Лель – слов’янський бог кохання, шлюбу. Традиційно вважається сином богині Лади та братом Лелі. При цьому богиню Лелю та бога Леля часто представляють як близнят. За деякими джерелами цей бог має інше ім’я – Полель, за іншими – це його брат-близнюк, ще один син Лади.
Про цього бога науковці знають досить мало. А деякі взагалі відкидають факт його існування. Літописи про нього не згадають. А саме ім’я бога «Лель» пов’язане з фольклором та лінгвістичними особливостями слов’янських мов. Слово «леліяти» присутнє в різних формах серед багатьох слов’янських мов. Воно безсумнівно пов’язане з любов’ю та шлюбом, оскільки означає любити, оберігати, дбати, піклуватися, ніжити тощо. Крім цього такі слова як «леля», «люлю», «лелю», «льолі» присутні в багатьох слов’янських весільних піснях, зокрема в приспівах.
Лель. Худ. Сьмочкин В.
Перша згадка про Леля як бога зустрічається в ХVІ ст. серед польських істориків. Меховіта (Матвій Міховський), Кромер та Стрийковський вважали, що у давніх слов’ян повинні бути божества аналогічні римським. Так ними визнавався факт існування Лади та її синів Леля та Полеля, які відповідали римським близнюкам Кастору та Полуксу. На підтримку своїх думок Меховіта згадував слова давніх польських пісень «Lada, Lada, I leli, I leli, Polelі». Такі ж пісні з подібними словами присутні і в українських, білоруських та інших слов’янських піснях.
Інокентій Гізель у своєму «Синопсисі» використав інформацію Стрийковського та описав бога Леля як східнослов’янського бога у розділі «Про ідолів». Відповідно різноманітні дослідники міфології ХVІІІ-пер. пол. ХІХ ст., маючи перед собою праці попередників та фольклор, навіть не сумнівалися в істинності цих тверджень. З тих пір Лель зайняв нішу слов’янського Амура-Ерота. Його образ глибоко проник в художню літературу класицизму та романтизму. Російський поет Г. Державін згадує його в своїх піснях, О.Пушкін вставляє «Лелем їм звитий вінець» в уста легендарного Бояна в казці «Руслан і Людмила», а О. Островський вписує пастуха Леля в сюжет «Снігурочки».
Лель. Худ. Б.Ольшанський
Снігурочка та Лель. Худ. Князєв
Однак вже в другій половині ХХ ст. вчені викреслили Леля із переліку слов’янських богів. Вони досить критично поставились до всіх згадок про нього і заявляли, що весільних та народних приспів є недостатньо для того, щоб говорити про бога кохання та шлюбу. Вказувалось також ненадійність письмових джерел та даних усної народно культури. Л.Виноградова та Ю. Лотман пояснювали це бажанням письменників ХVІІІ ст. описати слов’янських богів по аналогії з римськими та грецькими, як тоді було модно. Тому вони не уникнули спокуси створити власного Амура-Леля на підставі викриків із весільної поезії.
Втім є значна група науковців, які знайшли та находять докази все таки існування такого бога як Лель. Вони вважають його одним з найдавніших в слов’янській міфології. Відомі деякі міфи, в яких виступає цей бог.
Традиційно його вважають богом-покровителем бджолярства. Бо бджола, що поєднувала в собі гіркоту жала та солодкість меду була символом кохання.
Давні слов’яни уявляли Леля як золотоволосого парубка, що приносив людям кохання, опікувався дітьми, любив квіти та допомагав бортникам (бджолярам). В руках у нього була чарівна мелодійна сопілка. А кохання людям він сипав іскрами. В деяких пізніших легендах Лелю приписують крила, якими він може в будь-який момент може вознестись та зникнути.
Символами бога є бджола, а також лелека (пов’язано з ім’ям бога), жайворонки та журавлі.
Залишити коментар