Пек – слов’янський бог Пекла, а також всілякої біди, зокрема війни, кривавих бійок, кровопролить ти ін. Він син володарів Підземного Світу – Чорнобога та Мари. Слов’яни його уявляли кровожерним, страхітливим, підступним, нещадним. При цьому він був лякливим, особливо, що стосується бога Чура. Відоме давнє прислів’я «Чур тобі, пек», якраз пов’язано з цим.
Пек володів царством Пекла, страхітливим підземелля, куди провалювалися душі грішників після своєї смерті. За легендами Пекло мало дванадцять проваль-ярусів з «кривавими горловинами» між ними. Вважалося, що чим більше гріха в людини, тим важча її душа, тим глибше вона провалюється крізь горловини. Давні слов’яни вірили, що Пек затягував до Пекла і невинних, добрих людей, серед яких могли бути як найсильніші лицарі, так і праведники. З усіх богів Вирію тільки Чур міг проникати в Пекло й відбивати у Пека душі цих людей, щоб повернути їх назад. Згідно з повір’ям, битви цих двох богів у підземеллі, призводили до землетрусів. Походи Чура в пекло та його двобої з Пеком становлять низку давньоукраїнських міфів.
Втім, не дивлячись на це, Пек є малодослідженим слов’янським богом. Праць присвячених йому немає, а інформації про нього обмаль. В першу чергу цьому сприяли тисячолітнє панування християнства на землях слов’ян. Бога Пека замінив Чорт, Сатана, Диявол. Під впливом християнства та трансформації язичницьких вірувань, різноманітних перекручень, неправильних тлумачень про бога пекла почали забувати. Натомість появилися Вій, Ній, деякі функції Пека передалися більш відомому богу зла Чорнобогу та християнським його аналогам. Під впливом християнства саме слово «пекло» почало зникати з лексикону деяких слов’янських народів. У білорусів пекло називається «пекла», у поляків – «pieklo», македонців – «пеколот». Однак, у росіян пекло це «ад» ( назва походить від грецького бога, володаря царства мертвих – Аїда), а у інших слов’янських народів (болгар, сербів, боснійців, хорватів, чехів, словаків, словенців) – «hell» або «inferno» (назви пов’язані з культурою народів Західної Європи). Тому можна сказати, що українці, як і білоруси та поляки, один із слов’янських народів, який у своїй пам’яті зберігав пам’ять про Пека та його Пекло.
Щодо зовнішнього образу Пека, то відповідно із-за нестачі інформації мало що можна сказати про нього. Але письменник С. Плачинда у своїх «Міфи та легенди давньої України» описав цього бога, як «триголового, шестирукого, дев’ятиногого велетня». Втім, як там не було б, Пек та міфи про нього ще чекають на свого дослідника та на власну реконструкцію.
Залишити коментар