Роль археологічного матеріалу в дослідженні зброї Київської Русі

Етнічна строкатість населення Київської Русі найсильнішим чином відбилася на нерівномірності територіального розподілу військового археологічного  матеріалу. Найбільша кількість зброї X ст. знаходиться в районах найдавніших києво-руських міст (Київ, Чернігів).

Зброя з власне руських земель розподілена більш-менш однорідно, але серед неї зустрічається зброя чудських племен, скандинавів (північ і центр) і частково кочівників (південь). В XI ст. зникає зброя, яку можна пов’язати з норманськими завоюваннями.

У результаті всіх цих складних і часом важко фіксованих процесів на величезній території Давньоруської держави в X ст. існували більш-менш однакові типи (з урахуванням зональних особливостей) зброї, які освоїли і у все більш досконалому вигляді випускали місцеві центри.

Слід зазначити, що в період раннього феодалізму зброя все більше втрачає свою етнічну визначеність. І відбувається це не тільки в межах однієї області або країни, але в масштабі всього європейського континенту. Одні й ті ж за формою мечі та списи носили воїни в різних кінцях Європи. Спільність у розвитку зброї спостерігається на величезних просторах. Відзначимо при цьому, що в Київській Русі в порівнянні з деякими країнами Центральної та Західної Європи, знайдена настільки значна кількість різноманітного озброєння X – ХIII ст., що її вивчення важливе для всієї європейської науки.

Подібність форм зброї, звичайно, не виключає  його локальних особливостей. Ми постараємося показати, що еволюція зброї стародавньої Русі порівняно з іншими країнами середньовічної Європи відрізняється великою своєрідністю. Русь знаходилася між Сходом і Заходом. Географічне положення і різноманітність форм боротьби наклали свій відбиток на її військову історію.

Крім Київської Русі багата на історичні древності Скандинавії, Південно-Східна Прибалтика.

Еволюція зброї пов’язана з розвитком самого суспільства. Розвиток ранньосередньовічної Русі від ранньофеодальної держави в IX – початку XII ст. до періоду феодальної роздробленості в XII-XIII ст. в якійсь мірі відповідає етапам еволюції військового спорядження. Хронологія «знарядь війни» більш детальна.

Вироби, знайдені в похованнях, як правило відповідають часу самого поховання. Відповідно вони не передавались у спадок, про це свідчить навмисна поломка чи псування зброї, що ніби вмирала разом з господарем.

Отож, IX – початок XI ст. – період створення ранньофеодальної держави Київська Русь. Внаслідок значних змін військової справи склалося достатньо організоване військо і система його озброєння. Про ратне спорядження цього періоду ми судимо головним чином по найбільшим давньоруським некрополям. У язичницьких курганах за обрядом трупоспалення (виключення незначні) поховані як рядові воїни, так і представники знаті. Різноманітність дружинної зброї в похованнях збільшується в другій половині X ст. В основному кургани X ст. зберігають в собі озброєння професійних воїнів-дружинників, що складали основу правлячої верстви.

XI – XII століття – період подальшого розвитку ранньофеодальної держави. Більша частина археологічних знахідок пов’язується з численними селянськими цвинтарями. Поховання молодших дружинників археологічно уловлюються за порівняно багатими і великими курганами. Поступово поховання заможних воїнів зникають, але залишаються поховання чоловіків зі зброєю (за обрядом поховання тіла).

XII – XIII століття – період феодальної роздробленості. Військо складається із загонів окремих князівств і його склад все більше обмежується кастою військових слуг. Речові джерела значно скорочуються. Отже, періоди вивчення медівієстичного зброєзнавства «історичні» і в більшій чи меншій мірі забезпечені археологічним матеріалом.