Слов’янський язичницький пантеон. Володимирові (київські) боги. Хорс

Серед Володимирових богів Хорсові відведено одне з найпочесніших місць — друге. Такий високий статус релігій­ного кумира, обумовлений очевидно, політичними міркуваннями; як уже мовилося, князівський пан­теон зводився з метою зміцнення влади за допомогою військової сили.

Але при глибшому аналізі Володимирового пантеону простежується ще одна суттєва деталь,— крім політичної орієнтації, князь, здається, не забував і про духовні засади свого релігійного центру. Перун цілком відповідав такому завданню. Він був не тільки верховником війська і зброї, але й небесного вогню, себто блискавки та грому. Не випадково, біля статуї Перуна постійно горіло вогнище.

Яку ж тоді роль відігравав другий князевий кумир — Хорс? Пе­реважна більшість дослідників вважали його богом сонця. Б. Рибаков як один з найавторитетніших дослідників світогляду давніх слов’ян стверджує, що це безсумнівно «Божество сонячного світила» (але не світла). Воно, очевидно, не мало якогось самостійного значення, а було деяким доповненням образу Дажбога-Сонця». Автор численних монографій, як, до речі, й М.Гальковський, ім’я Хорса пов’язує з «хоро­водом» (тобто колом чи кругом). Начебто на честь сонячного бога й улаштовували наші пращури такі обрядові танці.

Деякі дослідники вважають, що Хорс і Дажбог — одна й та ж персона. Різниця лише в тому, що останній бог має слов’янське, тобто місцеве по­ходження, а перший — тюркське. Цю назву, вважають прибічники такої теорії, Володимир запозичив з політичних міркувань, щоб зав’язати тісніші взаємини з сусідами. Як приклад наводиться свідчення «Бесіди трьох свя­тителів», у якому мовиться: «Два ангела громная єсть: єлленський старець Перун і Хорс жидовин». І. Огіенко з цього приводу писав: «Але не ви­яснено, чому Хорс зветься жидовином,— може, пов’язаний з половцями».

Все це внесло значну плутанину в твердження навіть найавторитетнішихвчених. М.Грушевський вважав, що Дажбог і Хорс були богами сонця, тільки їхні функції мали певні відмінності. Оскільки в XI – XII ст. традиція вірувань у них була вельми живучою, важко припустити, вважав учений, щоб автори згадували обох богів чимало разів, не за­значивши при цьому, що це один бог з двома іменами.

Але з таким твердженням високоповажного історика, як, до речі, і багатьох інших, важко погодитися. Невже князь, зводячи пантеон, не знав про це? Звичайно ж, знав. Тоді навіщо було Володимирові ставити поруч дві ідентичні скульптури?

Основним джерелом, на яке покладається і яке коментує переважна більшість дослідників, є «Слово о полку Ігоревім». Ось цей фрагмент:

А сам вовком серед ночі темної Вибігав із города  Києва,

До півнів сягав Тмутороканя,

Вовком путь перебігаючи Великому Хорсові.

Поетичний вислів «Великому Хорсові» сприйнявся багатьма як об­раз сонця. Першим засумнівався в цьому Є. Аничков. «Як можна, — дивувався він,— викликати уявлення про сонце, описуючи швидкість нічного часу?» На його думку, тут мовиться про якогось тюркського божка, а тому автор «Слова» під Хорсом мав на увазі їхню землю. Цей сумнів лишився майже непоміченим.

Давайте ще раз уважно прочитаємо наведений вище уривок. Чи міг Всеслав Полоцький, вибігши темної ночі з Києва, вовком перетнути шлях «Великому Хорсові», себто сонцю? Навіть як що це поетична метафора, то все ж логічна думка відсутня. Вовчі мандрівки здебільшого пов’язані з ніччю (згадаймо відомі нам з дитинства казки). На це, до речі, натикається і в «Слові»: Всеслав «До півнів сягав Тмуторокання» — тобто тоді, коли ще не починали співати домашні птахи. Отже, йдеться про нічну пору, а тому вислів «Великий Хорс» стосується місяця, й до того ж повного («великого»). Під таким кутом зору прочитав поетичне письмо дослідник світогляду давніх киян Я. Боровський.

Загальновідомо, що наші пращури обожнювали місяць: йому поклоня­лись, молилися, звертались як до живої істоти, з ним пов’язували біологічні зміни в природі тощо. Погляньмо під цим кутом зору на колядки та щедрівки як найдостовірніше джерело світогляду. У колядкових тестах досить часто згадується про трьох гостей, які перевідують світлицю. Згадаймо відому пісню «Ой сивая та зозулечка» — про пташку, яка облетіла всі сади, що в них стояло три тереми:

У першому — красне сонце,

У другому — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар,

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

В іншій і не менш популярній колядці оповідається, що за празниковим столом сидять три гості — сонце, місяць і дрібен дощик. Кожен а них мовить про своє призначення:

Сонце же мовить: «Нема над мене.

Як же я зійду в неділю рано,

Огрію ж бо я гори й долини,

Гори й долини, поля и дуброви;

Морози спадуть» а роси стануть».

Місяць же мовить: «Нема над мене.

Як же я зійду разом з зорями,

Урадуються гості в дорозі,

 Гості в дорозі» військ« в обозі».

Дрібен дощ мовить: «Нема над мене.

Як же я піду три рази мая,

А врадується жито-пшеииця,

Жито-пшениця, всяка пашниця…»

Як бачимо в гості найчастіше приходили три найосновніші боги – сонце, місяць і дощ, якими опікувалися Перун, Хорс і Дажбог. Пригадаймо ще одну колядку «Та прийдуть до тебе три празники в гості», де перший — святе Рождество як символ сонця, другий — святого Василя, себто Новий рік, що заступає опівночі й асоціюється з місяцем, і Водохреща — третє найбільше зимове свято, пов’язане з водосвяттям.

А тепер співставимо перші три особи в київському пантеоні з трьома природними явищами: Перун — бог зброї і світла-вогню, себто символічне сонце, Хорс — місяць, а Дажбог — бог неба, яке дарує вологу. Крім того, в наведеному вище зразку наголошується, що другий товариш, тобто місяць, якщо зійде разом із зірками, то возрадуються «гості в дорозі, війська в обозі». Оскільки в «Слові» оповідається про військовий похід Всеслава, то, природно, він і перебіг шлях «Великому Хорсові». В народі ніколи не скажуть так про сонце, а тільки про місяць — «бо він пливе по небі».

До речі, в народній міфології досить часто звертаються за поміччю до місяця в дівочих замовляннях, шептаннях і дорожніх молитвах. Один з таких зразків використав М. Драгоманов, вважаючи, що це «залишок язичницької молитви»:

Ти, місяцю, який же ти ясний!

Ой засвіти на весь світ прекрасний!

Ой опусти вниз роги,

Засвіти по діброві.

Покажи всі в степу дороги.

Нарешті, варто звернути увагу на ще одне джерело — «Ходіння Богородиці по муках». У додатках мовиться, що невірні називали сонце й місяць, землю і воду богами «і висікали з каменю Трояна, Хорса, Велеса і Перуна». Таке сусідство небесних світил з назвами богів також підтверджує, що Хорс найімовірніше відповідав місяцеві. Автор «Слова» порівнював князя з вовком. Такий алегоричний засіб має своє виправдання. Історичні події, описані в творі, на думку Я. Боровського, збігаються з груднем. У цей час хижаки групуються в тічки і, за народними уявленнями, наступає пора «перевертнів» (перевтілення людини у вовка і навпаки). Ось чому Всеслав «вовком путь перебігав Великому Хорсові».