Повстання Северина Наливайка (1594 – 1596 роки)

Повстання Северина Наливайка (1594 – 1596 роки)

Козацькі повстання

Козацькі повстання

На початку 1594 становище в Україні, особливо на Брацлавщині, загострилося у зв’язку з зовнішньою загрозою. Навесні очікувався напад татар, які за розпорядженням султана Османської імперії повинні були йти через Подолію в Молдову і Валахію для придушення антитурецького виступу воєводи Міхая Хороброго. Татарське вторгнення загрожувало українським землям великою бідою, але Річ Посполита не могла захистити їх, так як на кордоні малося лише незначна кількість військ. Зібрати ж швидко нові сили польським властям представлялося неможливим. На тлі цих грізних подій помітною фігурою стає сотник придворних козаків князя К.Острозького Северин Наливайко. Це був розумний, красивий, гордий і честолюбний козак, майстер на всі руки, відмінний артилерист. Народився він у м. Гусятин на Поділлі. Батько Северина був ремісником-шевцем і мав невелику ділянку землі. Через деякий час сім’я Наливайко змушена була переїхати до Острога, так як слуги магната О.Калиновського, власника Гусятина, забили до смерті батька і забрали землю. Старший брат Северина Дем’ян став священиком в Острозі при дворі князя Острозького. Сам же Северин пішов на Запоріжжя, де в походах проти татар і турків придбав бойовий досвід. Повернувшись з Січі він став сотником у К.Острозького, був свідком поразки повстанців Косинського під П’ятою, бачив криваву розправу шляхти над беззахисним населенням. Важкий гніт, який випробовував український народ, викликав у Наливайко ненависть до пануючого класу. У складних умовах насувалася татарської небезпеки та відсутності необхідних сил для оборони Наливайко запропонував Острозькому зібрати якомога більше добровольців з козаків, селян, міщан і створити з них загони, необхідні для захисту українських земель. Князь погодився, і досить швидко під командуванням Наливайко було зібрано військо чисельністю близько 2,5 тис. Осіб. У травні 1594 воно дало відсіч татарам, що вторглися на Брацлавщину. Зіткнувшись з козаками, татари по-повернули в Молдову. Загони Наливайко, переслідуючи ворога вже на молдавській території, знищили велику кількість татар і захопили близько 4 тисяч коней. Після повернення на Брацлавщину, Наливайко, прагнучи зберегти своє військо, стверджував, що татари ще повернуться. Під цим приводом він розмістив козаків в маєтках брацлавської шляхти, яка, боячись татар, змушена була терпіти таких постояльців. Одночасно на Запоріжжі були направлені посланці і 2000 коней. Прибулі 1 липня 1594 на Січ представники Наливайка, запропонували запорожцям спільно почати похід до Молдови. В цей же час на Січі перебував і австрійський посол Е. Лясота, який також намагався схилити козаків до боротьби з турками в Молдові. Частина козацької старшини, не бажаючи мати справу з Наливайко, звинуватила його в участі в битві під П’яткою на стороні князя Острозького. Посланці Наливайко на козацькій раді заявили від його імені, що він готовий в будь-який час пояснити свої дії і якщо запорожці визнають його винним, нехай тоді відрубають йому голову. Січові і реєстрові козаки, незважаючи на опір частини старшини, погодилися приєднатися до наливайківці і разом з ними надати допомогу Австрії, вчинивши похід на турецькі володіння в Молдові. Наказним гетьманом вони обрали полковника реєстрового війська Григорія Лободу, який в недавніх походах проявив себе вмілим і здатним предводителем. Лобода висловлював переважно інтереси заможного козацтва, в той час як Наливайко представляв бідних нереєстрових козаків, обездолених селян і міщан. Це обумовлювало неприязнь і навіть ворожнечу між керівниками козацьких мас і їх прихильниками. Незабаром запорізьке військо рушило на Брацлавщину, де ситуація вже суттєво змінилася.

Козацькі повстання
image-3092

Козацькі повстання

Козаки Наливайко почали забирати у шляхти коней і фураж, а селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності і йшли в козацьке військо. Вирішивши розправитися з непокірним населенням, шляхта у вересні 1594 стала збирати сили і з’їжджатися до Брацлава під видом збору на «суднові рочки» (шляхетські суднові з’їзди). Але наливайківці встановили зв’язок з жителями міста і з їх допомогою розгромили зібралася шляхту, вціліла частина якої бігла на Волинь. Так, по суті, почалося нове повстання, швидко охопило значну частину Подолії. Однак з приходом на Брацлавщину Лободи основна увага козаків було звернуто на боротьбу з турками. Об’єднане військо Наливайка та запорожців чисельністю близько 12 тисяч осіб початок похід до Молдови. Діючи в інтересах Австрії, вони розгромили армію молдовського господаря Арона, захопили його столицю Ясси, а також змусили відмовитися від підданства турецькому султанові і дати присягу на вірність австрійському імператору Рудольфу II. Повернувшись же на Подолля, козаки продовжили боротьбу проти шляхти. У листопаді 1594 вони захопили м. Бар, центр староства. Скликана після цього козацька рада ухвалила рішення звернутися до всього українського народу із закликом до повстання проти польських феодалів і проханням надати допомогу повстанцям продовольством та іншими необхідними для війни припасами. Населення відгукнулося на заклик і активно підтримало повсталих. Незабаром в їх руках опинилася Вінниця, а на початку 1595 р. від шляхти була звільнена значна частина Брацлавського, Подільського і Волинського воєводств. У той же час в окремих районах стихійні виступи селян і міщан придушувалися шляхетськими загонами. Навесні 1595 р. повстанське військо розділилося на дві частини: одна – під керівництвом Наливайка – рушила в Білорусію, інша – на чолі з Лободою – в південне Придніпров’я. Мета поділу полягала в тому, щоб підняти на боротьбу населення інших регіонів. При цьому повстанці не випадково трималися східних окраїн Речі Посполитої. Вони сподівалися на допомогу Російської держави, а при необхідності і мати можливість для відступу на Слобожанщину, де вже жили раніше переселилися туди українські козаки і селяни. Військо Наливайко, чисельність якого постійно збільшувалася, в умовах весняного бездоріжжя повільно просувалося вперед. Були захоплені Старокостянтинів, Кременець та інші міста. Влітку 1595 наливайківці дійшли до Петрикович на Поліссі. 6 листопада вони оволоділи Слуцьком, де захопили 12 гармат та інше озброєння, а через деякий час в руках повстанців опинилися Бобруйськ і Могилів, одне з найбільших міст Білорусії. Успіхи Наливайко викликали хвилю селянських збройних виступів по всій Білорусії. Інакше розвивалися події в Придніпров’ї. Незважаючи на те, що були захоплені Черкаси і Канів, Лобода діяв не так активно, як Наливайко. Князь Острозький повідомляв пізніше, що його володіння не сильно постраждали, так як «пан Лобода їх жалів». Це призвело до того, що від війська Лободи відокремився загін козаків на чолі з отаманом Матвієм Шаулою і рушив вгору Дніпром на об’єднання з наливайківці. В цілому, дії повстанців дозволили їм утримувати в своїх руках всю Правобережну Україну і Східну Білорусію. Селяни і міщани виганяли шляхту і руйнували їхні маєтки, проголошували себе козаками, скликали ради і обирали отаманів, вводили козацькі звичаї. В цей же час боротьбу з феодалами почали і польські селяни, котрі творили озброєні загони в Мазовії. Успіхам повсталих сприяла та обставина, що шляхетське військо на чолі з коронним гетьманом Станіславом Жолкевським воювало в той період в Молдові. Але після успішного завершення молдавської кампанії армія Речі Посполитої виступила проти Наливайко. Активізували свої дії і литовські магнати в Білорусії, об’єднавшись під керівництвом литовського гетьмана Радзивілла. На початку грудня 1595 р. п’ятитисячне литовське військо підійшло до Могильова і спробувало його захопити.

Козацькі повстання
image-3093

Козацькі повстання

Незважаючи на те, що з настанням холодів багато учасників повстання розійшлися по домівках, і в місті залишилося лише близько 1,5 тисяч осіб, напад було відбито. Тим не менш, Наливайко розумів, що в Могилеві залишатися небезпечно, так як від Лободи і Шаули не було ніяких звісток і чекати від них допомоги не доводилося (Лобода перебував тоді в Білій Церкві, а Шаула – в Пропойськ на річці Сож). В 20-х числах грудня 1595 р. наливайківці залишили місто і, відбиваючи удари переслідували їх литовських військ, повернулися в Україну, де їх вже чекали головні сили поляків. Вночі 28 лютого 1596 біля с. Мацієвича на Волині військо Жолкевського напало на передовий загін повстанців, що складався з двох сотень козаків, і повністю його знищило. В цей час Наливайко з головними силами перебував в Чарнаве, в 100 км від Мацієвича. Він мав близько 1300 осіб, втомлених від тривалого переходу і що не мали достатнього для великого бою кількості боєприпасів. Жолкевський же розташовував 3 тисячами добірного війська. Не ризикуючи вступити у вирішальну битву з переважаючим за силою противником, Наливайко спішно повернув на Умань, прагнучи швидше досягти Дикого поля. Це був найкоротший і найважчий шлях в Придніпров’ї, де знаходилися загони Лободи і Шаули. Переслідувати повстанців кинулася кіннота поляків, але була затримана біля с. Прилуки поблизу річки Сині Води. Це дозволило козакам піти у Дике поле, куди шляхта не наважилася заглиблюватися. Жолкевський, повернувши назад своє військо, почав придушувати селянські повстання на Брацлавщині й півдні Волині. Польська шляхта жорстоко розправлялася не тільки з селянами-повстанцями, але і з тим населенням, яке підозрювалося в наданні їм допомоги. На Волині був розгромлений загін брата Северина – Дем’яна Наливайка. Полоненого Дем’яна відправили на розправу до князя К. Острозькому. Ранньою весною шляхта вирішила остаточно придушити повстанський рух. У Барі зосереджувалися основні сили Жолкевського. Польські магнати домовлялися з литовськими феодалами про спільні дії. Одночасно докладалися зусилля для розколу повстанців. Цьому сприяло бажання верхівки козацької старшини зберегти шляхетські порядки, власний добробут і розширити свої права. До старшині такого роду належав і Лобода – власник с. Сошники в Київському воєводстві. Взимку 1596 він припинив військові дії і, маючи понад 3 тисячі людей, розташував свій табір під Білою Церквою, у фортеці якої засів польський гарнізон старости Млодецкого. Прагнучи відмежуватися від Наливайко і селян-повстанців, Лобода встановив таємні зв’язки з Жолкевським. Він писав коронному гетьману: «а про те, Наливайко, людині свавільному, який несе згубу і розорення, ми нічого не знаємо і не бажаємо знати». Наприкінці зими до Лободи прибув посланець Жолкевського з пропозицією переконати реєстровців перейти на бік короля Речі Посполитої. Дізнавшись про появу в таборі таємного гінця поляків, козаки хотіли його стратити, але Лобода відпустив польського посланця. На початку березня 1596 загін Наливайка з великими труднощами, голодуючи, дійшов Диким полем до Білої Церкви. Але Лобода і його прихильники, отамани козацьких загонів Сасько і Шостак, не мали намірів об’єднуватися з наливайківці. Вони виступили на Трипілля – нібито для об’єднання з Шаулой, який також йшов від Києва до Білої Церкви. Козаки, нарешті, зрозуміли, що Лобода уникає Наливайко. Вони скликали раду, зняли Лободу з гетьманства і обрали гетьманом Шаулу. Через кілька днів біля Білої Церкви відбулося об’єднання повстанських загонів Наливайка та Шаули, які незабаром розгромили передовий загін поляків під командуванням Ружинського. Але на підході були основні сили Жолкевського, значно перевершували повсталих. Керівники повстанців змушені були відводити своє військо до Дніпра. 23 березня в урочищі Гострий Камінь поблизу Трипілля польська кіннота настигла відступаючих. Кровопролитна битва тривало цілий день. Обидві сторони зазнали великих втрат. У козаків загинув отаман Сасько, Шауле ядром відірвало руку, Наливайко був поранений. Вночі козаки відійшли до Трипілля, а потім попрямували до Києва. Польське військо, втративши багато вбитими і пораненими, змушене було відступити до Білої Церкви. Незабаром до Жолкевського прибув з великим загоном литовський підканцлер Карл Ходкевич. Командування поляків вирішило захопити Канів, де знаходилася козацька флотилія, і тим самим розірвати зв’язок Запоріжжя з «волостю», яка здійснювалася по Дніпру. Загони Ходкевича, Ружинського та Вишневецького напали на місто, що охоронявся незначною кількістю козаків на чолі з полковником К.Кремпскім. З’ясувавши марність опору, Кремпський з козаками і частиною міщан поплив на човнах вгору по Дніпру. Шляхта, незважаючи на те що в Канів вона увійшла без бою, влаштувала в місті різанину, убивши близько 400 чоловік. Наприкінці квітня Жолкевський виступив на Київ. У Василькові до нього приєднався зі своїм загоном кам’янецький староста Потоцький. Підійшовши до Києва, поляки зупинилися під Печерськом. Козаки до цього часу залишили місто і переправилися на лівий берег Дніпра. Вночі до повстанців перебігло двоє слуг з табору Жолкевського. Вони повідомили, що до Києва йде литовське військо князя Огінського, а до Переяслава рухається Потоцький. Отримавши цю тривожну звістку, козаки вирішили залишити свої позиції і дістатися до Переяслава раніше Потоцького. Для прикриття відступу в таборі залишилася сотня кінних повстанців. Щоб затримати Жолкевського, Наливайко через Лободу, якого, завдяки підтримці козацької старшини, після поранення Шаули знову обрали гетьманом, почав переговори з поляками. Зустріч Лободи з представником Жолкевського закінчилася безрезультатно, і коронний гетьман наказав військам переправлятися на лівий берег Дніпра. Тим часом, прибулі на челнах з Запоріжжя козаки під командуванням Підвисоцького раптово напали на ворога і протягом трьох днів перешкоджали переправі поляків. На початку травня під Переяславом зосередилося понад 10 тисяч осіб. З них тільки 3 тисячі козаків-повстанців, а інші були жінки, діти і люди похилого віку. Зібралася рада. Одні пропонували битися з Жолкевським, частина старшини – навпаки – просити у нього пощади, але більшість козаків вирішило піти на російську територію. Відповідно до рішення більшості, повстанці і біженці з майном рушили на Лубни, в бік російського кордону. Жолкевський кинувся навздогін. До нього приєдналися литовські частини князя Огінського. Щоб не допустити переправи козаків через Сулу, коронний гетьман направив до річки полк кінноти під командуванням Білецького. Але поляки запізнилися, і повстанці встигли переправитися на лівий берег Сули. До російського кордону залишалося близько 100 верст, але Наливайко рухався повільно, утримуваний обозом з біженцями. За три версти до Лубен, в урочищі Солониця, Жолкевський наздогнав повстанців. Тут козаки спорудили укріплений табір, сподіваючись, що їм на допомогу прийдуть запорожці і виручать. Вони поставили в чотири ряди вози, навколо вирили рів і насипали земляний вал, всередині зробили дерев’яні зруби, на які поставили гармати. Табір був оточений п’ятитисячним польським військом, добре озброєним і навченим, які мали додаткові допоміжні загони і артилерію. Облога табору повсталих почалася 16 травня 1596 і тривала близько двох тижнів. По кілька разів на день загони шляхти кидалися на штурм, але кожен раз відступали. Повстанці також робили сміливі вилазки. Але з кожним днем становище в таборі ставало все важче. Не вистачало боєприпасів, продовольства, води, фуражу, було багато поранених. Спалахнули епідемії, вмирали жінки і діти, почався падіж худоби. В умовах травневої спеки в таборі стояв важкий сморід. Знову спалахнула ворожнеча між наливайківці і прихильниками Лободи, яка доходила до кривавих сутичок. Одна з них закінчилася смертю Лободи, звинуваченого наливайківці в зрадництві. Гетьманом повстанці обрали Кремпського. Незважаючи на складне становище, обложені продовжували завзято боротися, розраховуючи на прихід під Солониця інших повстанських загонів. Такі надії були обгрунтованими, так як в тилу Жолкевського в цей час активізували свої дії запорожці під керівництвом Підвисоцького. У Придніпров’ї знову піднялися на боротьбу козаки і місцеве населення, запалали шляхетські маєтки. Поляки, кваплячись покінчити з оточеними повстанцями, привезли з Києва облогові гармати. 25 травня (4 червня) почався масований обстріл козацького табору облогової і польовою артилерією, що тривав дві доби. Втрати повсталих убитими і пораненими були значними. Штурм табору намічався на 28 травня (7 червня). В цих важких умовах обложені почали переговори з поляками. Жолкевський висунув вимогу видати керівників повстання, а також гармати і припаси. Повстанцям же був обіцяний вільний вихід з табору. Вночі 28 травня реєстрові козаки, прихильники Лободи, схопили Наливайка, Шаулу, Шостака та інших керівників повсталих, а потім видали їх полякам. Отримавши ватажків повстання, Жолкевський не став дотримуватися умов угоди і висунув нову вимогу про повернення всіх селян-втікачів феодалам. У відповідь повстанці заявили, що вони будуть захищатися до останньої краплі крові.

Козацькі повстання
image-3094

Козацькі повстання

Що напала на табір шляхта влаштувала страшну різанину, так як козаки не змогли надати організованого опору. Тільки частина повсталих (близько 1,5 тис. Чоловік) на чолі з Кремпського зуміла прорватися і піти на Запоріжжя. Наливайко і шість інших керівників повстання були у Варшаву, де їх 1597 р після нелюдських катувань стратили. На площі перед замком Наливайко спочатку відрубали голову, а потім четвертували. Частини його тіла розвісили в різних місцях для залякування народних мас. По народною легендою Наливайко спалили в мідному казані (волі). Інша легенда свідчить: «… його посадили на розпеченого залізного коня, а на голову поклали залізну корону – за те, що він, нібито, назвав себе «царем Наливаєм і хотів бути королем України». Польська шляхта намагалася залякати широкі маси населення страшної стратою, але не добилася бажаного результату. Образ Северина Наливайка став символом боротьби українського народу за свободу. Наслідки придушення повстання були тяжкими. В 1596 р. у Варшаві сейм оголосив українських козаків зрадниками і ворогами Речі Посполитої. Реєстрове військо було розпущено.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook