Слов’янський язичницький пантеон. Володимирові (київські) боги. Стрибог

Почнемо з лінгвістичного аналізу цього ймення бога. Воно вільно розчленовується на два корені – “Стри” і “бог”.Але при уважнішому ознайомленні виникає чимало загадкового та незрозумілого. Хто в лінгвістів зможе точно розшифрувати перший корінь – стри? Що означає це слово?

Багато дослідників трактували цей етимологічний вислів. Одні вважали, що мова йде про бога, який стрибає (Огоновський), інші (Зеленін, Ягнич, Серебрянський, Боровський) виводили од «стерти» — тобто злобливості давнього божества, яке уособлювало нищівну силу,— отже, Стрибог — це бог війни. Дехто, покладаючись на чеську етимологію, приписував Стрибогові шляхетні риси: він міг щадити чи берегти.

Походження цієї назви пов’язували також з іранською термінологією, що означає Всевишній, тобто Високий бог (Корж), або ж Отець бог чи Небо-бог (Вей), Б. Рибаков дійшов висновку, що це «дід вітрів, тобто володар володаря вітрів». Нарешті, Є. Аничков повністю відкидав ідею, що в даному випадку йдеться про якесь боже ймення; на його думку, це назва одного з племен. Але як тоді розуміти свідчення, зафіксоване в «Слові Івана Златоуста»: «А інші вірують у Стрибога, Дажбога»?

Отож і досі не утвердилася одностайна думка щодо «професійної функції» давнього божества. Відсутні пояснення і в літописних пам’ятках. Що-правда, лише одне джерело якоюсь мірою дозволяє знайти підхід до розгадки. Йдеться про «Слово о полку Ігоревім», в якому стверджується:

Се вітри, внуки Стрибогові,

Віють з моря стрілами

На хоробрі полки Ігореві.

З наведеного фрагмента можна здогадатися, що Стрибог був повелителем негоди, керував і опікувався вітрами. В народі вітри чітко розрізняли. Залежно від сили вітру, його напрямку і руйнівної здатності кожен з них мав свою окрему назву. Пригадаймо найвідоміші з них: горішній, долішній, степовий, грозовий, буревій, смерч, лускавець, дмухач, посвістач, вихор, шарпун, крутій, помірок, бігун, труба, половій тощо.

Вітер як природне явище сприймався нашими пращурами неоднозначно. Якщо половій — теплий літній вітерець — допомогає виколошуватися зерновим, себто дозрівати збіжжю, то в інших випадках вітри здельбільшого сприймались як гнівна і небажана сила. Існує повір’я, що помірок — то лихий вітер. Він може навіяти холеру чи інші тяжкі хвороби. Остерігалися також смерчу, бігуна, труби. Останній настільки небезпечний. що може підхопити людину й занести світ за очі. Якщо збиралося на вітряну негоду, то казали: «Це чорт жениться» чи «Це хтось повісився, продавши нечистому свою душу, і чорт радіє».

Вітрів остерігалися ще й тому, що вони можуть нагнати грозові хмари. Щоб убезпечитись од грому, вчиняли різноманітні дійства — викидали на поріг коцюбу й лопату, якою саджали хліб, запалювали свічку, підкурювали будівлі свяченою вербою, виголошували молитви й заклинання. Ось зразок однієї з таких: «Туче, туче, туче, Красна дівице, тебе тепер прошу… прийди до мене швидко від сходу і заходу, сядь зі мною за одним столом вечеряти з однієї миски, з однієї ложки… Як їсти ти не прийшла до моєї вечері, так же тучі не можуть црийти до нас вовіки віків, амінь!»

У народному календарі є навіть спеціальне свято Вітрогона (28 липня). Церква згодом перейменувала його на святого Володимира.

В цей день здавна влаштовували різні магічні дійства, виголошували ааклинання та благання – «щоб ні вітер, ні туча, ні блискавки, ні градобій не ушкоджували збіжжя, жител, тварин та людей». В одному з етнографічних збірників мовиться: «Сей день святкується задля вітру: можна все робити, лише коло сіна та оборога, бо вітер геть порозмітає».

Можливо, свято Курилика попервах призначалося Стрибогові чи, котромусь із його внуків. Одним з них міг бути й Посвистач. Принаймні це ім’я згадується в багатьох піснях, зокрема і в думах (згадаймо одну а них, де князь з дружиною, вирушаючи в море, «Свойому богу Посвистачу молиться, Щоб він їм годину дав»).

За народними уявленнями, володіння бога вітрів знаходилися на морі. Звідти, власне, він і надсилав своїх внуків. Ще раз звернімося до «Слова», де в поетичній формі Ярославна, вийшовши рано вранці на путивльський вал, слізно зверталася:

О вітре, вітрило!

Чому, господарю, силою вієш?

Чому мечеш ворожі стріли

На крилах своїх легких

Проти воїнів мого милого?

Чи мало тобі шугати під хмарами,

Кораблі на синьому морі гойдаючи?

Чому, господарю, по ковилі срібній

Розсіяв ти мої радощі?

Докір господарю (а саме так звертається до бога вітрів Ярославна) звернений безпосередньо до Стрибога. Йому було відвелене досить почесне четверте місце в київському пантеоні. Це, очевидно, зумовлено тим, що постійні походи князів по Дніпру й Чорному морю нерідко були пов’язані з небезпекою. Щоб умилостивити гнівного бога, Володимир вважав за потрібне звести статую одному з верховників. Відтак Стрибог швидше всього був богом вітрів і негоди.