Національно-визвольна війна українського народу охоплює час з січня 1648 р. по березень 1654 р., зараз її хронологію іноді продовжують до 1658 р. Складніше йде справа з хронологією «Української національної революції»: якщо початок в 1648 р. загальноприйнятий, то дата закінчення спірна – або серпні 1657 р. (смерть Б. Хмельницького та початок епохи Руїни), або падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. (В. А. Смолій, В. А. Степанков).
Найважливіше місце в українській історії посідає чигиринський сотник Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький (1595 – 1657), який очолив і багато в чому визначив завдання та успіхи національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Який походив з шляхетської родини, він закінчив Львівську єзуїтську колегію, служив при королівському дворі, але не залишив православ’я. У 1638 р Б. Хмельницький був записаний до реєстру як чигиринського сотника. Сучасники (єврейський хроніст Н.Н. Ганновер і ін.), відзначали, що Хмельницький вів на своєму багатоземельних хуторі Суботів успішне господарство, володів великими стадами і вважався вельми багатим представником козацької старшини, лояльним королівської влади. Проте відомий випадок 1639, коли під час огляду знову відбудованій фортеці Кодак, у відповідь на слова С. Конецпольського, що фортеця є символ польського панування над Україною, Хмельницький заявив: «Все створене рукою, рукою ж може бути зруйновано». Учасник битви під Хотином, який побував у турецькому полоні, Хмельницький (можливо, що виконував дипломатичні доручення) особисто був відомий королю і 1646 р. брав участь в делегації від козаків до Владислава IV, що обговорювала з монархом план війни проти Туреччини. В відсутність Хмельницького чигиринський підстароста Данило Чаплинський (підтримуваний коронним хорунжим А. Конєцпольським, який мав до Хмельницького особисту неприязнь) розграбував маєток чигиринського сотника, забив до смерті сина та викрав співмешканку.
Подібні «наїзди» були звичайною практикою в Речі Посполитій; прикладом може послужити Ю. Немирич, володіння якого на р. Ворскла в серпні 1647 р. захопив С. Потоцький. Характерно і те, що судовий позов задоволення Хмельницькому не приніс. Апелювати до короля, Хмельницький отримав словесне пропозицію, маючи шаблю, з її допомогою захищати свої права. Все це символічно підкреслює характер соціальних відносин всередині держави і дає, фактично, легальне і моральне право до великої козацької війни XVII ст. Так, ще відомий історик ХІХ ст. М.І. Костомаров поділяв думку сучасника подій Ієроніма Радзеєвського про те, що Владислав IV інспірував козацьке виступ, щоб мобілізувати шляхту і втягнути її у війну проти Туреччини, яку монарх, за підтримки Риму, давно виношував.
Прибувши з Варшави до Запоріжжя, Хмельницький підняв запорожців на повстання і вигнав із Січі урядовий гарнізон. 25 січня 1648 р. він був проголошений гетьманом Війська Запорозького. Знаючи в подробицях плани уряду Речі Посполитої щодо війни з Туреччиною, Б. Хмельницький звернувся за допомогою до кримського хана Іслам-Гірея III (1644 – 1654). Було укладено козацько-татарську угоду про спільну війну з Річчю Посполитою. Разом з Хмельницьким в березні 1648 р. на Січ прибув мурза Перекопської орди Тугай-бей на чолі 4-тисячний війська. Угода передбачала розподіл здобичі. Зміцнившись на Січі, гетьман розіслав по всій Україні універсали із закликом приєднуватися всім православним людям до козаків і «бити ляхів і жидів».
Коронний гетьман М. Потоцький надзвичайно побоювався подальших дій Хмельницького – як морського походу до Туреччини (про союз козаків з Кримом йому не було ще відомо), так і виходу його на волость. Навесні 1648 року поляки відправили по Дніпру проти Січі чотири реєстрових козацьких полки на чолі з військовим осавулом І. Барабашем та І. Караїмовичем. По суші виступило кварцяне (наймане) військо з двома полками реєстровців під керівництвом С. Потоцького і С. Чарнецького, які сформували табір біля річки Жовті Води (біля Корсуня). Армії І. Вишневецького (в Лубнах) і М. Потоцького (в Черкассах) залишилися в волості для попередження повстань. Порвавши з вичікувальною тактикою колишніх повстань, Б. Хмельницький висунувся з Січі для раптового удару по розрізненим ворогові. Загін Барабаша та Караїмовича прибув на Січ, де реєстровці 4 травня повстали, вбили Барабаша та Караїмовича і приєдналися до повстанців. 30 квітня – 16 травня 1648 р. в урочищі Жовті Води коронні сили були перехоплені, блоковані та розбиті, а їх глава С. Потоцький убитий. Після військо Б. Хмельницького змусила коронного гетьмана М. Потоцького відступити від Черкас до Корсуні, а потім до Богуславу. Загороду козаків М. Кривоноса був направлений окремо, зумів випередити супротивника і влаштував армії М. Потоцького засідку 26 травня 1648 в Гороховій Діброві поблизу Корсуня. Укріплений обоз був розірваний, а вся коронна армія була оточена підоспілими головними силами Хмельницького та Тугай-бея. Після декількох годин запеклого бою козаки святкували перемогу. У полон було захоплено обидва гетьмани Корони Польської Н. Потоцький і М. Калиновський, 41 гармата та інші трофеї.
Ще 20 травня 1648 р. помер Владислав IV і країна занурилася в безодню безвладдя. Уже в червні 1648 р. було звільнене майже все Лівобережжя (пручалися лише гарнізони Чернігова та Стародуба), 1 серпня 1648 р. здалася фортеця Кодак. До кінця серпня 1648 зусиллями черкаського полковника, шотландця за походженням, Максима Кривоноса (? -1648) Повстання охопило Брацлавське, Київське та Подільське воєводства. 26-27 липня він завдав поразки армії І. Вишневецького під Старокостянтиновом. «У перебігу літа – осені 1648 р. територіальна масштабність і масова участь українців у визвольній і соціальній боротьбі досягло апогею і не мало собі рівних в європейській історії Нового часу». Лють народних мас впала на шляхту (вона відзначала сама, що повсталі явно мали намір «винищити всю шляхту»), католицьке і уніатське духовенство, євреїв, – які в жаху бігли з України. Всього до 50 тис. євреїв було вбито (або ¼ всіх євреїв Речі Посполитої), але частина їх, ставши православними і козаками, врятувалася.
Зупинившись під Білою Церквою, Б. Хмельницький вирішив розпочати переговори з поляками, зажадав скасування «Ординації» 1638 р., збільшення реєстру до 12 тис. чол., виплати платні козакам за 5 років, гарантій захисту православної віри і автономії Війська Запорозького. Тоді ж Хмельницький видав ряд «Статей про устрій Війська Запорозького», прагнув утримувати війська від насильства, а також почав переписку з іменитими магнатами російського походження – І. Вишневецьким. В. Заславським, Я. Тишкевичем та ін., але схилити нікого з них до компромісу не зумів. Тоді ж, у червні – липні 1648 р., Б. Хмельницький почав переговори про військовий союз з російським царем. Росія від рішучих дій (формально, зважаючи відносин козаків з Кримом) ухилилася, але не перешкоджала постачанню Війська Запорізького провіантом.
До осені Б. Хмельницький під Білою Церквою створив велику (100 – 110 тис. чол.) організовану армію, що мала хорошу артилерією (100 гармат). Річ Посполита також зібрала майже 80-тисячну армію при 100 гарматах, але не на чолі з діяльним І. Вишневецьким (до середини 1651 р. він витратив своїх коштів на боротьбу з повстанням 10 млн. злотих або більше річного доходу скарбниці Польщі), а на чолі з регіментаріями(керівниками) Д. Заславським, Н. Остророгом і А. Конєцпольським, яких Б. Хмельницький, зважаючи на їх військових здібностей, саркастично охрестив «периною», «латиной» і «дитиною». Поляки розраховували на міць своєї кавалерії і підготовку військ; Хмельницький же зробив ставку на оборонну тактику і козацьку піхоту (до половини його військ складалася з погано підготовлених селян). 21 – 23 вересня на р. Іква біля м. Пилява сталося завзяте бій, вигране українською стороною. Після цього був відкритий шлях на захід (гетьман вважав йти до Вісли). Уже наприкінці вересня загони М. Кривоноса взяли в облогу Львів, який, однак, сплатив контрибуцію і не було взято. В жовтні 1648 р. Б. Хмельницький обложив Замостя. Одночасно татари розпустили свої загони під Краків, Люблін і за Віслу. Полум’я народної боротьби поширилося на Галицьку Русь, Підляшшя і Білорусь. Антифеодальні виступи почалися і на власне польських землях. Однак, Б. Хмельницький, сподіваючись ще на автономію України в складі Речі Посполитої, зупинився біля Замостя і почав переговори з поляками. Останнє врятувало Річ Посполиту від загибелі. Гетьман підтримав претендента на трон Яна Казимира. Останній прийняв вимоги Хмельницького про відновлення козацьких привілеїв, скасованих «Ординацією» 1638 р., а також про передачу під управління козацтва значною області на волості, і був обраний королем 17 листопада. Після цього загальна (чорна) рада 19 листопада висловилася за повернення на Подніпров’я.
Залишити коментар