Великодня писанка

Ну чим не магія?

В давнину вважалося, що для приготування писанок годяться тільки первородні неодмінно запліднені яйця молоденьких курочок, знесені в березні, в перший весняний молодик. Крім яєць, потрібні були чистий бджолиний віск, непочата вода, живий вогонь, кістка для розпису воском (писочок), нові серветки, нові глиняні горщики, а також зілля для фарб.

Непочату, “німу” воду належало брати до зорі, мовчки, потай, з семи, а то і дев’яти джерел або там, де три потоки зливаються в один; черпати слід було новим посудом, вздовж течії. Удачею було отримати воду з березневого снігу.

Фарбувальне зілля розкладати по горщикам, заливалося водою, кілька годин настоювалося, а потім ще на дві-три години ставилося в теплу піч.

Виготовлення писачків було справою самої господині дому. Найчастіше писачком служило пташине перо, соломинка, розламані надвоє, півняча кістку. Пізніше це була трубочка, закріплена за допомогою клоччя, ниток або тоненького перев’язу на дерев’яному держачку – березовому або терновому. До предметів, причетних до приготування писанок, ніхто, крім самої майстрині, не смів торкатися.

Приготування писанок починалося в середу та тривало в Чистий четвер. У цей же день люди пекли до свята паски. У будинку пахло свіжим хлібом, настоями трав – луками, лісами, медами, квітучим садом. Майстриня сідала коло печі і, вмочуючи писочок в розтоплений віск, виводила на шкаралупі яйця таємничі знаки. Душа її була сповнена добрих і світлих почуттів, найкращих побажань рідним і близьким – всім тим, кому писанки призначалися.

Жовту фарбу господиня отримувала з кори яблуньки, чорну – з квасу, кори вільхи та іржавого заліза. Чорна фарба готувалася два тижні, а яйця витримувалися в ній чотирнадцять годин. Після фарбування, розтопивши віск на яйцях, майстриня дбайливо витирала готові писанки новенької полотняною серветкою.

Призначалися писанки лише для дарування. Неохайно розписане яйце божественної сили не мало. Таке підношення вважалося образою. Не дозволялося дарувати писанки тим, хто веде кочовий спосіб життя, не дарувалися писанки і тим, з ким сім’я не бажала мати спорідненості. Писанками не можна було поминати мертвих. Для розговіння і поминання покійних, для ритуальних ігор у “битка” і “катка” служили крашанки. Крашанка – яйце варене, писанка – неодмінно сире. Розбита писанка загрожувала посухою. Якщо писанку траплялося розбити, то шкаралупу слід було негайно подрібнити і закопати в землю або ж кинути у воду, не то дівчата будуть рябими, некрасивими, відьма замкне росу, корови втратять молоко, хлопці залишаться неодруженими, жінки безплідними, у садах буде один пустоцвіт.

Яйце шанувалося багатьма народами світу як джерело життя, як символ переходу з небуття в буття, як образ Всесвіту, небесних світил; воно було уособленням різного роду добродійних божеств. Давньогрецький мислитель Плутарх вважав яйце символом Творця всемогутнім, всюдисущого і все в собі вміщає.

У слов’янській традиції яйце – джерело і життя і смерті в залежності від фази Місяця. Згідно з народними повір’ями в яйце в залежності від часу, коли воно було знесено, можна було скачати і розкачати все що завгодно і за допомогою того ж яйця передати кому завгодно. Хвороби, порчу, багатство, молитву, заклинання можна було передати і дияволу, і Всевишньому, і сусідові.

В Світле Воскресіння, на зорі, дівчина, що на виданні, з писанкою в руці відправлялася в сад, до яблуньки, зустрічати ранкову зорю. Вона просила у зорі краси і здоров’я, а потім, загорнувши писанку, призначену коханому, в хустку, спеціально до цього випадку вишитий, дарувала йому на знак любові та злагоди стати дружиною.

Дівчина легкої поведінки не мала права на дарування розписного яйця. Хлопець, який не вмів за дівчиною красиво залицятися, не міг сподіватися на те, що він отримає писанку. Писанкою платили за гойдалки. У Світлий понеділок відбувався обряд обливання дівчат водою. За обливання хлопцеві теж належала писанка. У Білорусії Світлий Понеділок називався волочебним. Волочитися – значить доглядати. “Залицяльники” ходили по домівках, де є дорослі дівчата і співали пісні. І

На пасхальному столі писанці відводилося місце навколо паски. Крашанки викладалися на пророслий овес, а звичайні, незабарвлені курячі яйця заривалися в зерно, призначене для посівів.

В давнину на Буковині у великодній кошик складали варені курячі яйця, очищені від шкаралупи, крашанки, які тут називають і понині галунки, писанки, а також випечені з найкращою борошна паски, хрест, потім сир, колечко ковбаси, мак, сіль, шматочок сала або вершкового масла, часник і хрін, свічку, серветку, якою витирали віск з писанок, а під усім цим містився серп, символ молодого весняного місяця.

В українській легенді про створення світу Бог, зглянувшись над землею, яка спочатку була порожня, посилає туди чудесного Півня. Півень сів над безоднею і зніс яйце, з якого витекли сім річок. Вони запліднили і напоїли землю, і вона розцвіла, зазеленіла, принесла плоди. Півень щоранку будив людей, нагадуючи їм, коли потрібно святкувати, коли трудитися. Набридла людям неспокійна Птах, вони прогнали її, а чудесне Яйце розбили. Негайно хлинули води з Яйця і настав кінець Світу.

За народними повір’ями, у яйце проникала нечиста сила і замикалася в ньому. Яйця, використані для зняття пристріту і псування, прийнято було залишати на перехрестях. Люди боялися таких яєць. Отже, первородне яйце, з якого світ створювався заново, вимагало захисту, освячення, і тому приготування писанок вважалося обов’язком кожної господині будинку. Захищаючи знаками-оберегами яйце, вона тим самим захищала свій дім, своїх дітей, забезпечувала воскресіння природи, щасливе заміжжя дочок. Думки і почуття майстрині проникали в яйце, вона запечатувала їх воском, зображеннями Берегинію.

У візерунки писанок впліталися великодні віршики, які в народі називалися “писаним словом”. Грамотні майстрині виводили на яйці: “Твоє серце і моє серденько – є одне сердечко”, “Два серця – один дух”, “Кого люблю, того дарую”, “Немає троянди без шипів, немає любові без болю” , “Яєчко мало, та велика ласка”.