Могильник Мамай-Гора

На пануючій височині в с. Велика Знам’янка Камінсько-Дніпровского району знаходиться один із найбільших у степовому Причорномор’ї курганний могильник. З ним зв’язані різні перекази і легенди. За одній з них, тут стояло квітуче місто, котрим правила красуня – царівна Білозірка. До неї сватавсясамхан Мамай. Намагаючись домогтися її прихильності, він оточив місто і зажадав її згоди. Перелякана його домаганнями, правителька, уночі загрузувши на кораблі майно і жителів, спустилась вниз по Дніпру. Розлютований хан здився так, що земля стала дибки. Від тих часів і залишилися високі насипи, а сама місцевість одержала назву Мамай-Гора.

У перші післявоєнні роки ця територія обстежилася експедицією МДУ під керівництвом професора Б. М. Гракова. Він зробив перший науковий опис цього пам’ятника, був складений план могильника. Пізніше, перед створенням Каховського водоймища, місцевість вивчали археологи з Києва і Запоріжжя, що виявили тут велику кількість різночасних стародавностей.

Створення штучних морів привело до руйнування берегової лінії, негативні наслідки чого може побачити кожний, роблячи прогулянку по морю. Відбувається руйнування сотень об’єктів, як древніх, так і сучасних. Постраждала і Мамай-Гора. З кожним роком смужка берега між водами моря і курганами ставала усе менше і менше. Стурбована цим явищем, громадськість м. Кам’янка-Дніпровска виступила з пропозицією зберегти пам’ятник – провести охоронні дослідження в повному об’ємі. Такі рятувальні роботи веде з 1988 р. археологічна експедиція Запорізького національного університету. За 19 років розкопок розкритоі 183 невеликих насипи (понад 500 поховань), початі роботи на трьох грунтових могильниках.

Розкопки показали, що дана місцевість була освоєна людьми в епоху неоліту. Саме до цього часу відноситься найдавніший виявлений тут грунтовий могильник (25 комплексів), частина могил якого опинилася зруйнована зсувами. Встановлено, що в V тис. до н. е. мертвих ховали в простих ямах покладеними на спині, посипали охрою (мінерал червоного кольору). Одяг мертвих був прикрашений гірляндами із річкових раковин. У єдиному парному похованні, крім того, виявлені знаряддя праці з кременя.

Обряд спорудження земляних насипів над могилами з’являється пізніше, в епоху енеоліту (V тис. до н. е.). У похованнях цього періоду мертві лежали витягнуті на спині або з піднятими доверху колінами. Зрідка в похованнях зустрічалися посудини з рясними домішками товчених мушель, що характерно для керамики енеоліту.

Завичай зведення курганів одержує широке поширення в наступний час – епоху бронзи. У досліджуваних на Мамай-Горі насипах виявлені поховання усіх відомих для цього часу культур – ямної, катакомбної, багатоваликової і зрубної. Для кожної з них характерні свої похоронні конструкції, обряд поховання, вироби з глини, бронзи, каменю і кременя. У похованнях широко застосовувалося дерево – дуб, ясен.

Поруч з одним із курганів виявлене сховище – яма з рудою, із якої випалювали фарбу, і пишно орнаментована посудина катакомбної культури.

Поряд із курганним продовжує існувати і грунтовий обряд поховання. На Мамай-Горі виявлений могильник катакомбної культури, на якому виявлені унікальні знахідки – чаша прямокутної форми і посудина з піктограмою (малюнки, що розглядають як протописьмо).

До початку I тис. до н. е. відносяться два комплекси, у якому кістяки супроводжувалися великою корчагою з багатим орнаментом та кубком.

Різке збільшення розмірів могильників відбувається в скіфський час. Понад 80% усіх вивчених комплексів належить скіфам. Вони робили поховання в підбійних могилах, де мертві лежали випростано на спині головою на захід або схід. Деякі кургани оперізував рів, як би відокремлюючи світ “мертвих” від світу “живих”. В рові робили тризну, на що вказують знахідки кісток тварин, кераміка, наконечники стріл і інші предмети.

Звичайно скіфські поховання розкриті і пограбовані. Це характерно як для царських, так і рядових поховань. На Мамай-Горі з 365 комплексів порушено не більш 25%, що саме по собі вже надзвичайний факт. Виявлений у всіх могилах інвентар представлений керамікою, зброєю, прикрасами, побутовими виробами.

Посуд різноманітний, це і грубі кухонні ліпні горщики, і більш тонкі гончарні посудини, привізні чернолаковіамфори, блюда, килики. Останні, судячи з особливостей виготовлення, завезені в античні міста Причорномор’я з Гераклеї, Фасоса, Менди, Синопи й інших грецьких центрів.

Важливу роль у скіфському суспільстві мала військова справа, що підтверджується знахідками мечів різних розмірів, дротиков, наконечників списів і стріл. Викликають захоплення прикраси, серед яких браслети, гривні, підвіски, сережки, перстні, нашивні бляшки, намиста. Вони виготовлялися з бронзи, заліза, скла, рідкісні знахідки речей із золота і срібла. Дуже значна колекція різних бронзових дзеркал, на ручці одного з них зображена голова Медузи Горгони в медальйоні.

Відомо, що наприкінці V- ІV ст. до н. е. у скіфів були добре розвинені різні ремесла: бронзове виробництво, обробка заліза, ткацтво і прядіння. Знахідки залізних шил, ножів із кістяними ручками, пряселець із глини, свинцю і заліза це підтверджують.

Основна кількість поховань належить рядовому населенню, окремі з них можна інтепретувати як поховання знатних особ, на що вказує пишний інвентар.

Серед значної колекції речей необхідно відзначити масивну бляху з бронзи з зображенням жінки, футляр для дзеркала з поліхромним зображенням. Знахідки такого роду уперше виявлені в степовому Причорномор’ї. Доповнює перелік скіфська статуя з каменю, що датується фахівцями V ст. до н.е.

Знахідки в сукупності датують скіфські комплекси ІV ст. до н. е.- часом розквіту Скіфії. Цілком можливо, що тут, в області скіфського Герроса, Мамай-Гора була місцем для здійснення культових обрядів, куди приїжджали представники всіх скіфських племен. Цьому припущенню не суперечать і дані антропології. Не виключено також, що більшість похованих відбуваються з відомого Кам’янского городища, розташованого в 20 км від могильника. Нагадаємо, що дане городище – найбільше в ІУ в. до н. е.в степовій Скіфії, на що вказують дослідження Б. М. Гракова й ін. археологів.

Могильник продовжував функціонувати і пізніше, коли з’являється нове населення – сармати. Вони також робили тут свої поховання.

Через майже тисячу років Нижнє Подніпров’я освоюють половці, що також залишили свої курганні і грунтові могильники. Для останніх характерне рядове планування, чоловічі поховання супроводжувалися зброєю, в однім знаходилася чаша зі срібла.

Померлу в поході жінку поховали в дерев’яному гробовищі. Через декілька століть перед археологами повстала картина похорон. В останню путь її обрядили в пишне убрання. Її очі перекрили пов’язкоюз бересту, пишне волоссяприкрасили вигадливою ажурною шпилькою. Пальці прикрасили декількома перснями. Поруч розмістили прикраси і предмети побуту.

Таким чином, на могильнику Мамай Гора знайшли останній притулок представники різних племен і народів, яких протягом семи тисяч років притягало степове Подніпров’я.

Проведена аерофотозйомка, розкриття могильника великими площами, наявність результатів численних аналізів, багатюща археологічна колекція – усе це дозволяє розглядати могильник Мамай-Гору як пам’ятник світового значення.

Дослідження продовжуються. У роботах беруть участь співробітники вузів і музеїв, академічних інститутів Києва, Кишинева, Одеси, студенти Запорожжя і Мелитополя, школярі з різних міст. Велику допомогу надають керівництво району, жителі с. В. Знаменка – В. Г. Тарасова, В. О. Пискунов, Г. М. Федорченко та ін.

Поки розкопано не більш 40% території всього могильника. Що таїться під насипами великих (до 8 м висотою) курганів? Про це розповість лопата археолога при подальших розкопках.