Металевих справ майстри

Інколи поширення ремесла означало технічні зрушення в промисловості. Такими ремеслами є ті, що входили в металообробну промисловість. Металу феодальну епоху не був основним матеріалом навіть в техніці. Найбільш поширеним з відомих нам ремесел по об­робці готового металу було ковальство. Ковалі працю­вали як в цехах, так і поза цехами. Часом вони зустрі­чаються в значній кількості. Так, наприклад, в Ніжині в 1634 р. було 42 ковалі.

Ковалі виконували чимало самостійних робіт повні­стю ковальським способом. Поряд з плуговим залізом — лемешами, череслами, залізними боронами — ковалі ро­били підкови, сокири, оковували колеса, робили лопати і наконечники для лопат, завіси — «бігуни» до дверей, ключі, замки, гаки, якими під час пожеж розтягали па­лаючі речі, кайдани для в’язнів, ланцюги для колодязів. Ковалі ж робили і ланцюги для міських і замкових брам і мостів, обручі залізні для гармат, «дрюки залізні для ламання каменю», «киї залізні», тобто підставки для рушниць, спеціальні клини для копання колодязів, копистки залізні, «що спиж мішають», «оскарди», кот­рими насікали жорна, пута залізні для коней, вухналі — гвіздки для кування коней, різні види зброї, ковані бра­ми тощо. Часто пушкарів називали ковалями, бо «оправовання гармат» можна було робити тільки ковальським способом. Пушкарство і ковальство здебільшого завжди об’єднувались в спільній цеховій організації.

Незважаючи на те, що метал як технічний матеріал був менш поширений, ніж, скажімо, дерево, камінь або глина, спеціалізація в залізному виробництві була не менша, а подекуди навіть більша. Пояснюється це склад­ністю процесу виробництва металевих речей за умов ручної техніки. Високі вимоги до ремісничої продукції не дозволяли ремісникові розсіювати свою увагу і час на виробництво різних речей з металу і змушували спе­ціалізуватись на окремих їх видах.

Поширеними галузями були конвісарство — виробни­цтво з олова — і людвисарство — виробництво з міді. Людвисари і конвісари зустрічались по всіх містах України. Але особливо славилась ними Лівобережна Україна. Найбільшими центрами людвисарства, на думкувчених, були Старадуб Новгород-Сіверський, Глухів та Київ. Як людвисари, так і конвісари часто робили одну і ту ж роботу і використовували при цьому як олово, так і мідь. їх продукцією були казани — «алембіки» та вза­галі різний посуд, в тому числі горілчаний. Від «конов­ки» для горілки пішла і назва ремесла — конвісарство. Людвисари, крім всього, займались відливанням дзвонів і гармат. Останнє вимагало багато вміння і коштів, а також відносно високого рівня ливарної техч.ки. Вмін­ня відливати дзвони принесло добру ремісничу славу не одному людвисару. Відомі такі пам’ятки людвисарського мистецтва, яік дзвін в Новгороді-Сіверському, зроблений тамтешнім людвисаром Іваном Андрієвичемв 1098 р.; дзвін в с. Рославичі в 25 км від Києва, пере­даний в 1649 р. рославичсвкими козаками церкві сів. Спа­са На відливанні дзвонів по українських містах пра­цювали і російські майстри. В 1686 р. в Києві пушкар Леонтьев з Росії разом з якимсь ремісником-колокольником перелили набатний дзвін біля ратуші, а в 1687 р. ці ж майстри перелили 20-пудовий вістовий дзвін для Золотих воріт, після чого були відпущені в Москву. Як цінна річ, дзвони дарувалися і навіть дава­лися в посаг за молодою.

Виробництвом речей з суміші міді і олова людви­сари та конвісари поклали початок українській кольо­ровій металургії, розвинутись якій належало уже в нові часи. Сировину — мідь і олово, так само як і срібло і зо­лото, на Україну довозили з-за кордону. Про розміри виробництва окремих людвисарських майстерень мож­на здогадуватись, часом на підставі даних про кількість закупленої сировини. В 1715 р. добре відомий в купець­ких колах тих часів Цибульський продав київськимдзвонникам 200 пудів міді по 6 крб. за пуд. Іншим ра­зом той же Цибульський заготовив для продажу на Україні 600 пудів міді. Гетьман Полуботок виміняв у нього частину міді за тютюн і 100 куф горілки.

Як окремі спеціальності металевої промисловості іс­нували слюсарство, котлярство, пушкарство, а також різні види зброярства. Документи згадують численних рушникарів, стрільників, ядерників, пикорізів, мечників, шабельників, яким доводилось мати справу з металом Збереглося чимало згадок про пушкарів, що «гармати і залізні рушниці направували». Український народ за­вдячував українським пушкарям і зброярам тим, що в процесі визвольної війни селянсько-козацьке військо ста­ло навіть за визначенням ворогів українського народу, «вогнистим, залізним і могутнім».

В другій половині XVII ст. міські ремісники-зброярі і слухати не хотіли про безплатну роботу на замок і здебільшого одержували відповідну платню. Особливо це помітно на Лівобережжі, де раз у раз уряд розшу­кував потрібних спеціалістів-зброярів. У 1701 р. пере­яславський воєвода запитував уряд, що робити з ремон­том зброї, оскільки серед ратних людей не виявилось потрібних спеціалістів. У відповідь з Москви прийшов наказ найняти майстрів у нижньому місті в Переяславі, а до майстрів прикріпити ратних людей для науки, якщо ж переяславські майстри запросять занадто ви­соку ціну, то найняти майстрів у Києві, тому що в Киє­ві в минулі роки зброярі уже такі угоди укладали «без лишней передачи».