Повстання під проводом Марка Жмайла

Повстання під проводом Марка Жмайла

Марко Жмайло
image-3125

Марко Жмайло

Серед козацьких мас і православного міщанства, що складався в братствах, почалася боротьба двох течій через ставлення до Польщі. Послідовники Сагайдачного вважали, що за допомогою компромісів можливо стримувати сильну Польщу в її рішучому наступі на права і вольності козацтва і на православ’я. Їх підтримували заможні козаки і більшість міщан. Рядові козаки та селяни, положення яких в умовах кріпацтва було тяжким, висловлювали впевненість у необхідності радикальних дій і що поліпшити своє життя можна тільки зі зброєю в руках. Напруженість положення посилювалася ще й тим, що після Хотинської війни, яка принесла козацтву славу, уряд Речі Посполитій не вважало за потрібне враховувати заслуги українців в боротьбі з турками і татарами і не задовольняло їхні вимоги. Значна частина козаків після повернення з війни розмістилася «на постій» в маєтках шляхти Київського воєводства. Ті з них, хто раніше були селянами, і слухати не хотіли про повернення до своїх поміщикам. Вони зберігали зброю і військове пристрій – сотні й полки. До учасників боїв під Хотином стали приєднуватися місцеві жителі, які проголошували себе козаками і не визнавали польську адміністрацію. У відповідь на скарги шляхти керівництво Речі Посполитої неодноразово зверталося до козацької старшини з вимогою вивести свої загони з шляхетських маєтків і розпустити їх. Але розпорядження уряду не виконувалися. В цей же час козаки робили походи на володіння Туреччини та Криму, що загострювало відносини цих країн з Польщею. Серйозну стурбованість сформованою в Україні ситуацією польський король виклав у своєму виступі в сеймі. Скаржачись на козаків, він говорив: «знову на передній план виходить внутрішня анархія, яка породжує ускладнення і втягує нас в конфлікт з могутніми сусідами. Ігноруючи зобов’язання вірності й служіння своїм панам, вони встановили власний порядок і загрожують життю та майну невинних людей. До того ж їм підкоряється вся Україна». Дане висловлювання короля свідчило про зростання авторитету козацтва в українському суспільстві, про визнання населенням його керівної ролі. Такі напружені відносини між урядом і козаками не могли довго тривати. У вересні 1625 р. 30-тисячна польське військо на чолі з коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським виступило в Придніпров’ї для придушення козацьких «своеволий». Опинившись на території південної Київщини, поляки стали жорстоко розправлятися з місцевим населенням, вводячи козацьке пристрій. Окремі повстанські загони з Білої Церкви, Фастова, Василькова та інших міст почали відступати до Запоріжжя, звідки їм назустріч вже йшли січові і реєстрові козаки під проводом гетьмана Марка Жмайла. Загальні сили козаків становили близько 20 тис. осіб. Вирішальний бій поляків з козацьким військом сталося наприкінці жовтня 1625 р. недалеко від м. Крилова біля Курукового озера (район сучасного м. Кременчука). Незважаючи на перевагу сил, Конецпольському не вдалося досягти перемоги. Обидві сторони зазнали великих втрат. На початку листопада до козаків для ведення переговорів прибули польські посланці. Під час переговорів 5 листопада в козацькому таборі стався переворот, в результаті якого Жмайло позбувся гетьманської булави. Новим гетьманом було обрано представника козацької верхівки Михайло Дорошенко. На наступний день Дорошенко прибув до Конєцпольського і підписав угоду, відому як Куруківській договір. Відповідно до умов договору козацький реєстр збільшувався до 6 тис. чоловік з оплатою 60 тис. злотих на рік, тобто 10 злотих на одного козака. Реєстровці обирали свого гетьмана, але стверджував його король. Ті, хто не увійшли до реєстру повинні були повернутися до своїх поміщикам, а реєстрові козаки протягом 12 тижнів зобов’язані були виїхати з маєтків шляхти і жити тільки на державних землях. Всім учасникам повстання оголошувалася амністія. Козакам категорично заборонялося вживати походи на турецькі володіння і мати стосунки з іноземними державами. Такий договір задовольняв інтереси тільки козацької верхівки. Рядові козаки залишилися незадоволені і не визнали умов угоди. Основна їх маса пішла на Запоріжжя, маючи намір і надалі вести боротьбу з польсько-шляхетським режимом. Старшина прагнула спрямувати енергію козацьких низів на походи проти татар і турків.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook