Останній гетьман Павло Скоропадський

Останній гетьман Павло Скоропадський

Нам шкода, Ваша Світлосте, не жити в ту епоху,
Щоб стати поруч з вами та йти за вас у бій!
Донині порох сіє, та знов гармати стогнуть,
Бажає серце битви, бажає, гетьман мій!

(А. Вальянос)

29 квітня 1918 року гетьман Павло Скоропадський проголосив створення Української Держави. Тож сьогодні ми вшановуємо 97-му річницю цієї визначної події та постать останнього гетьмана України.

Гетьманський рід мав давнє походження з козаків, починаючи з XVII ст. Перший відомий предок – Федор Скоропадський – оселився в Умані. Він одним з перших підтримав Богдана Хмельницького в повстанні 1648 року проти Польщі. Внук Федора – Іван Скоропадський – став гетьманом України в 1709 – 1722 роках.

А батько останнього гетьмана – Петро – відзначився на військовій службі, мав звання полковника, працював у комісії по скасуванню кріпацтва.

Павло Скоропадський народився 15 травня 1873 року у німецькому місті Вісбадені, в родині російського офіцера Петра Скоропадського. Дитячі роки він провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. 1893 – Павло Скоропадський закінчує Петербурзький пажеський корпус. В 26 років одружується на Олександрі Дурнаво  доньці московського  генерал-губернатора.

Російсько-японську компанію Павло почав  командиром сотні, а в грудні 1910 року вже в чині полковника став флігель-ад’ютантом імператора Миколи II. Першу світову війну Скоропадський зустрів командиром бригади, незабаром він почав командувати дивізією і отримав чин генерал-лейтенанта, а в січні 1917р. напередодні лютневої революції прийняв командування армійським корпусом.

Політична кар’єра Скоропадського почалася в січні 1917р. коли на всеукраїнському з’їзді вільного козацтва в Чигирині його обрали отаманом. Українізацію свого корпусу який йому поставили в заслугу, він виконував за наказом російського генерала Корнілова, той вважав за краще співпрацювати з Центральною Радою, а не з Радою Народних Комісарів і після того як у листопаді була проголошена Українська Народна Республіка П.Скоропадський очолив її збройною силою. Скоропадський пішов у відставку після розпуску його корпусу Центральною Радою.

Внутрішня політика гетьмана П.Скоропадського

  1. Головною рисою стало формування уряду на основі ділових якостей. Членами Ради Міністрів призначені: Г.Василенко (квітень – травень 1918р.), Ф.Лизогуб (травень – листопад 1918р.), С.Гербель (листопад – грудень 1918р.).
  2. Українізація державного апарату. Розбудова органів місцевої влади. Відновлення земств.
  3. Скасування законодавства УЦР щодо робітництва і промисловості. Відновлення права приватної власності (повернення націоналізованих підприємств попереднім власникам). Підтримка промисловців, що постраждали в результаті більшовицької окупації. Збільшення робочого дня до 12 годин. Заборона страйків. Налагодження торговельних відносин з Німеччиною та Австро-Угорщиною.
  4. Відновлення приватної власності на землю. Видання «Тимчасового закону про заходи боротьби з розрухою в сільському господарстві». Відновлення поміщицького землеволодіння; повернення селянами поміщицьких земель, реманенту, відшкодування збитків. Поміщики отримали право використовувати примусову працю. Створення хлібного бюро для упорядкування збору продовольства для Німеччини. Опублікування «Проекту загальних основ земельної реформи» (липень 1918р.), за якою максимум земельного наділу становитиме 25 гектарів на одну особу, а поміщикам буде надано право продавати землю державному банкові (мета – створення міцного прошарку дрібних і середніх власників – продовження столипінської реформи).
  5. Організовано діяльність міністерства фінансів. Введено національну валюту, яка була забезпечена природними ресурсами України та цукром. Організовано збалансування державного бюджету, конвертацію національної валюти.
  6. Формування Державної варти (поліції) . Відновлення козацтва в Чернігівській, Полтавській і Харківській губерніях. Згода Німеччини у вересні 1918р. на формування 8 корпусів та інших частин української армії кількістю 300 тис. осіб. Реально було створено: декілька офіцерських дружин, Запорізька дивізія, дві Синьожупанні дивізії, Сірожупанна дивізія, Сердюцька дивізія, бригада січових стрільців тощо (всього 65 тис. осіб).
  7. Скасування національно-персональної автономії національних меншин. Українізація загальноосвітніх шкіл. Восени 1918р. в Україні налічувалося близько 150 українських гімназій. Прийняття закону про обов’язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах. Реорганізація народного університету в Києві в державний український університет. Відкриття українського університету в Кам’янці-Подільському. У російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси відкривалися кафедри української мови, літератури, історії та права. Створення національної Академії наук (листопад 1918р.), першим президентом якої став академік В.Вернадський. Було започатковано Національну бібліотеку, засновано Національний архів України, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр (керівник П.Саксаганський), «Молодий театр» (керівник Лесь Курбас). Видано кілька мільйонів примірників українських підручників. Утворення української автокефальної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Зовнішня політика гетьмана П.Скоропадського

  1. Відносини Гетьмана з Німеччиною були пріоритетними. Були встановлені дипломатичні стосунки з країнами Четвертного союзу, основний зміст яких обертався навколо положень Брестського договору. Проте наявність німецької та австро-угорської окупаційної влади перетворювало владу П.Скоропадського на маріонеткову. Німці активно втручалися у внутрішнє життя і зовнішню політику Української Держави. Для розв’язання багатьох проблем (фінансова, торговельна, створення масової армії тощо) у вересні 1918р. П.Скоропадський зустрівся з кайзером Вільгельмом ІІ.
  2. Стосунки з Польщею (Регентською радою) обертались навколо державної приналежності Холмщини і Підляшшя. Ці землі були окуповані німецькими і австро-угорськими військами, а за умовами Брестського миру мали відійти до України. Проте реально українська адміністрація змогла утвердитися лише на тій частині земель, що були окуповані Німеччиною. В австрійській зоні  окупації утвердилася польська адміністрація. Усі переговори про визначення кордону зайшли у глухий кут. Поляки наполягали на кордоні по р. Буг.
  3. Гетьманський уряд запровадив проти Румунії, яка захопила Бессарабію, торговельні санкції. Із виникненням потреби у встановленні дипломатичних відносин з країнами Антанти (на території Румунії були дипломатичні представництва Англії, Франції та ін.). П.Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового торговельного договору. Розв’язання бессарабського питання було відкладено до завершення Першої світової війни.
  4. За умовами Брестського миру Радянська Росія зобов’язувалася визнати незалежність України та укласти з нею мирний договір. Переговори почалися у травні 1918р. Радянську делегацію очолював Х. Раковський. 12 червня 1918 р. було підписано прелімінарний (попередній) договір про припинення стану війни між Україною і Росією, відновлення залізничних, поштово-телеграфних комунікацій. Українській Державі надавалося право заснувати консульства в багатьох містах Росії. Найскладнішим питанням переговорів була програма кордонів. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін чинними залишилися прелімінарні умови миру. Також радянська делегація мала контакти з анти гетьманською опозицією, яка готувала повстання. Радянська делегація зобов’язувалася визнати самостійність відновлюваної УНР.
Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook