Зображення Симаргла з браслету ХІІ – ХІІІ ст. (по Б.Рибакову. Язичество древних славян. – М., 1981.)
Серед богів київського пантеону ім’я Симаргла найзагадковіше. Йдеться не стільки про опікунські функції, як передусім про морфологічну форму слова. В ній відчувається не властивий для українськоїмови збіг трьох приголосних, що вельми ускладнює вимову. Очевидно, саме ця причина призвела до того, що в давніх пам’ятках ім’я «позиченого бога» подається в різних варіантах: Симарегл, Симорьогл, Симаргл, а в «Слові на Ім’я Христолюбець» його відтворено двома словами: «І вірують у Перуна, і в Хорса, і в Сима, і в Ръгла».
Що там та як, але перед нами досить загадкове божество, про функції якого й досі немає одностайної думки. Дослідники єдині в тому, що Володимир Великий на київських пагорбах поставив статую богаз чужим ім’ям. Залишається уточнити, кого ж із місцевих покровителів заміняв Симаргл? Ось тут і схрестилися різні погляди. Haйпопулярніша гіпотеза, що це двійник іранського божества Сенмурва (Симургла) — священного крилатого пса, який опікувався насінням і паростю. Приваблива вона тим, що на багатьох ужиткових предметах та прикрасах (навіть на капітелі Борисоглібського собору в Чернігові) відтворювалися фантастичні крилаті пси.
Симаргл на Чернігівському рельєфі, Х – ХІ ст., Борисоглібський собор
Інші вчені вважали, що це «Семиглав», тобто ім’я, яке пов’язане з містичним числом сім. Воно вельми популярне в народі. Нарешті є припущення, що Сим і Рьгл означає Семи-Ярило (Єгорій) — весняний бог плодючості. Я. Боровський дотримується думки, буцімто «Симаргл (був божеством якогось племені, підвладного великому князеві київському Володимиру».
Своєрідне і, скажімо, довільне трактування цього загадкового бога знаходимо в працях Б. Рибакова. Він вважає, що Симаргл — божество насіння, парості й коріння рослин, себто посередник між верховним божеством неба і землі.
Отже, Симарглу приписується ціла система покровительств; він вважається божеством нижчого рангу, крилатою «собако-птицею» на зразок грифа, який оберігав насіння й посіви, а як охоронець мав ще й крила, кігті та зуби, що зближувало його з птицями-дівчатами — русалками, а обов’язки яких входило зволожувати ниви дощами й туманами. Хоч у цьому і є деякі цікаві аспекти, але навзагал важко погодитися з такою фантастичною гіпотезою.
Симаргл. Худ. Андрій Гусельников.
По-перше, давні божества мали досить чіткі, а не всеохоплюючі «покровительські функції», і, по-друге, в київському пантеоні відводилося місце лише верховним богам, а не нижчим божкам, бо для цього знадобилося б Володимирові значно збільшувати свій Олімп. Найвірогіднішим, як на мене, є припущення про те, що Симаргл замінив або ж перебрав обов’язки Ярила, якого вельми шанували в народі.
Суттєвим з цього погляду є свідчення, зафіксоване в «Слові Івана Златоуста», де мовиться: «А інші вірують у Стрибога, Дажбога і Переплута“. Згаданий наприкінці переліку бог є, на думку багатьох, у тому числі й Рибакова, двійником Ярила. Логічно, що відсутнього серед згаданих вище богів Симаргла замінено його народним ім’ям — Переплут. Навряд чи міг знехтувати Володимир вельми популярними «функціональними обов’язками» Ярила; інша річ, що князь полюбляв, як це траплялося зіншими персонажами, заміняти місцевих богів чужими. Очевидно, так трапилося з Ярилом, якого потіснив Симаргл – «бог весни і пробудження природи. Дає це лише гіпотеза, яка має логічну будову, одначе позбавлена достовірних літописних свідчень. Останнє слово буде за тим, хто відшукає їх.
Залишити коментар