Київський укріпрайон

Ще в 30-х роках величезна сталінська машина готувалась до війни із Заходом, щоб не казали ідеологи радянського «світлого образу непогрішимої комуністичної ідеї», проте приготування до боротьби з капіталістичним світом йшли повною мірою. Впродовж 1929 – 1941 років на західному кордоні Союзу, що розширився після приєднання земель Західної України у вересні 1939 р., будувалися укріпрайони – системи довготривалих і польових оборонних споруд. Всі шість укріпрайонів – Володимир-Волинський, Перемишлянський, Любомльський, Струмилівський, Рава-Руський і Чернівецький – увійшли в історію як «лінія Молотова».

Навколо столиці України був побудований Київський укріпрайон (КиУР), протяжністю 75 км, що входив до так званої оборонної «лінії Сталіна». На 11 липня 1941 року гарнізон КиУРу нараховував 40 тис. осіб, 29 танків, 283 гармати, 148 мінометів. І хоча укріп район не зумів стримати наступ ворога на Київ, проте свою вирішальну роль відіграв. Гітлерівська військова машина, що перед цим окупувала ряд країн Європи, тут почала буксувати. Німецькі війська обійшли місто з флангів, форсувавши Дніпро, проте гарнізони дотів затримали ворога майже на два з половиною місяці.

Всього було побудовано близько 220 дотів (довгочасних оборонних точок) та стільки з дзотів (довгочасних земляних оборонних точок), що являли собою  кулеметні доти (1 – 4 амбразури), з яких обстрілювали ворога. Найбільшими були артилерійські споруди на дві гармати (використовували кулемети «Максим»). Доти будувалися з залізобетону, стіни – до 150 см. Планування дотів передбачало приміщення для боєприпасів, генераторів електроенергії, вентиляційну систему та водопостачання. Вхід розміщувався в тильній стіні і мав П-подібний вигляд, ця перегородка захищала бійців від ударної хвилі. Частина дотів будувалась всередині стародавніх Змієвих валів, що й зараз охоплюють Київ з півдня. Наприклад, так був збудований дот № 205 біля села Юровка, що увійшов в історію як «дот лейтенанта Вєтрова». В 1941 році 16 бійців, навіть отримавши дозвіл відступати, тримали оборону  ще 10 днів, навіть після того, як Київ був у ворожих руках. Цей дот був справжньою фортецею, на п’ять казематів, має два підземні рівні, нині вони затоплені водою.

«Півмісяця, відрізані від наших військ, бійці вели тут поєдинок з ворогом», – розповідав колишній учасник оборони Києва, командир вогневого взводу 244-го артполку 147-ї стрілецької дивізії 37-ї армії Південно-Західного фронту  лейтенант К. І. Односум. «Мій окоп знаходився недалеко від доту. Я бачив, як наші кулеметники, що займали дот, відбивали атаки гітлерівців. Фашисти кидали проти них все нові сили. Але кулеметний вогонь моїх сусідів був нещадним. Тоді гітлерівці вдалися до вогнеметів. Здавалося, горіла сама земля… У селі, де зібрали полонених, я побачив близько 10 наших бійців, які здебільшого були поранені. На двох із них одяг був зовсім обгорілий, шкіра звисала, обличчя обгорілі та набряклі. Відкривати очі й рот вони не могли. Це були бійці доту, опалені вогнеметами з німецьких танків».

Так героїчно оборонявся гарнізон доту № 211 (за іншими нумераціями 210 або 100) біля с. Віта-Поштова.

Трагічно склалась доля бійців доту № 131 поблизу селища Кременище. Двохповерховий дот, причому другий поверх утворений великим бронековпаком з товщиною броні до 20 см., повністю схований під ґрунтом. Його гарнізон, на чолі з лейтенантом В. Г. Якуніним чотири доби чинив опір ворогу. Противник застосував вогнеметні танки, усі захисники згоріли живцем. Зараз про ці події нагадує пам’ятний знак біля доту та могила могилу лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та інших тринадцяти невідомих воїнів.

Частина дотів не брала участь в бойових діях, а була зірвана при відступі, наприклад доти в лісі між селами Кременище і Лісники.

Бої за укріпрайон розпочались 10 липня 1941 року. Першим атаку ворога 11 липня відбив 409-й дот, розташований на Житомирському шоссе, біля моста через річку Ірпінь.  Бойові дії тривали до 18 вересня, більше двох з половиною місяців. Цього дня радянські війська, за винятком частин прикриття і загонів народного ополчення, залишили Київ.

Добре відомий 127-й дот в селі Ходосівка – нині затоплений водосховищем. 581-й дот в районі Лютежа наполовину залитий водами Київського моря. У доті № 402 поблизу села Білогородка знімали фільм «Штольня» в 2006 році, власне цим і завершилось його увічнення.  Подібні споруди можна знайти і в самому Києві, де на той час проходила третя лінія оборони, біля якої ворога було зупинено у серпні 1941 року,– наприклад, посеред парку «Нивки», на вулиці Рейтарській поруч з метро «Золоті ворота».