Микола Істин (1972 р.н.) – поет та есеїст, представник нового напрямку української літератури – некстмодернізму. Ініціатор створення літературного об’єднання «Планета Наступного Слова» в Івано-Франківську (2011 – 2013 р.). Твори поета відзначено на Івано-Франківському поетичному конкурсі «Обережно, щойно пофарбовано» (2002 р.). Лауреат літературної премії «Знаковий поет » (2014 р.). Вірші, есеї, статті, публікував в літературних журналах, газетах, в різноманітних інтернет-виданнях.
Автор ряду книг: «Космос душі» (в різних форматах і перевиданнях 2004-2011 років), «Поет Планети Наступного Слова» (2012 р.), «Літературне відкриття» (2013 р.), «Поезія некстмодернізму» (2014 р.).
Давайте глибше розберемось в літературному стилі – некстмодернізм. Зі слів автора – літературна творчість здатна народжувати інші світобудови, і бути фактором вдосконалення і розвитку людини та суспільства. В основі некстмодернізму він вбачає ідею “наступних” світоглядів в літературі, в різних видах мистецтва, і в філософії, які попри розходження з загальноприйнятими, мають бути конструктивними. Інші точки зору, світогляди, світобудови, що мають за мету вдосконалити світ це основні риси некстмодернізму. Цей напрямок відкритий для всіх. Адже будь-хто може створювати нові світогляди, висловлювати власну точку зору що відмінна від інших”.
А далі, власне, частинка літературного таланту Миколи Істина. Приємного Вам літературного вечора!
АНОНС НЕКСТМОДЕРНІЗМУ
Коли зрозумієш, що пазли законів цивілізації,
це лише ситуації,
технічні ідеї,
а не філософська мозаїка ідеалу.
І комісії з моральності не сприяють досконалості
лише обмеженості.
І міра твоєї свободи
в довжину ланцюга
в руках громади,
І вільніший за тебе навіть вуличний волоцюга.
І прожити одною дниною,
та навіть воскреснути знову людиною,
це замало,
і просто по-колу.
Тоді, починаєш щось робити :
Можливо гримати римами,
як дверима.
Плювати на критику.
Сміятися з класики на смітнику.
І після безсонних ночей,
в роздумах про природу речей,
створити інший наступний зміст,
і встати на повний зріст,
відкривши в собі вдосконалювача, творця,
зі словесного сонця,
здатного світити ідеями
добра всеможливими,
в світах цих,
і інших…
І на противагу життєвій миттєвості,
матеріальній малості,
придумати себе багатоваріантного,
в доброгармонійному поєднанні вселюдського, всесвітнього…
Впіймавши вічність в досконалому,
занотувати її в душі
як в космічній капсулі,
що полетить в інше…
Коли закінчиться це.
А поки, на Землі цій принадній
жити радісно,
повноцінно,
і творити оновлену систему цінностей…
В ідеях наступних світоглядів,
і світобудов –
анонсувати некстмодернізм.
І не варто втрачати оптимізм,
навіть коли заблокують редактори,
і поріжуть коректори,
не журитись
від рішень журі
про неприсудження премії.
Бо в тебе є своя прерія,
своя мрія,
стіна,
і істина.
І навіть маловідомість
непробудить злість,
коли вдячний творцю
за можливість цю –
робити не кар’єру,
а творити нову літературу,
як план, як проект, з землями тілесними,
і душевними зорями.
Лише феноменальні поети
висловлюють в творах планети,
мов боги, що створили все
у Всесвіті,
і пішли…
Так і ти напиши …
Застарілому, заперечливе – не.
І створи щось наступне…
СВІТ НЕ СПИТЬ
Філософ Григорій, почуй – світ не спить :
Майдан як розпечена сковорода.
Вогонь від шин шкварчить.
Юрба –
тече вулицями мов лава вулкана.
Для бунтарів бочки за барабани.
Не водою,
а кров’ю
вмивають руки кати.
Спадають корони з корупціонерів.
Втікають зрадливі гетьмани.А далі, війна.
На стіну стіна.
І з завойовницької псевдокультури –
лунають вибухи, і вилітають кулі.
Розтопчують імператив Канта
чоботи окупанта.О невже,
наші подвиги й жертви –
лиш для зміни угрупування
одних, іншими олігархами,
і
поповнення Європи
добровільними остарбайтерами.Світоглядно інша моя Україно.
Здобуток твій воля.
Поезій країно.
Вдосконалюй долю.Важливі закони
ті що правди кордони,
як фундаменти для побудови
нової світобудови,
не секонд-хендового змісту,
а світу некстмодернізму.Наші інші світи
мають право світити
у небі космізму
сонцями наступного змісту,
Україну підняти до космопросторів
галактик ідейних зорів.Лиш тоді недаремні стояння твої на холодних зимових майданах,
і картини що пишуть червоним по-білому перебинтовані рани,
коли змінить країна світогляд буденний,
на яскраві світи некстмодерні.
ЦЕ ПРОБИВАЄТЬСЯ НОВА ЛІТЕРАТУРА
Створити сайт —
мов райський сад…
Де корабель космічний — флешка.
Й навіть мобілки есемеска
несе в собі найвищий сенс…
В мій віртуальний світ —
повір.
На моніторі як душа,
а тіло стукає по клавішах.
Всесвітня павутина електрона —
скидає книгу паперову з трона.
Бо покоління що прийде без блату,
ніхто не вдіне в розкіш фоліанту,
за гроші не придбають собі слави
його безстрашні вільні самвидави.
А розлетяться світом інтернету
відверті вірші космосу поетів,
і загоряться зорі з їхніх творів,
закрутяться планети із промов…
Це інші інженери ідеалів.
Це модельєри всесвіту обнов.
Крізь конформізми, догми, й кон’юктури,
це пробивається нова література.
НЕКСТМОДЕРНІЗМ ЯК МРІЯ ПРО ВЕЛИКУ ЛІТЕРАТУРУ
Ще з дитинства, мене разом з усіма, намагались вишикувати по-стійці –
струнко, на піонерській лінійці,
вбиваючи в голову
дві доктрини головні –
комунізму ,
і атеїзму.
А я перекручував піонерські речівки
до анекдотизму,
і сміявся з них як з ідіотизму,
та викидав їх зі свідомості наче із дому безглузді речі.
А нині,
на двадцять третю річницю незалежності країни,
по-державному телебаченні,
на історичному побаченні,
нові “піонери” по-стійці струнко
вигукують гасла лунко.
І перефарбовані політики,
та пристарілі фанатики,
знову всім в голови вдолблюють –
чергові дві ідеї,
чи ідеології,
роблячи людей громадянами
в яких мізки з двома звивинами.
І ніякого тобі різноманіття людських світів.
І жодного відкриття інших форм і способів життів.
То дрібниця, що закину кар”єру
через безлику маршируючу в ногу юрбу
осяяну однаковими клонованими ідеологемами.
Головне – створити Літературу
як побудову нового арт-простору,
що стане як небо ( побачать яке не лише в телескопи ютубу ),
яка розіллється ідей океанами,
відкриється новими землями
населиними неповторними людьми.
Розмаїття матерій краси
за межами ще незнаного задоволення –
вкласти в рукописи,
це поезії – надзавдання.
В людську культуру –
пізнанням , і творенням
вноситься, втілюється –
некстмодернізм, як мрія про велику літературу.
***
Я знаю, повідомлення не прийде,
пустеля електронна –
невблаганна,
у ній також блукають, й гинуть люди.
І залишається
лише вивчати
відтінки у світогляді мовчання.В країні нашій,
що належить іншим,
відчуженими пройдемо полями.
Із лісу зроблять тонни книг,
що згодом, назовуть псевдовченнями.І знов вожді мечем й вогнем примусять
носитися
з фанвами,
й прапорами.І простаки патріотичні,
настроєні мов приймачі,
присвячують вірші чужій країні,
і прихисток знаходять в павутині.А я напишу іншу Україну,
на моніторах з’являться слова,
наче будинки, як міста, і села,
і ти побачиш що є в слові сила.І воля важливіша від верховних як рад,
так зрад.І дім душі, і втілення, не з цегли,
і на війні тіла як гра у кеглі,
і навіть не в людському тілі сенс,
а в Всесвіті, у розквіті Душі !
Це преси не бульварної сенсація.
Літератури ця сторінка інша.Ти зрозумієш, коли прийде осінь.
З рукописів пожовклих стане тлінь.
І проростуть у зовсім інший спосіб
наступних весен посмішки цвітінь.
Нові гілки –
продовження руки.
І стануть очі –
зорями вночі.Я обернуся
попри всі прикмети,
бо повертатися –
це як людські протести,
проекти : як переробити світ.
Це наче Богу написати звіт,
що спробував,
і що зробив насправді.Тоді, крізь час і простір звістку вишлеш,
такі летять від світла швидше
думками, раптом, ще неждані,
поглянеш як у вікна на екрани
на зміст поезії,
як некстмодерний міст,
ідейні хвилі телефонограми,
в інші світи,
у Всесвіти,
між нами.
***
Сняться мені незнайомі сайти
де заходжу слухати ще не написані пісні,
сняться потяги котрими їду
в ще не заплановані поїздки…
Лиш не снишся мені ти –
що наяву виходиш на зупинці
в паралельні світи
які не перетинаються.
Лиш десь в душі залишається
відчуття твого значення в майбутньому…
Це все інтуіція – компас душі
не простий інструмент виміру
для заплутаних доріг,
загублених світів,
і ще не прокладених орбіт
де зможуть перетнутися навіть паралелі
у сферах що нині за межею досяжного…
Певно це воно, те шосте чуття
як маловідома здатність душі
(на відміну від обчислювальної машини)
вираховувати природу дива…
КОСМОС ДУШІ
Моя особистість складається з:
я-щастя в формі життя,
яке присутнє в безлічі розмаїть моїх я,
в шляхах вседобра,
на планетах любові,
у зорях світла істини,
що описані в творах,
між якими злагода гармонії розмаїття.
Вони основи, маяки, плани,
і шляхи розвитку,
та співвідношення з людьми, з Всесвітом, з Богом …
В них моя матерія розмаїття,
сила волевиявлення,
скарбниця пам’яті.
Вони мої переконання-уподобання,
що підтримують світлом висловленого,
і орбітами обдуманого, –
загальні гармонії в душі,
і її втілення, та стосунки земні.
Їхнім поетичним випромінюванням –
не допускаю руйнації,
очищую душу,
перетворюю помилки і навіть зло на доброякісну ніч,
колиску майбутніх світил…
Ними прокладаю траєкторії
до багатоваріантності блага,
всеможливості, безмежності, форм і змістів щастя,
його ідеалів буття,
як істини життя.
Вони мого мислення мова,
як змістоформи душевтілень.
В них моя твердиня духу,
і сила думки,
моя безсумнівність цінностей,
іншоцивілізація на Землі,
і еволюція свободи істини у Небо…
Їхні чорні рядки як родюча рілля
на світлім, в світі, у Всесвіті…
Мандрую душею як космосом,
живу то на одних
то на інших ідейних планетах.
Сяйвом матерії мислення,
відзеркаленням моєї душі,
побачиш їх
у творчому вимірі існування,
в наступних галактиках тексту
Всесвіту…
Залишити коментар