Реєстрове козацтво

Реєстрове козацтво

Реєстровий козак
image-2957

Реєстровий козак

Ще в першій половині XVI ст. литовський уряд, оцінивши козаків як військову силу, здатну успішно боротися з татарами, зробило спробу використовувати їх на державній службі з охорони південних кордонів. У 1524 р великий князь Сигізмунд I Старий доручив київському наміснику Семену Полозовичу, чорнобильському старості Криштофу Кмітичу навербувати загін козаків чисельністю 1-2 тисячі чоловік, які повинні були служити на переправах через Дніпро і охороняти литовські володіння. Відсутність грошей у державній казні стало основною причиною провалу цього проекту. Крім того ще було мало осілого заможного козацтва, на яке уряд міг би спертися. Проте, ідея охорони південного прикордоння силами козаків збереглася. У 1533 черкаський староста Дашкевич знову порушив це питання, в сеймі він обгрунтував необхідність створення козацьких формувань та будівництва на Дніпрі відповідних укріплень. Але й на цей раз в уряду не знайшлося грошей. У наступні десятиліття чисельність заможних козаків, що мешкали «на волості», ставала все більше. Багато хто з них були вихідцями з шляхти і бояр, мали свої хутори й промисли, використовували найману працю і т. д. У другій половині XVI в. зосередження значних матеріальних та грошових коштів в руках цього прошарку козацьких мас стало економічної та соціальної базою освіти реєстрового козацтва. Одночасно, після об’єднання Литви і Польщі 1569 р в єдину державу Річ Посполиту, збільшувалися і можливості держави щодо організації регулярного козацького війська. У червні 1572 король Сигізмунд II Август доручив коронному гетьману (головнокомандувачу польських військ) Юрію Язловецькому сформувати найману загін козаків чисельністю 300 чоловік, які повинні були утримуватися за рахунок державної скарбниці. Взяті на службу козаки вписувалися до спеціального реєстру (список), звідки і відбулася їх назва – реєстрові. Старшим над ними король призначив шляхтича Яна Бадовського, який одночасно здійснював і судову владу. Створюючи реєстрове військо, уряд Речі Посполитої розраховувало використовувати його не тільки для захисту південних рубежів держави, а й для встановлення контролю над низовим, запорізьким козацтвом. Тому передбачалося, що влада Я.Бадовского поширюватиметься і на інших козаків, що не увійшли до реєстру. Тим самим мали бути припинені козацькі походи в Крим і Туреччину, вкрай загостривши відносини Речі Посполитої з цими південними сусідами.

Реєстровий козак
image-2958

Реєстровий козак

Але цим планам не судилося здійснитися. Походи козаків на підвладні кримському хану і турецькому султану території тривали і надалі. Реєстрове ж військо не могло грати якої-небудь серйозної ролі вже хоча б унаслідок своєї нечисленності. До того ж незабаром після смерті Я.Бадовского у 1575 р воно припинило своє існування. Тривала Лівонська війна з Росією і складна обстановка в Придніпров’ї, викликана «свавіллям» низових козаків, змусили уряд Речі Посполитої відновити реєстрове козацьке військо. Восени 1578 король Стефан Баторій видав універсал про набір на державну службу 600 козаків (за іншими даними – 500). Реєстровці підпорядковувалися черкаському і канівському старості князю Михайлу Вишневецькому. Старшим або гетьманом реєстрового війська був призначений шляхтич Ян Орішовскій, а писарем – Янчи Бегер. За службу козаки отримували гроші і сукно на одяг. Крім того, король надав їм ряд прав і привілеїв. За реєстровикам визнавалося право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції, тобто незалежності від державної адміністрації та суду. У Середньому Придніпров’ї була чітко визначена територія з центром в містечку Трахтемирів ( село на Київщині), де козаки мали виключне право на землеволодіння і власне управління. Реєстровці, маючи право займатися будь-яким видом господарської діяльності, звільнялися від податків і різного роду повинностей, крім військової. Старшина користувалася шляхетськими привілеями і отримувала у володіння рангові маєтності. Реєстрове військо отримало від короля символи влади – клейноди, до яких відносилися хоругва, бунчук, булава, печатка, пернач, а також литаври (обтягнуті шкірою мідні казани), духові труби і кілька гармат. В Трахтемирові були розміщені: арсенал і шпиталь – притулок для хворих, поранених, покалічених і старих козаків. Госпіталем користувалися і запорожці. На його утримання кіш Запорізької Січі виділяв кошти. Місцем служби реєстрового війська була територія нижче порогів Дніпра. Тому в польських офіційних документах воно називалося «Низовим» або «Запорозьким Військом» (не плутати з військом вільних козаків Запорізької Січі). Гетьману реєстровців формально підпорядковувалася і Січ, де розміщувався гарнізон реєстрових козаків. Проте остаточно взяти її під свій контроль Речі Посполитої так і не вдалося.

Реєстровий козак
image-2959

Реєстровий козак

У 1581 р був складений новий козацький реєстр. Він дає можливість краще познайомитися з організацією реєстрового війська, яке складалося з двох частин: першою була офіцерська рота чисельністю 30 чоловік на чолі з Я.Орішовським, друга, у кількості 500 козаків, була розділена на десятки, якими командували отамани. Офіцери були представниками польської та української шляхти. В цьому реєстрі крім українських козаків були білоруси, росіяни, поляки, литовці та інші.

Володіння реєстрового війська в Середній Наддніпрянщині, певні грамотою короля Стефана Баторія, в наступний час в територіальному відношенні стали ділитися на полки і сотні, очолювані відповідно полковниками і сотниками. У другій половині 20-х років XVI ст. налічувалося шість полків (Білоцерківський, Канівський, Чигиринський, Корсунський, Переяславський і Черкаський), по одній тисячі чоловік у кожному.

Кількість реєстрових козаків не було постійним і коливалося в залежності від результатів боротьби українського козацтва за свої права та інших обставин. Так, коли польський уряд потребувало під час проведених воєн в численної армії, воно збільшувало реєстр до декількох десятків тисяч чоловік. Після закінчення військових дій реєстр скорочувався. Внаслідок цього утворювалася значна частина виключених з реєстру козаків, так званих «виписчиків», які йшли на Запоріжжя і відігравали важливу роль в козацько-селянських повстаннях кінця XVI в. – Першій половині XVII в. Після придушення повстань уряд також зменшувало реєстр. У мирний час чисельність реєстрових козаків коливалася від 1 до 8 тисяч осіб. Їх керівниками виступали такі відомі гетьмани як Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Марко Жмайло, Михайло Дорошенко та інші, які відзначились в боротьбі з татарами і турками, а також проти польсько-шляхетського панування в Україні.

Реєстровий козак
image-2960

Реєстровий козак

Хоча в реєстр набиралися заможні козаки, які одержували до того ж певні привілеї, вони, також як і нереєстрові, піддавалися утискам з боку шляхетської Польщі. Зокрема, королівська адміністрація втручалася у справи козаків, роздавала їх землі магнатам і шляхті, існувала постійна загроза виключення з реєстру і т.д. Тому реєстровці, займаючи часом угодовські позиції по відношенню до уряду Речі Посполитої, часто з розумінням ставилися до тих проблем, які стосувалися як решти козацтва, так і всього українського народу. Незважаючи на те, що їх основними завданнями, поряд з охороною південних кордонів та участю у війнах, було утримання в покорі нереєстрових козаків і придушення народних виступів, вони самі брали активну участь у багатьох козацько-селянських повстаннях, спрямованих проти соціально-економічного та національно релігійного гніту.

Освіта реєстрового війська мало велике значення і свідчило про те, що держава юридично визнавало факт появи нової соціальної групи населення з певними правами і обов’язками – козацтва. В феодальної структурі Речі Посполитої воно займало проміжне положення між селянством і шляхтою. Як і шляхтичі, козаки-реєстровці перебували на державній службі та були особисто вільні, але на відміну від шляхетського стану вони не мали права володіти підданими і повинні були, як і селяни, самі працювати в своєму господарстві або ж наймати працівника за свій рахунок.

Разом з тим, незважаючи на те що офіційне визнання, права і привілеї отримала лише незначна частина козаків-реєстровців, претензії на них заявило все українське козацтво. Відбиваючи татаро-турецькі напади та вживаючи походи на Кримське ханство і володіння Туреччини, захищаючи землі Речі Посполитої, козацькі маси вважали, що вони також несуть державну службу і, отже, є окремим станом, яке не повинно було виконувати інших обов’язків, крім військової, на користь держави. Це поклало початок формуванню українського козацтва як особливого привілейованого стану в соціальній структурі Речі Посполитої, що став не лише значною військовою силою, а й важливим чинником у суспільно-політичному житті країни.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook