Походження козацтва на українських землях

Походження козацтва на українських землях

На зміну княжій Русі на українських землях встановлювалися нові самостійні держави. На звільненому від Орді Полі Половецькім виникли козацькі війська-держави з центрами на Дніпрі та Дону. Це були напівосілі держави, керовані виборною військової владою. Важливим джерелом доходів цих військових держав був прибуток і плата за участь у війнах на боці інших держав. Саме завдяки цьому звичаю українці зберегли традиції власної державності впродовж наступних чотирьохсот років. Першими військовими успіхами стали походи проти імперії Османів.

У 1493 році козаки зруйнували Кара-Кермен (нині Очаків) – османську фортецю, яка контролювала вихід з Дніпра в Чорне море. Це був перший великий наступальний успіх. Козацьке військо в цьому поході очолив князь роду Мамаїв – Богдан Мамай (Глінський). Мамаї протягом ста років були лідерами опору ординцям на землях Подніпров’я, і їх узагальнений образ увічнений в зображеннях легендарного народного захисника – козака Мамая. Він став справжньою іконою і прикрашав кожну хату степових землях України.

Центром війська-держави дніпровських козаків спочатку були Черкаси, але близько 1554 року князь Дмитро Вишневецький (Байда) побудував на острові Мала Хортиця нову козацьку столицю – Запорізьку Січ. Це була легка фортеця за зразком кочових зимовиків, але вже з дерев’яними будівлями замість наметів. Січ кілька разів переїжджала, але завжди залишалася центром, з якого козаки вели активну самостійну політику.

У боротьбі з двома могутніми противниками – Польщею і Туреччиною – Запорізька Січ здобула статус війська-держави. Згідно кочовій традиції Січ поділялося на курені за принципом земляцтва. Над куренями стояв кіш – уряд козацької республіки. Кіш і кошовий отаман, який мав всі повноваження його голови, обиралися козаками. На початку XVI сторіччя Січ контролювала землі від нижнього Подніпров’я і Побужжя – на заході, і до Азовського моря – на сході. Територія Запорізької Січі ділилася на окремі райони – паланки. Керували ними полковники, затверджені кошем. Полковнику підпорядковувалися Отаман, які керували населеними пунктами – слободами і зимівниками.

У вільний від військових походів час козаки займалися рибальством, полюванням, ремісництвом і городництвом, добували сіль. Тоді ж розвинулося чумацтво – унікальний народний торговий промисел, який забезпечив обмін товарами між усіма регіонами сучасної України.

Кримське ханство в цей час розширило свій вплив, підкоривши ногайців. Під руку кримського хана відійшли бунтарські Кубанська і Джамбуйлуцкая орди. На землях між Дунаєм і Дністром, які контролювала Османська імперія, утворилася Буджацька орда, біля Хаджибея (нинішня Одеса) – Едісанская орда. У 1500 році хан Менглі Герей заснував в Бахчисараї вищий навчальний заклад – Зинджирли медресе, яке стало головним освітнім і культурним центром кримських татар на багато років.  У 1532 році хан Іслям I Герей підняв повстання проти Османської імперії, але через чотири роки боротьби зазнав поразки.

Виникнення козацтва в Україні – природний наслідок процесу посилення мусульманського осередку на півдні українських земель.

Сучасна історіографія виділяє декілька теорій походження цього явища. Польські історики XVII ст. (М. Стрийковський) вважали, що козаки походять від одного певного першопредка.

З часом з’явилась низка версій, що пояснюють походження козацтва:

  • «хозарська» — порівнює козаків з стародавніми народами степу «козарами», або хозарами;
  • «чорно-клобуцька» — козаки – нащадки «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило вздовж річки Рось;
  • «черкаська» — козаки прийшли в Подніпров’я з Тмутаракані і походили від  черкесів (черкасів);
  • «татарська» — козацький родовід походить від татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;
  • «автохтонна» — доводить, що козацтво є логічним продовженням вічових традиційних громад Київської Русі, які трансформувалися у військово-службові формування;
  • «болохівська» — пов’язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;
  • «бродницька» — доводить генетичний зв’язок козацтва зі слов’янським степовим населенням часів Київської Русі — «бродниками», які жили по Дунаю;
  • «уходницька» — пов’язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;
  • «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;
  • «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного факторів, які штовхали населення до масових втеч на вільні землі.

Отож, наявність вільних незаселених земель Дикого Поля, посилення внутрішнього тиску в державі, зростання міжнародної загрози зумовило появу нової соціальної верстви на межі землеробського місцевого населення та кочової тюркомовної цивілізації.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook