Тим часом, Лівобережна частина України все більш відокремлювалась від Чигирина. У квітні 1662 р. на старшинській раді в Козельці Я. Сомко був проголошений гетьманом. Однак, І. Брюховецький різкою критикою користолюбства старшини і лестощами залучив на свою сторону «святу», як він її іменував, чернь. Підтримала його й Москва, яка бачила в Сомко та Золоторенко прихильників сильної гетьманської влади. 27-28 червня 1663 в Ніжині відбулася у присутності російських військ «чорна» рада, де козацькі низи проголосили гетьманом І. Брюховецького (1663-1668), а Я. Сомко і В. Золоторенко з прихильниками були арештовані і незабаром вбиті.
У листопаді 1663 р. в Батурині І. Брюховецький та Москва підтвердили Переяславські статті 1654 р. і 1659 р. вони були доповнені 5 новими статтями:
- російські гарнізони мали забезпечуватися Гетьманщиною;
- українські купці не могли вивозити вино і тютюн в Росію, а хліб – на Правобережжі і в Крим;
- гетьман зобов’язувався повертати втікачів кріпаків.
У вересні 1665 р. І. Брюховецький на чолі величезного посольства (500 чол.) приїхав в Москву, де «бив чолом яко государева хлоп» і став боярином. Потім отримав щедрі государеві дари і маєтки і підписав нові статті, які проголошували українські землі володінням царя. Російські гарнізони з’явилися в усіх значущих містах. Саме російські воєводи стали відати збором податей, від яких звільненими залишилися лише козаки, записані в полки. Так Україна стала обмеженою автономією в складі Росії, а остання зробила рішучий крок на шляху перетворення в імперію. Характерно, що ще 31 грудня 1662 р. для ведення справ на Лівобережжі, і зв’язків з Україною взагалі, був створений Малоросійський приказ, підзвітний Посольському приказу.
Брюховецький замінив практично всю старшину Лівобережжя (Гетьманщини) своїми прихильниками з Запоріжжя (100 чол. було прислано в кожен полк). Січ же, однак, знову повністю відокремилася від «волості». Ситуація тим часом була напружена. Уже в лютому 1663 р. вторглася армія гетьмана Правобережжя Павла Тетері (1657-1665) і татари. У листопаді 1663 р. на Лівобережжі вступила коронна, а також армія литовська і 9 правобережних полків. Після чергового заняття Кременчука, одночасно послідували універсали Яна Казимира і П. Тетері, які закликали українців Лівобережжя в підданство Польщі та склад єдиної України. Початковий успіх походу підірвала українофобія польського командувача С. Чарнецького, який всупереч королівським розпорядженням винищував місцеве населення (лише в 1664 р. не менше 100 тис. чол.), а також опір гарнізону Глухова, який витримав 2 штурму в грудні 1663 року і лютому 1664 року до всього цього спалахнуло антипольське повстання на Правобережжі, а за ним наступ сил Брюховецького і росіян. У травні 1664 р. вже Брюховецький облягав Чигирин, а в червні – Білу Церкву, однак посилення нового гетьмана П. Дорошенка на Правобережжі та підготовка до візиту в Москву спонукали Брюховецького повернутися на лівий берег Дніпра. Незабаром проведення життя Московських статей 1665 р. викликало обурення в Гетьманщині. У відповідь на проведення податного перепису в червні 1666 р. почалося масове покозачення посполитих і повстання в південних полках. Невдоволення розпалило Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою та Росією 30 січня 1667 р.: Україна поділялася по Дніпру, Київ з найближчою округою на 2 роки залишався в складі Росії, а знову самостійне Запоріжжя оголошувалася під спільним управлінням. На початку 1668 р. спалахнуло повсюдне народне повстання. Брюховецький приєднався до нього, спробував направити проти Росії і був прийнятий під протекторат Туреччини на умовах, що й князь Трансільванії. Сприяли успіху повстання підтримка Слобожанщини та донських козаків. Однак довіри до Брюховецькому на Україні не було: чернігівський полковник Дем’ян Ігнатович Многогрішний (1631-1703) вже в квітні 1668 р. закликав П. Дорошенко приєднати Лівобережжя. У травні 1668 р. Дорошенко переправився через Дніпро, почав переговори з Брюховецьким, якому запропонував здатися. Останній спробував інтригувати, але був убитий розлюченими козаками 18 червня в таборі у Опішні на Полтавщині. На деякий час Петро Дорошенко об’єднав Україну, але незабаром змушений був піти на правий берег, залишивши Д. Многогрішного наказним гетьманом.
Залишити коментар