жив у Дубні. Тут він виховував свого сина Януша, який у майбутньому завдав батькові чимало прикрощів.

Своє життя князь К.К. Острозький віддав на вівтар Вітчизни.

Перший Острозький ординат князь Януш Острозький (1554-1620)

Князь Януш Острозький
image-734

Князь Януш Острозький

 останній з великого роду князів Острозьких– воєвода волинський, каштелян краківський, староста черкаський, канівський, богуславський, володимирський і переяславський, був  першим, хто перейшов в католицизм.  

   Старший син кн. Костянтина Костянтиновича Острозького і Софії Тарновської.

У молоді роки князь Януш об’їхав Італію, Францію, Німеччину. Найдовше він перебував при дворі австрійського цісаря Максиміліана. Князь Костянтин посилав туди сина на військову виправу, наказуючи носити тільки польський військовий одяг, а приятелів заводити тільки з поляків чи угорців. Там і почав кн. Януш приглядатися до уніатів. Приїжджаючи до батька в Острог, він не залишався там, а відразу їхав до Межирича, що біля Острога, де була католицька каплиця і один-єдиний чернець-францисканець. Розгніваний батько ув’язнював Януша, не дозволяючи йому навіть розмовляти з двірськими, а лише з православним попом. У Дубні кн. Костянтин Костянтинович винайшов для Януша ще більшу кару: він сідав вечеряти з молодшим сином Олександром, а Януш мусив вечеряти і ночувати з челяддю. Однієї ночі, коли всі поснули, пішов до нього і знайшов Януша сплячим серед челяді: ненавидячи його за відступництво від віри, дістав шаблю і намірився зарубати сина. Занісши шаблю, крикнув, щр негідний він більше жити на цьому світі. Януш у тій хвилі прокинувся, вирвав від батька шаблю і, подаючи йому свою, сказав: «Батьку, не варто, щоб ту шаблю, кров’ю ворогів не раз залиту, своєю власною кров’ю осквернити. Ото маєш мою і шию мою, тисячу смертей охоче прийму за віру свою». Саме тоді і стався перелом у їхніх стосунках – князь Острозький більше не доймав сина, а навпаки, послав його вже не до в’язниці в Дубно, а назад до цісарського двору, застерігаючи тільки, щоб не зрадив свого однострою, як зрадив віру, щоб не женився, хіба що з полячкою чи угоркою.

У 23-річному віці Янушеві довелося захищати Дубно від нападу кримських татарів.

На час нападу татарів 1577 р. Дубенський замок був закутий в олово і броню і мав значні запаси провізії. Сало, смалець, риба, оселедці, в’ялене м’ясо, сушина рахувалися бочками. Отже, замок міг витримати тривалу облогу, не хвилюючись про воду, провізію і озброєння. Сітка підземних ходів з’єднувала замок з різними частинами міста, допомагаючи обложеним.    Татари підійшли до Дубна 4 березня 1577 року. Їх було понад 2000. Кочівники мали на меті пограбувати замок і взяти в полон доньку князя К.К. Острозького Катерину. Молодий князь Януш, попереджений батьком про наближення ворога, відігнав їх залпами замкової артилерії, і ті відступили. Проте далеко не пішли, а отаборилися в поблизьких селах – Семидуби, Рачин, Погорільці, Мирогоща, Тараканів, Знесення, Івання. 5 березня татари знову намагалися взяти замок і знову потерпіли поразку. Того ж дня з татарського табору втік полонений русин, від якого кн. Януш довідався про сили  ворога.

  6 березня татари почали замощувати ополонки на річці Ікві, спеціально підготовлені захисниками замку і, покинувши коней біля монастиря Чесного Хреста, йшли піші з луками і шаблями. Кілька сотень татарів підібралося до валів Луцької брами і засипали стрілами місто. Вистріливши, вони підбігали і ховалися за руїнами передмістя Забрама. Замковий загін змусив татарів відступити, але вони поверталися знову і знову. Другий загін готувався атакувати місто з боку Чесно-Хрестського монастиря. Татари майстрували містки з соломи і дерев’яних жердин і так переправлялися. З великими втратами їх відбили воїни князя Януша і захисники передмістя Сурмичі. Саме ж передмістя князь наказав спалити ще раніше.  7 березня кн. Костянтин послав з Острога до Дубна свого татарина, який мав здатися в полон і повідомити ворогів, що князь Острозький збирається напасти на них великою силою. Таке повідомлення змусило татарів відступити. Відступаючи, кочівники спалили більше 200 сіл, які належали Острозьким.

У Дубні кн. Януш виступив фундатором костелу Яна Непомука (1612)і костелу та монастиря бернардинів (1620).

У 1584 р. король Стефан Баторій призначив кн. Я. Острозького волинським воєводою, зважаючи на те, що він дотримувався поглядів володаря. Завдяки прихильності католицьких кіл, у 1593 р. кн. Януш отримав посаду краківського каштеляна. Свої позиції зміцнив одруженням з Катериною Любомирською, донькою Себастьяна, малогоського каштеляна.

         Відразу після смерті кн. Костянтина, у 1608 році, кн. Януш заснував Острозьку ординацію, столицею якої спочатку вважався Острог, а пізніше – Дубно. Ординацією в ті часи називали загал земельних маєтностей, які складали одну неподільну цілісність, яка не підлягала заборгуванню і успадковувалась першородним у прямій чи бічній лінії нащадком чоловічої статі. У Речі Посполитій було було п’ять таких ординацій, з яких Острозька вважалась однією з найвідоміших і була створена не для того, щоб вивищити над іншими рід Острозьких, а для забезпечення прибутками на утримання війська. Країні, на яку постійно нападали, потрібен був захист, і князь Януш Острозький, який стільки разів був свідком спустошення Волині і сам не раз відважно громив ворога, відчував потребу мати певну силу, готову відбити нападників.

Передбачаючи безпотомну смерть, кн. Януш поділив свої маєтності на дві частини. Одну частину, спадкову, залишив для розподілу родині, а на основі другої заснував ординацію, затверджену в 1609 році сеймовою Конституцією.  

Статутом ординації засновник забезпечував довічне постачання на кожну військову потребу 600 озброєних людей під накази гетьмана і короля. Ординат зобов’язувався сповідувати католицьку віру і користуватися гербом Острозьких. Князь Януш п’ять разів відміняв статут ординації і тільки в 1618 році в Люблинському трибуналі його затвердив остаточно. У статуті було названо всіх родичів, Острозьких і Заславських, які мали право претендувати на ординацію. Передбачалося, що коли таких не залишиться – ординатські маєтності повинен отримати мальтійський кавалер високого походження та відваги і лише з польського, литовського чи руського народу, якого б обрав сейм більшістю голосів, щоб судився земським місцевим законом і утримував 600 воїнів, а також фортецю Дубно, на захист держави.  Ординація охоплювала ключі: замки та міста Острог, Дубно, Степань, Костянтинів, Базелійськ, Сульжич, Красилів, Кузьмин, Чорторию, Сапанів, Миропіль, Немильну, Заборицю, Чуднів, Пйонтек, Янушпіль, Соснів, Дітковиці, Піків, Глинськ, Вільськ, Нов, Остріжок, Краснопіль, Литвиж, Грибовицю, Лісну і Ємиловичі, що складали 24 міста і 592 села. Острозька ординація годувала 6000 шляхти, з якої виходило 600 озброєних людей для захисту країни. Князь Януш купував поблизькі шляхетські маєтки і лишав попереднім власникам з обов’язком в разі потреби виступити проти ворогів Речі Посполитої. Ординатське військо /міліція/ складалося з піхоти і двох кінних хоругов, одна з яких, гусарська, звана Золотою,  друга, легка, звалась Білою. Міліція прирівнювалась у привілеях до гарнізонного війська, або ж коронного. Комендант Дубенської фортеці мав чин полковника. Тримаючи в Дубні постійно до 300 воїнів, кн. Острозький подбав про його захищеність. На початку ХVІІ ст. він укріпив замок двома бастіонами з вежами, які з’єднувала стіна, звана куртиною. В’їзд до замку захищався глибоким ровом, стіни якого обкладено каменем, і підвісним дерев’яним мостом. План  Дубна Ульріха фон Вердума 1671 року свідчить, що веж у замку було чотири. Це припускав і доктор історичних наук, археолог Ігор Свєшніков у 1995 році.

Герб князів Острозьких
image-735

Герб князів Острозьких                          

Вельможний ординат всіляко намагався вкоренити католицьку віру на своїх землях. У Дубні кн. Януш виступив фундатором костелу Яна Непомука і костелу та монастиря бернардинів.

Князь Острозький оберігав скарби Дубенського замку, як пам’ять про батька і діда. Особливо він дорожив золотою медаллю з зображенням кн. Костянтина. Медаль – останній прижиттєвий портрет кн. Острозького, на якому він дуже схудлий, висушений важкою хворобою. Син завжди брав цю святиню з собою в походи. У реєстрі 1616 року подається перелік усіх    речей – супутників ордината в далекій дорозі, серед яких і портрет батька. Князь Януш брав з собою сім скринь. У першій везли столове срібло – полумиски, тарілки, миски, ложки, ножі, тази, фляги, креденси /сервізи/. У другій були сідла, збруя, захисне озброєння для коней, остроги, булави, палаші, чапраги, шабля кн. Костянтина, оправлена золотом і обсаджена коштовним камінням. Третя скриня була заповнена леопардовими, тигровими, ведмежими, лев’ячими шкурами. В четвертій і п’ятій знаходилися зелені покривала. У шостій – китайкове і оксамитове оббиття, попони і занавіски. Сьома скриня, найбільша, вміщувала одяг князя /кобеняки, сорочки, кафтани, плащі, пера до капелюхів; предмети побуту /годинники, скатертини, шкури, рушники/; золоті монети і форми для відливання грошей; медаль кн. Костянтина, арфу.  Засновник Острозької ординації, князь Януш Острозький, помер 19 серпня 1620 року, не залишивши пособі нащадків. Величезні його маєтності, спадкові і ординатські, перейшли до князів Заславських.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook