Мечі Київської Русі (IX – першої половини XI ст.)

Середньовічний меч – своєрідний символ феодального ладу, невід’ємна приналежність воїна-дружинника, могутня і дорогоцінна зброя. Починаючи з 70 – 80-х років ХІХ століття, стародавні мечі все частіше стали зустрічатись під час археологічних розкопок. Тоді ж вони отримали назву скандинавських або норманських. Так, уже історик Д. Н. Анучин на підставі схожості мечів, знайдених в руських курганах, зі скандинавськими визнав їх чужоземними виробами. Тільки в поганих і незвичайних екземплярах він схильний був бачити тубільні клинки. Помітне місце відводилося опису і вивченню мечів з окремих могильників.

Прорив у вивченні давньоруської зброї внесли роботи А. В. Арциховського, Б. А. Рибакова та інших дослідників. А. В. Арциховский змалював розвиток форм меча з X по XIII ст. і чітко показав, що мечі IX – X ст. не скандинавського походження. Так, він писав: «Немає жодних підстав називати мечі норманськими. Цей термін виник тільки тому, що наші археологи не були знайомі з старожитностями західного середньовіччя». На думку Б. А. Рибакова, в IX – X ст. на Русі переважали франкські клинки.

Ніде в Європі не знайдено стільки мечів IX – X ст., скільки в Скандинавії, особливо в Норвегії, де їх налічується приблизно 2500, що перетворює цю країну в своєрідний клинковий арсенал середньовіччя. Близько 2000 норвезьких мечів систематизував Я. Петерсен. Серед мечів IX – XI ст. він виділив 26 типів з підтипами. Основою типології послужили рукоятки мечів. Я. Петерсен визначив датування кожного типу, виходячи з хронологічного датування комплексів, що супроводжували знахідки. Він показав, що деякі типи характерні, як правило, тільки для якогось певного часу.

Оскільки мечі з Норвегії виявилися за своїми формами міжнародними, класифікація Я. Петерсена застосовні до більшості клинків, знайдених в різних країнах Європи, і отримала загальноєвропейське визнання.

Класифікація мечів IX – XI ст. можлива не лише по лезах, а й по рукояткам. При великій різноманітності рукояті леза мечів майже однакові – широкі, плоскі, злегка звужуються до вістря. Рідко зустрічаються леза з паралельними краями або вузькі.

Наскільки вдається встановити, середньовічні майстерні випускали велику частину клинків з уже змонтованими рукоятями, тому можна вважати, що більшість лез і рукояток до них зроблені одночасно. Однак у Європі зустрічаються випадки, коли рукояті готових мечів перероблялися і прикрашалися пізніше згідно місцевим смакам. Такі, наприклад, клинки Ulfberht з рукоятями, орнаментованими в північному Ellingestil.

Наука про виявлення клинкових написів, незважаючи на більш ніж сторічний вік (перший меч X ст. з написом Ulfberht був знайдений у  Ворсо в 1854 р.), все ще перебуває в початковій стадії свого розвитку. Для розуміння того, які перспективи відкриті цій галузі знань, наведемо такий підрахунок. Із приблизно 4000 мечів VIII – XII ст., що у різних зібраннях Європи, для знаходження написів досліджена ледве десята частина (у пресі відомі близько 150 написів).

Написи і знаки на мечах виконані, як правило, інкрустацією з металевого дроту (залізним, золотим, срібним або мідним в XII – XIV ст.) у верхній третині (або половині) долу леза. Для наведення клейма (на виробах X ст.) в розігрітій смузі штампувались канавки, що відповідають контуру майбутніх літер, в них укладався холодний, попередньо нарубани1 шматочками дріт (довжиною в середньому 25 мм), який потім проковують, ущільнюють і зварюють з залізною чи сталевою основою при температурі приблизно 1300°С.  Весь процес був гарячим і вимагав точності і швидкості, особливо при висіканні гнізд і укладанні в них букв. Бували випадки, коли рука підводила коваля і напис виходив нерівним, а букви – похилими. «Проволочні» літери X ст. нагадують викладки із сірників, вони складаються з двох-чотирьох складових, з’єднаних у стик.

Леза з написами нагадують сторінки «залізної» книги, текст якої був прихований багато сотень років і раптом побачив світ. Якщо ми все-таки зможемо прочитати ці «сторінки», то отримаємо досить ефективну і вірну відповідь про час і головним чином про місце виготовлення лез мечів, і наші колишні уявлення значно оновляться.

Європейські мечі VIII – IX ст. походять в основному з Середньої та Західної Європи, де простежуються послідовні стадії їх розвитку. В VIII – IX ст. це зброя вже відома по всій Європі. Важкий рубаючий меч, який в VIII ст. був на озброєнні вікінгів, також в значній мірі був франкським.

Знахідки ранньосередньовічних мечів на території Київської Русі сконцентровані в основному в декількох великих областях: у Південно-Східному  Приладожжі, в районах Смоленська, Ярославля, Новгорода, Києва, Чернігова, стародавнього Пліснеська. Мечі виявлені, як правило, в найбільших курганних могильниках поблизу найдавніших міських центрів, на головних річкових артеріях і найважливіших шляхах. З 108 мечів IX – XI ст. переважна більшість походить з курганів, причому 55 з них датовані речовими комплексами (40 знахідок походять з поховань зі спаленням, 14 – з трупоположенням). Більшість поховань з трупоположенням X – ХI ст. припадає на південну Русь (Київ, Шестовиця, Підгірці, Безпечна), тоді як на півночі їх менше.

Клинки були, мабуть, дорогою зброєю, і в похованнях, навіть дружинних, вони порівняно рідкісні. У Приладожжі на 700 розкопаних курганів припадає 18 мечів, в Гнездове на 800 – 19, в Михайлівському на 170 курганів – 8, в Чернігові та Шестовиці приблизно на 250 курганів – 9 клинків (в Чернігові – 3 і в Шестовиці – 6), в Києві на 125 поховань – близько 11. Один меч, таким чином, доводиться на 15 – 40 курганів. У міру віддалення від міських районів кількість мечів різко зменшується.

В епоху раннього феодалізму меч часто становив індивідуальну власність, і разом з власником клинок клали в могилу. У всякому разі в комплексах X ст. дата меча майже завжди збігається з датою решти поховального інвентарю. Належність меча одній людині підтверджується і його умисним псуванням (зігнутий, зламаний) під час поховання.

Виключення становили випадки, коли непошкоджений клинок вертикально встромляли в землю зазвичай біля похоронної урни. При трупопокладенні меч часто клали в могилу цілим у піхвах, але і тут присутні псування клинка.

Соціальний вигляд людей, «які забрали» в могилу свою зброю, не викликає сумнівів: меч – ознака багатих поховань. Разом з сокирою, списом і стрілами меч знайдений в 14 могилах, разом зі списом і стрілами – в 6, зі списом – в 3, з сокирою – в 5, зі стрілами – в 3. У складі поховального озброєння на першому місці після меча спис, потім сокира. У небагатьох похованнях Чернігова і Києва меч знаходили разом зі щитом, кольчугою, шоломом. У 14 випадках воїни, що мали мечі, поховані разом з конем, у 8 – разом з гирьками і вагами, в 2 – з ремісничими інструментами. Очевидно, що мечоносці були воїнами-дружинниками, нерідко одночасно купцями або збирачами данини, іноді, може бути, привілейованими ремісниками. Найбагатшими були поховання князів і бояр.

Якщо довіряти складу похоронного спорядження, то більшість мечоносців були піхотинцями (тобто в цих комплексах немає кінського спорядження). Відносна нечисельність поховань воїнів з мечем і конем звертає на себе увагу. Чи відображає це піший характер київського війська, стверджувати в даному випадку важко. У всякому разі процес перетворення кінноти в переважаючий рід військ тривав протягом усього X ст.

Мається 4 випадки, коли або точно описано, або графічно зафіксовано положення меча при покійнику (в трупоспаленні це, на жаль, неможливо встановити). У могилах воїнів (Леонова, Селюковщина, Київ, Шестовиця) 32 мечі розташовані держаком у правого плеча похованого; клинок, що досягав близько метра довжини, мабуть, носили не на поясі, а на перев’язі через плече. Носіння меча на плечовій портупеї було поширене в X ст. в багатьох країнах. Так, візантійському кавалеристу належало носити меч у піхвах на перев’язі через плече, а у піхотинців він повинен бути підв’язаний до поясу. Шестовицький дружинник мав коня, і меч ймовірно, носив на перев’язі через плече. Від піхов найчастіше зберігаються лише металеві витіювато прикрашені наконечники.

Майстерні, які виготовляли цю деталь, існували на Русі вже з другої половини X ст. На думку П. Паульсена, руське виробництво наконечників піхов зробило навіть вплив на скандинавське, що знайшло вияв у поступовому перетворенні північної орнаментики звіриного стилю у все більш рослинну.

В наступній частині статті ми розглянемо класифікацію мечів давньоруського періоду, яку розробив науковець, доктор археології Ян Петерсон.