Козацьке повстання Криштофа Косинського (1591 – 1593 роки)

В останній чверті XVI в. в Україні відбувалися значні зміни суспільно-політичного та соціально-економічного характеру. Вони були тісно пов’язані з затвердженням польсько-шляхетського панування на українських землях після Люблінської унії 1569 р. між Литвою і Польщею, що завершилася утворенням Речі Посполитої, і процесом подальшого закріпачення селянських мас. Все більше загострювалися суперечності в національно-релігійній сфері, зумовлені поширенням католицизму і дискримінаційною політикою польських властей по відношенню до українського населення. В результаті зріс потік втікачів людей, які йшли на вільні землі Дикого поля, поповнюючи ряди козацтва і посилюючи серед нього антипольські настрої. Одночасно розширювалася експансія польських і литовських феодалів на українські землі, особливо ті, які освоювалися козаками, «уходниками» і швидкими селянами в Дикому полі. Магнати Вишневецькі, Острозькі, Потоцькі, Конецпольські та інші домагалися від уряду і сейму Речі Посполитої отримання дарчих грамот на володіння величезними «безлюдними» територіями Лівобережжя і Правобережжя. Це вело до зіткнення інтересів великих землевласників з інтересами маси козаків і вільних поселенців, які проживали в даних регіонах. Так як наступ феодалів загрожувало самому існуванню козацтва, останнє було готово зі зброєю в руках захищати свої права і освоєння землі. Посилювалися антифеодальні настрої і серед міщанства, викликані небажанням магнатів і шляхти визнавати за жителями багатьох міст права на самоврядування (магдебурзьке право), захопленням їхніх земельних наділів, збільшенням податків і повинностей, обмеженням торгівлі і т.д. Вогнища селянських і козацьких виступів розгорялися поступово, перетворюючись потім у повстання. Так, наприклад, в березня 1586 загін, що складався з декількох сотень козаків і селян на чолі з отаманом Лук’яном Чернінська напав на містечко Кодня (на Уманщині). В ході цього виступу було розгромлено кілька маєтків феодалів, захоплено багато майна, коштовностей, коней. В 1587 козаки разом із селянами неодноразово громили маєтки шляхти на Поділлі, а у 1589 р. повстало населення Білої Церкви, пригноблене князем Острозьким. Збройний виступ городян вдалося придушити тільки об’єднаними силами шляхти всього Київського воєводства.

Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання почалося в 1591 р. і тривало до 1593 р. Воно охопило Київщину, Поділля і Волинь. Разом з козаками і селянами в повстанні активну участь брали також міщани. Очолив повстання Криштоф Косинський – дрібний шляхтич родом з Підляшшя. У 1586 році він був прийнятий в козацьке військо і незабаром став займати важливі старшинські посади. За бойові заслуги йому, як і деяким іншим козацьким ватажкам, у 1590 р польська влада дали в нагороду маєток Рокитне на річці Рось. У 1591 р білоцерківський староста князь Януш Острозький, відомий гнобитель козаків і селян, захопив володіння Косинського, чим викликав його лють. Подібне свавілля польських магнатів і шляхти були характерною рисою панування Речі Посполитої в Україні. Але в даному випадку воно стало одним із приводів до повстання. Не менш важливим фактором, що вплинув на початок збройного виступу, було глибоке обурення реєстрових козаків невиплатою платні польським урядом. В результаті, збіг особистих мотивів помсти Косинського з невдоволенням реєстровців викликало в Україні потужний соціальний вибух, що охопив широкі маси населення.

У грудні 1591 Косинський, обраний козаками гетьманом, захопив Білгородку, Чуднов, а потім напав на Білу Церкву, що була резиденцією Я.Острожского. Повстанці, підтримані міщанами, оволоділи містом і захопили значну кількість зброї, в тому числі гармати, а також інші військові припаси, майно, гроші. Були спалені офіційні документи на володіння Я.Острожскім землями в Білоцерківському старостві, зруйнована садиба князя і т.д. Незабаром в руках повсталих опинилися Переяслав, Трипілля, Богуслав. Косинський вимагав від жителів цих міст, а також Черкас і Канева присягати козацькому війську і сплачувати грошові податки на його потреби. Територія козацької вольниці все більше розширювалася і через деякий час вона вже охоплювала Київське і Брацлавське воєводства. Таким чином, незважаючи на те, якими б міркуваннями керувався Косинський, розмах його діяльності був, за мірками того часу, досить великим і цілеспрямованим. В діях гетьмана, козацтва, селян і міщан, які брали участь у повстанні, відразу ж проявилася глибинна ворожість до існували шляхетським порядкам і прагнення перебудувати їх на свій лад.

Керівництво Речі Посполитої, серйозно занепокоєне розмахом повстання, вже в січні 1592 розпорядилося розслідувати причини збройного виступу і придушити його. Шляхетське військо, зібране в Київському та Брацлавському воєводствах, під командуванням князя М.Язловецкого рушило на загони Косинського, які зміцнилися в Трипільському замку. Не наважуючись відразу ж вступити у відкрите бій з повстанцями, поляки розташувалися табором біля Фастова. Вони зробили спробу послабити сили повсталих, відколів від них реєстрових козаків. Реєстровикам було обіцяно прощення взамін на припинення повстання і видачу Косинського. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди про припинення повстання, позбавленні Косинського гетьманства, але без видачі його в руки польських властей.

Задовольнившись примиренням, Язловецький відвів загони шляхти з-під Фастова і розпустив їх по своїх староствах. Але після відходу польських військ повстання спалахнуло знову, і почало швидко розростатися, збільшувалася кількість повстанців. У червні 1592 вони напали на Київ, де захопили гармати, порох та інші військові припаси. Протягом другої половини 1592 – початку 1593 повстання поширилося на Брацлавщину і Східну Волинь. Виганяючи шляхту, селяни і міщани проголошували себе козаками, вводили козацький стрій, скликали раді, обирали отаманів і суддів, розподіляли повинності і т.д. Створення козацької влади у вигляді альтернативних політичних структур на значній території України сильно стривожило уряд Речі Посполитої. В середині січня 1593 король видав універсал про організацію шляхетського ополчення на території Київського, Брацлавського та Волинського воєводств для боротьби з повстанцями. Феодалам вдалося зібрати значну, добре озброєне і оснащене військо під командуванням київського воєводи Костянтина Острозького, батька Януша Острозького. На допомогу йому прибули придворні загони магнатів А.Вішневецкого, Я.Претвіча та інших, а також наймана піхота з Польщі та Угорщини. Сили шляхетського війська і козацько-селянських загонів налічували по кілька тисяч осіб і були приблизно рівні. Але розрахунок К.Острозького будувався на тому, що в умовах суворої зими військо Косинського, що складалося в значній мірі з селян і міщан, поступалось в озброєнні, має брак одягу та продовольства, не зможе протистояти його силам. До того ж основній масі козацько-селянського війська – піхоті, не вдасться окопатися в мерзлій землі, і вона виявиться беззахисною перед шляхетської кіннотою. 23 січня (за іншими даними 2 лютого) 1593 відбулася перша битва між повстанцями на чолі з Косинським і шляхетським військом біля містечка П’ятка на Волині. Упродовж тижня повстанці не тільки відважно захищалися, а й завдавали відчутних втрат своєму супротивнику. Однак, події розвивалися так, як припускав К.Острозький. Недостатньо організоване, слабо озброєне і навчене повстанське військо в суворих зимових умовах все ж зазнало поразки. Повсталі змушені були почати зі шляхтою переговори, що завершилися підписанням угоди, відповідно до якого козаки обіцяли: зняти Косинського з гетьманства; знаходитися за порогами Дніпра і не вживати походи «на волость»; не вторгатися у володіння князів Острозьких, Вишневецького та інших магнатів; видавати властям селян, що тікали від феодалів; повернути захоплені в замках гармати, а також майно, коней і худобу, відібрані у феодалів. Після підписання угоди магнати і шляхта повернулися в свої маєтки, а козаки вирушили на Запоріжжя. При цьому козаки не визнавали свою капітуляцію. Чи не був знятий з гетьманства і Косинський, що свідчило про його великий авторитеті. Ймовірно, козацтву імпонувала його цілеспрямована діяльність по утвердженню козацької влади «на волості», встановлення власної, козацької системи оподаткування населення, що, по суті, вело до ліквідації польсько-шляхетського режиму. Це відрізняло часи Косинського від анархічною діяльності козацтва попередніх і наступних років. В цей же час почалися переслідування учасників повстання, які залишилися «на волості» під владою феодалів. В результаті, багато з них бігли на Запоріжжя, поповнюючи повстанські сили Косинського, який не збирався припиняти боротьбу. Перебуваючи на Січі, він звернувся з проханням до російського уряду прийняти козацьке військо і контрольовану ним територію під владу Москви. Але складне внутрішнє і зовнішнє становище Московської держави не дозволило йому активно втрутитися в події на українських землях. Проте, звернення Косинського не залишилося без уваги. На Січ були направлені гроші і продовольство, в яких козаки гостро потребували, а донським козакам наказувалося надавати допомогу Косинському. Гетьман вів переговори і з кримським ханом, просячи у нього допомоги татарською кіннотою, але закінчилися вони безрезультатно. У травні 1593 двохтисячний загін Косинського виступив із Запоріжжя і через деякий час взяв в облогу Черкаси. Поява запорожців «на волості» викликало нову хвилю збройних виступів селян і міщан проти шляхти. У цих умовах черкаський староста Вишневецький змушений був піти на переговори з повстанцями, під час яких Косинського зрадницьки вбили. За іншими відомостями, схожим на легенду, схоплений гетьман був замурований в стіні одного їх католицьких монастирів. Незважаючи на загибель Косинського, шляхта не змогла відразу ж придушити повстання. Черкаси продовжували перебувати в облозі, а по всій Київщині селяни і міщани громили маєтки шляхти. В результаті, в серпні 1593 р. Вишневецький змушений був підписати з повстанцями договір з наступними умовами: козаки мали право вільно йти на Запоріжжя і повертатися звідти «на волость»; ті козаки, які перебували «на волості» могли обирати старшого і суддю; запорожцям повинні були повернути забрані у них човни, коней, різне майно. Цікаво відзначити, що з боку повсталого козацтва було тільки одне зобов’язання – пробачити всіх тих козаків, які під час повстання виступали разом з Вишневецьким і дозволити їм вільне переміщення за пороги.

Грушевський підкреслював, що після підписання угоди з Вишневецьким «козаки зробилися справжніми панами всієї Східної України … Козацтво панувало, але, занадто раптово і швидко отримавши таку небувалу силу, воно не зуміло знайтися в нових умовах, що не зуміло зміцнити свого становища. Займаючись різними закордонними походами і добичнічеством, козацтво не використало свого панівного становища в Східній Україні, щоб організувати міцно свій козачий лад, чи не переймаючись своїми відносинами до уряду, і внаслідок цього було витіснене із «волості» зараз же, як тільки уряд направив проти нього свої сили ».

Польські власті не вважали за потрібне виконувати умови договору. Їхні дії були зухвалими, що й зумовило подальшу боротьбу козацтва. Приводом до продовження повстання став арешт київським воєводою К.Острозького двох посланців Війська Запорозького, які прибули до Києва зі скаргою на Вишневецького. Один з козаків під час тортур загинув. В цей же час підлеглі воєводи захопили майно інших козаків, які перебували в Києві. Обурені таким свавіллям влади, озброєні гарматами запорожці рушили на Київ. Разом з приєдналися до козаків селянами і міщанами чисельність повсталих досягала 4 тисяч чоловік. Шляхта, налякана наближалися повстанцями, не бажаючи відповідати за дії Острозького, в паніці почала тікати з міста. Київ був оточений і узятий в облогу. Розпочаті переговори з владою воєводства завершилися сплатою козакам 12 тисяч злотих, як компенсації за утиски і завдані збитки, а також обіцянкою збільшити артилерію реєстрового війська до 24 гармат. В цей же час прийшла звістка про напад кримських татар на Січ і руйнуванні її. Козаки змушені були припинити облогу Києва і йти на Запоріжжя.

Під впливом подій на Київщині не вщухало антифеодальний рух і на Брацлавщині. Але на відміну від Київського воєводства, де відбулося розмежування сфер впливу козацтва і шляхетської влади (в особі князів Острозьких і Вишневецьких), за Брацлав, як стратегічно важливий прикордонний пункт на південних рубежах, польська влада вели вперту боротьбу. В цей час в Європі виникла ідея великий антитурецької коаліції і польські феодали планували направити енергію козаків проти турок. Міжнародні події перешкоджали розвитку повстання, козацька активність пішла на спад. Козацтво переключилася на звичну для нього боротьбу з татарами і турками. Воно забезпечило собі міцні позиції в Південній Київщині та Брацлавщині і тому, за відсутності опору шляхти в даних регіонах, не мало необхідності вести активну соціальну боротьбу «на волості».

Такий результат розвитку подій 1591-1593 рр. не дозволяв дати відповідь на основне питання – хто кого – у взаєминах між козацько-селянськими масами і панівним класом Речі Посполитої. Соціальний конфлікт, що почався в 1591 р, так і не був врегульований. Отже, можна вважати, що повстання під керівництвом Косинського було лише першим етапом широкомасштабного козацько-селянського руху 1591-1596 рр.

На початку 1594 становище в Україні, особливо на Брацлавщині, загострилося у зв’язку з виниклою зовнішньою загрозою. Навесні очікувалося напад татар, які за розпорядженням султана Османської імперії повинні були спрямовуватися через Поділля в Молдову і Валахію для придушення антитурецкого виступу воєводи Міхая Хороброго. Татарське вторгнення загрожувало українським землям великою бідою, але Річ Посполита не могла захистити їх, так як на кордоні малося лише незначна кількість військ. Зібрати ж швидко нові сили польським властям представлялося неможливим.