Песиголовці

За народними уявленнями, це страшні велетні, що харчу­ються здебільшого сирим людським м’ясом. Від звичайних велетів песиголовці відрізняються собачою головою, одноокістю та неймовірною жорстокістю. Якщо песиголовець напав на людину, порятунку можна не чекати.

Зустрічаються песиголовці в українській міфології досить часто, і всім своїм єством символізують нечувану жорстокість. Відомостей про їх походження практично немає. Багато дослідників сходяться на думці, що в образ собакоголових велетнів вкладалися уявлення про орди чужинців-завойовників, які приходили на українські землі, знищуючи все на своєму шляху.

Не існує і єдиного уявлення про зовнішній вигляд песиголовців. Згідно з найпоширенішими оповідями, вони мають не лише одне око, а й одну руку та одну ногу (зовсім рідко — ще й один ріг на лобі), а для пересування використовують собі подібних — чіпляються один до одного й мандрують у пошуках їжі (втім, у різних легендах іноді зустрічаються і дворукі та двоногі песиголовці, і песиголовці-жінки — одноокі баби. Таким дивним способом песиголовці пересуваються дуже швидко, а через те, що постійно хо­дять парами, перемогти їх практично неможливо, тому єдиним способом позбутися цієї напасті залишаються хитрощі. Усі песиголовці блукають лісами та селами Й нападають на лю­дей. Ось коротенький, але досить характерний сюжет: “Давно по лісах і по селах ходили песиголовці. Коли напали на одного чолові­ка, вкрали його і з’їли. Залишилася після нього жінка сама в хаті”.

Зустрічаються випадки, коли люди дають відсіч песиголовцям. Іноді навіть перемагають. “У Горінчеві була баба Головканя. Раз вона пекла хліб. Поди­вилася у вікно і бачить — йдуть вулицею песиголовці, і раптом по­вернули в їх двір. Баба скоро прикрилася простирадлом і лягла у постіль.

Песиголовці зайшли до хижі і бачать: лежить жінка на постелі. – Що ти там робиш?

— Лежу, бо хвора я з дитиною. У мене мала дитина.

Песиголовці жінку не чіпали. Лише кажуть:

— Дай нам їсти!

— Ідіть та шукайте собі.

— Чи є в тебе капуста?

— Там стоїть, у сінях.

Песиголовці пішли до сіней, розкрили бочку і забилися двома головами у одну бочку.

А баба Головканя, як побачила, що песиголовці нагнулися, скоро взяла сокиру і пересікла їм попереки.

Вбила песиголовців, посікла і склала у бочку. Вночі бочку поклала на віз і повезла у ріку. Це була чиста правда”.

В іншій легенді також розповідається про те, як можна позбутися песиголовців за допомогою розуму. Тут песиголовець двоногий. “Якось чоловік на прізвище Доромбей ніс дрова з хащі. Коло річки стрічає його песиголовець.

— Кидай геть дрова і дай постоли! — закричав, песиголовець.

Доромбей кинув в’язанку, зняв постоли й передав песиголовцеві. А песиголовець бере постоли з правої ноги на ліву, не розуміє, як треба взуватися.

Доромбей дивиться на нього, а далі підняв сокиру і — бух по голові! І вбив песиголовця”.