Традиційні звичаї та обряди Буковини

Традиційні звичаї та обряди Буковини

Буковина – край в західно-українському регіоні, що за свою довгу етнічну історію зазнав впливу різних культур (австрійської, румунської, молдавської, польської та ін.), які, природно, могли асимілюватися українською.

Буковинське населення гарно зберегло давні народні звичаї, фольклор. За релігійними віруваннями більшість є православними (наявний незначний відсоток представників інших релігійних вірувань). Як старше, так і молоде покоління, суворо дотри­муються правил, установлених церквою, рев­но оберігають християнські традиції.

 Аналіз словесних текстів зимової кален­дарно-обрядової творчості засвідчив, що коляд­ки в цьому регіоні носять виключно апокрифіч­ний характер (поширені образи Діви Марії, Ісуса Христа, янголів тощо), співають також церковних духовних пісень. Проте в текстах новорічних віншувань, що звучать під час про­ведення «Маланки», наявні елементи прадавніх вірувань, таких, як вшанування хліба, короваю (у язичників символізував сонце), що є симво­лами життя, достатку, благополуччя. Причому побажання господареві достатку прямо зале­жить від параметрів, пов’язаних із короваєм (кількості короваїв у хаті, пелюсток на ньому):

 Хлопці-молодці,

Пан господар надарував нас цими калачами,

А ми його щастям і здоров’ям.

Скільки цим калачам кришечок (пелюсток),

Аби в пана господаря було стільки на оборі овечок.

Скільки в цим дворі колів (пирогів),

Аби було в папа господаря стільки волів.

Аби сти були чесні і велетні (величні)

Перед панами-громадами.

Як цей дар Божий перед нами.

Чим вінчую, того й зичу.

Народні традиції святкування Нового року
image-7274

Народні традиції святкування Нового року

Зв’язок із магією мають також традицій­ні святочні ворожіння на долю, що відбуваються на Андрія, Різдво тощо. Цікавим з цього погляду є ди­тяче різдвяне ворожіння, коли під стіл кла­деться сіно в мішку, а на нього садять малу дитину, що має промовляти слова: «Куво-ку- во на Різдво, у наших курочок повна «ділечка» (пригорща) яєчок»; після цього дитина звуконаслідує всіх свійських тварин, щоб худоба давала більше користі й не хворіла. Тут, як і в попередньому прикладі, покладаються на подібність явищ.

Із християнським святом Костянтина-градобоя (припадає на 3 червня), культ якого також поширений на Буковині, пов’язані на­родні оповіді про кари, що чекають на тих, хто наважиться у цей день працюва­ти: «Костянтин поб’є врожаї градом». Деякі інформатори стверджували, що вже були свідками такого покарання за недотримання зазначеного табу, коли на громове свято «увесь урожай перемішало з землев».

Певні обрядодії, що відбивають давній анімістичний світогляд, відбуваються на 6 травня – свято Юрія (Раю) – у день вигону худоби на пасовище. У цей день жителі вкопують землі з травою, а також «лілію» (кущову рослину), прикра­шають нею ворота, «щоб худобу відьми не доїли, щоб корова давала багато молока».

Давній культ рослин простежується і в шануванні верби. Цікаво, що й досі селяни ві­рять не лише в лікувальні властивості свяче­ної у Вербну неділю шутки (місцева назва вербових котиків), а й у магічні — здатність відвернути град, хмари, якщо покласти гілоч­ки на землю, коли наближається небажане явище. І це все співіснує з тим, що з верби, за християнськими легендами, зроблено цвя­хи Хреста, на якому розіп’ято Ісуса і трива­лий час вважалося, що в її вітах мешкає не­чиста сила. Однак насправді обожнення верби було дуже давнім, дохристиянським і, на думку Г. Лозко пов’язане з тради­ціями вшанування священних гаїв і уявленням про вербу як символ Прадерева життя.

Цікавим є ритуал позбавлення людини або худоби від бородавок, який знає майже кожна господиня. Для цього на останніх днях старого місяця вони радять «зав’єзати» на чорній нитці певну кількість вузликів, що від­повідає кількості бородавок. У перший день нового місяця хтось із знайомих повинен по­відомити, що новий місяць зійшов. Після чо­го слід закопати нитку з вузлами в рів, де ка­пає зі стріхи, проказуючи при цьому таке замовляння: «Місяцю молодий, спитай у ста­рого, чи нема бородавок у мертвого. Як нема у мертвого, то най не буде в мене живого».

Традиційний буковинський костюм
image-7275

Традиційний буковинський костюм

Концентрацію багатьох прадавніх культів можна спостерігати у весільному обряді, який і сьогодні на Буковині проводиться відповід­но до давніх традицій. Культ хліба наскрізь проймає все весільне дійство: з калачами йдуть свати «пити слово» (свататися); з ними ж молоді «просять у вінчальні батьки, друж­ки і дружби, старости», дякують батькам; гості «йдуть з приносом». Під батьківськими калачами молодим «кажуть прощу»; два ма­ленькі калачі кладуть перед молодими на сто­лі, а ще один — накривається в момент «ку­півлі» молодої павункою (весільною хусткою нареченої, яку приніс молодий).

Існують іще два цікаві звичаї, пов’язані з вшануванням короваю та зернових культур:

1)   Так званий «рваний калач»: дружки розривають калач, що перед цим був накритий павункою молодої. Вважається, що за дівчиною, яка увірве більший шмат, «парубки найбільше будуть си рвати» (знову ж таки, покладаються на магічний принцип — подібне викликає подібне).

2)    Молода через невеличкий плетений калач із діркою всередині кидає в молодого жито. Як пояснюють, щоб на інших не ди­вився. Проте дослідження трипільської культури (а її залишки виявлені на території по­близу села), вказують на використання зерна як символу плодючості. Отже, мож­на припустити, що і в описаному вище обря­ді дії молодої спрямовані на активізацію сек­суальної енергії чоловіка з метою продовжен­ня роду (імітація процесу запліднення).

Вшанування рослин виявляється в таких обряд о діях як прибирання весільних деревець, що символізують молодого і молоду; прикра­шання брами сосновими гічками; пошиття моло­дій і молодому вінків із листя барвінку (барві­нок — символ першого кохання і чистого шлюбу); вистилання дороги барвінковим цвітом. Обряд «шити вінок» обмежений багатьма пра­вилами і застереженнями: колір нитки обов’язково червоний — символ кохання, її довжина — від порога до рогу столу), перебування чолові­ків у хаті в момент шиття табуюється тощо.

Плетіння барвінкового вінку
image-7276

Плетіння барвінкового вінку

Оригінальним є весільний звичай перели­вання молодим дороги водою, прикрашеною квітами, що символізує щасливий і багатий подружній шлях. Цікаво, що в інших регіо­нах, зокрема на Чернігівщині, вважається по­ганою прикметою у день весілля молодій ста­ти ногою у воду, калюжу тощо.

Таким чином, прадавні уяв­лення предків рудиментарно збереглися і пе­реймають усе сучасне народне життя україн­ців, виявляючи елементи язичницьких культів — астрального, рослинного, культу води, хліба, зернових культур через словесну творчість, обрядодії в різних жанрах кален­дарно- та родинно-обрядової творчості, лікувальної магії, ворожіннях, забобонах. Причо­му в багатьох випадках це ґрунтується на ві­рі в дію за подібністю або суміжністю, яка бере свій початок від первісного магічного мислення і до сьогодні закарбувалася тради­цією.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook