Цехове будівельне ремесло

Ремісники всіх згаданих спеціальностей могли бути і не бути членами ремісничих цехів. Одночасно на Україні були і такі спеціалісти-ремісники, які, наскіль­ки відомо, ніколи не входили до жодного цеху. Зокре­ма, такі ремісники працювали в різних галузях будівель­ної промисловості. Будівельні робітники становили по містах України XVII ст. досить помітний контингент. Так, в містах Полтавщини серед 307 промислових ремі­сничих господарств 172 становили городники, тобто бу­дівельники міст і міських укріплень.

Велика кількість будівельних майстрів на УкраїніXVII        ст. пояснюється посиленим градобудівництвом і необхідністю весь час відбудовувати міста і села, зруй­новані війнами. Будники, огородники, градодєї, теслі, грабарі, могильники — спеціалісти по земляних роботах, майстри мурової справи, гонтарі, корабельники тощо —це була численна армія, яка, однак, завжди знаходила собі роботу.

У Климентія є цікаві відомості про майстрів, що«робят окренти, кораблі й гемії, каторги обшивні, струги й шугалії. Так теж особно робят ліпи й байдаки, шкути, дуби і ладі, й човни, й плавники».

Боплан детально розповідає, як козаки будували морські човни довжиною до 60 футів. Таке судно не мало кіля. Дно і борти його обшивалися дошками, що скріплялися цвяхами так, щоб кожна дошка виступала над попередньою. Кожне судно мало по 2 керма з обох кінців. На судні було від 10 до 15 пар весел і паруси. Пливли вони швидше, ніж турецькі веслові галери. На них не було палуби. Коли вони наповнювались водою, прив’язаний навколо бортів очерет заважав їм потонути в морі.

Важко уявити подібне будівництво без відповідного поділу праці і значної кількості не тільки ремісників-спеціалістів, а й чорноробів. Є відомості про оплату ремісників, що в 1698 — 1699 рр. будували на замовлен­ня російського уряду судна, в розмірі 10 крб. на робіт­ника за струг.

Оплата роботи ремісників мала місце і на інших ви­дах будівельних робіт. Так, в 90-роках в Глухові май­стер будував церкву з своєї цегли, вапна і заліза, а також «із своєю челяддю». Підвозити до церкви матеріал вій також (Повинен був сам «своїм коштом». За всю цю роботу він мав по закінченні будівництва одержати 600 крб. «копейками» і 500 крб. «чехами», а всього 1100 крб. плюс певну кількість різних харчів, зокрема 5 пудів сала, 5 пудів солі і т. д.

В 1682 р. на будівництво церкви в Мгарському мо­настирі були запрошені відомий майстер «мулярськоїсправи» Яків Баптиста, підмайстер Мартин Гомашівський з усім «товариством», тобто челяддю. По закін­ченні роботи через 2 роки їм було видано певну грошо­ву плату і певну кількість продуктів — муку, пшоно, сало, олію, м’ясо і т. п.

На будівництві мгарської церкви були зайняті май­стри мурової справи, теслі, бляхарі, склярі, різьбярі, ко­валі, копачі, що ‘підготовляли фундамент, тертичники, які різали дерево, і т. д.

В 1689 р. тертичники, що різали дерево для будів­ництва церкви в Лубнах, одержали 150 злотих, маляр— лубенський майстер — з челяддю покрасив і позолотив роботу, зроблену «сніцарем», за 2 тис. злотих і різні продукти, при цьому фарба була майстрова, а золото і срібло — панське.

За ремонт церкви св. Михаїла Мгарського монастиря майстер сніцарської справи Василь Андреев одержав від гетьмана «півтретя ста грошей» (250 грошей). Разом з челяддю він одержав 300 злотих і різні продукти. З ним же працював маляр Іванов — також за гроші і про­дукти.

В 1695 р. цей же майстер був запрошений Мазепою н? будівництво іншої церкви — також за гроші і про­дукти.

В договорі на будівництво лазні в м. Дубні тесляр Іван Білецький мав одержати матеріал на лазню, а за роботу — 40 злотих та пиво і горілку на кожний робо­чий день.

В рахункових книгах Києва другої половини XVII ст. говориться про ремонт мостових, стругів на Дніпрі, по­ромів, «подлазов» у валах і брам, для чого наймалися спеціальні майстри. За плату працювали будівельні майстри в міщанських господарствах. Так, будівельник Яцко домовився з одним міщанином про будівництво склепу за таку оплату: 20 талерів готових грошей, 6 осмачок житнього борошна, 2 осмачки пшеничного, З осмачки гречаного, 2 осмачки пшона, 50 кварт горілкитощо. Очевидно, ця плата була розрахована і на під­ручних майстра.

Будівельні майстри з челяддю працювали на будівни­цтві і ремонті міських укріплень.В другій половині XVII ст., використовуючи працю ремісників, навіть представники феодальної верхівки платили їм грошима або продуктами, принаймні за якусь частину роботи. Феодальний позаекономічний примус поєднувався з економічним. Про це свідчать численні урядові накази, зокрема про київських та ніжинських «мастеровых людей». Мішана оплата за роботу ремісників грошима і продуктами була добре відома в усіх частинах України. В 1657 р. майстер-будівельник одержав за будівництво лазні від дубенського міщанина 40 злотих, горілку і пиво на кожний робочий день.

Застосування з давніх часів найманої робочої сили особливо впадає у вічі в будівельній промисловості. Сам по собі найом на будівельних роботах не свідчить про розвиток капіталістичного виробництва, оскільки буді­вельні роботи безпосередньо не були пов’язані із сферою товарного виробництва. Але найом містив все ж таки елементи прогресу, він сприяв розвитку товарно-грошових відносин.

На Лівобережжі гетьманський уряд раз у раз забо­роняв старшині користуватися безплатною працею ре­місників. Самі уже ці заборони є доказом поширеності практики оплати праці ремісників. Оплата, правда, про­вадилась не повністю грошима. Та навіть коли замовник розплачувався з робітниками продуктами, то в тих ви­падках, коли ці продукти були куплені замовником, ми маємо справу з товарно-грошовими відносинами. В сукупності вся практика застосування найманої праці в різних галузях феодальної промисловості сама по собі не може не відігравати важливої ролі в справі утворен­ня сприятливих умов для виникнення капіталістичного способу виробництва, насамперед тому, що веде до роз­ширення внутрішнього ринку в країні.

Будівельна промисловість цікава ще тим, що в ній здавна стихійно утворилась кооперація з поділом праці. Майстер, що від­повідав за роботу, приймав на роботу людей різного рівня кваліфікації і чорноробів. Залежність робітників від майстра, з яким вони працювали, посилювалась тим. що майстер, як правило, мав в своїх руках сировину. Лише особливо дорогі матеріали, як золото, срібло і т. п., належали замовнику.

На великому будівництві, яке провадилось у Мгарському монастирі в 1692 р., оплата найманих будівель­ників була диференційована і здійснювалась майстром-керівником. Майстри і підмайстри одержували грошима від 6 до 8 злотих на тиждень, всі інші робітники — від кількох грошей до 3 злотих, також відповідно до виду роботи і кваліфікації. На думку М. Слабченка, ця опла­та праці будівельних робочих була значно вища за оплату наймитів в сільському господарстві тих часів.