Все ж з щитом повернусь, це останній похід! (А. Вальянос)

Все ж з щитом повернусь, це останній похід! (А. Вальянос)

Антон Вальянос – сучасний український поет та автор-виконавець
image-7306

Антон Вальянос – сучасний український поет та автор-виконавець

Антон Вальянос – сучасний український поет та автор-виконавець. Сам про себе автор каже, що йому просто подобається писати. Поетичні нариси впевнено відтворюють життєву позицію автора, активіста організації «Патріот України», захисника України та учасника воєнних дій в зоні АТО.

Творчий доробок Антона пройнятий духом традиційних цінностей та національної свідомості. Сюжетні лінії охоплюють широкі проміжки часу – від давньої історії до актуальних подій нашого суспільства, як то Революція гідності та війна на сході України.

Пропонуємо на Ваш розсуд підбірку поезій Антона! Ставте лайк автору та діліться з друзями в соцмережах!

ЗДРАВСТВУЙ НЕБО!

Здравствуй, небо, хіба не впізнала?
Цей санскрит я тобі читав.
Здравствуй, небо, ти ж мене помітила,
Камуфляж мене мабуть з тебе вирізав.

Здравствуй, небо, моє сонечко яснеє,
Я не той, що тебе цілував!
Здравствуй небо! На Євфраті написано,
Мене миттю яскраво Ураган зруйнував.

Привітаюсь з тобою, хоч відповідь марна,
Озернись лиш на мить, і мрія посне.
Наче хочеться бути з тобою повінчаним,
Але стежка розвідника звабливою є.

Я тобі не брехав, і брехати не буду,
На війні кожен знаходить себе!
Але роки ці два як забути я можу,
Коли ти лицемірством стріляєш в мене?

***
А знаєш, як хочеться спати?
Нарешті уснути без залпів гармат.
Повернутись додому, чекай мене, мати,
Твій син кулеметник, його треба чекать.

Мій друже,так хочеться,чесно співаю,
Хильнути броварні не дивлячись геть.
В свій дім повернутись, побачити маму,
І щоб мої очі не бачила смерть.

Дивлюсь знов на південь,
Там ворог за річкою.
Мабуть причаївся, готує удар.
Та хай почекає, хай добре подумає.

Його тут зустріне батальйон наш Айдар!

***
Янголе мій, заспівай мені пісню,
Про далекі зірки, про казкові краї.
Шепочи мені лагідно, але ніби і грізно,
Шлях вкажи, що веде у минулі бої.

Огорни мене крилами, пиши колискову
Для солдат, що спочили у рідній землі.
Ти закрий мені очі, щоб думу ранкову
Я почув, як співають твої солов’ї.

Знаю все про нечуваний подих життя,
Краєм вуха почув про усі жахи смерті.
Ти зі мною, мій янгол? Немає кінця!
Перемога за нами! І це вже не стерти!

Озираюсь назад – твої очі мов зорі,
Почекай мене, янголе, я прямую на Схід.
Знову десь забарився, знову час брати зброю,
Все ж з щитом повернусь, це останній похід.

***

Рятував ти мене не раз,
Інститутська, або Грушевського.
Освідом мій життєвий сказ,
Ти миттєвий, а я – із грішними.

Нас проклянуть і ми це знаємо,
Але в злочині ми не каємось!
Хто засудить нас, чорти прокляті,
Коли янголи в нашій когорті є?

Коли мечем Михайла свяченим,
Ми до Ради пройдемо! Знаємо!
Освідом, ти, потворо кволоя…
Правий Сектор вже поруч створює…

Не влаштовують наші методи?
Та нам байдуже – краще в бій іти!
Долю вкрали, аби тільки соромно
Не було б із коктейлем Молотова!

Покажіть мені лише цифри…
Поцілунків й обіймів подоланих.
Коли зник та коли присутній був,
Сеодно залишусь спотвореним.

Намалюй хоч розмову уявлену,
Не зіпсовану, але справджену.
Я ж і душу свою навіть дияволу,
Пропоную зі щирою уявою.

Я ж і смерть шукав вже три місяці,
Та не вийшло, але то вже вибач.
Без родини залишився, саме так!
Що я скажу, істерик я, та хоч як?

Може щире кохання з образою,
Є сукупністю долі власної.
Ти колись зрозумієш, коханая,
Я не був тобі долі карою.

ТРОХИ ЛУГАНЩИНИ

Ех, по степу пробігти б нарешті,
Подивитися б знов та й на схід.
Териконами очі накреслити,
Та збагнути насичений рід.

Колір рідний нарешті побачити,
Освідомити долі зорю.
Як нарешті, в потворах обізнаний,
Я побачу красу всю твою.

Мій суворий, небажаний краю!
Рідний лан – ти є скіфське дитя,
Скучив дуже. Й Дніпро не замінить,
Твого дихання вітер та шлях.

ПАМ’ЯТІ МОРЯЧКІВ КУРСЬКА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

Сотня метрів води, відокремлений подих,
Хто нас продав? Життя наше згаєне вщент.
Ми чекаємо, плекаємо світло надії,
Може хтось по нас прийде, хтось до нас, та не смерть…

Чим згрішили ми, брате, перед клятой Москвою?
Невже карлик кремлівський вже забув? Чи й не знав?
Пам’ятайте про нас, ми під мутним покровом,
Нас вкриває північної води океан.

Пам’ятайте про нас, киньте квіти до річки,
У церквах поминайте про душі тих днів.
Доки в храмі не гаснуть, палатимуть свічки,
Пам’ятай, як покинули в морі своїх.

ГЕТЬМАНУ УКРАЇНИ СКОРОПАДСЬКОМУ ПАВЛУ ПЕТРОВИЧУ

Коли згортати мужність – вважати за добро,
Домовитись з єхидною – тепер порядок денний.
Ми втратили шмат раю для розуму свого,
А зрадники тепер – складають діадему.

Банально згадати сімнадцятий рік,
Згадати рідний прапор з червоним Грушевським.
Невпинно зупинятись та йти в буремний вік,
Коли навчитись варто читати ці підтексти.

Але буває іноді відсунути примари,
Побачити між бруду осяяну главу.
Я вірю завтра буде, і над Дніпром крізь шану,
Повстане знову гетьман, підійме булаву!

Нам шкода, Ваша Світлосте, не жити в ту епоху,
Щоб стати поруч з вами та йти за вас у бій!
Донині порох сіє, та знов гармати стогнуть,
Бажає серце битви, бажає, гетьман мій!

НЕ БУДЬ ТОЛЕРАНТНИМ

Не будь толерантним, відкрий свої очі,
Не можна терпіти свавілля убивць.
Підійми смолоскип проти злочинів ночі,
Знайди в собі сили не погодитись з цим.

Що нам пропонують? Деградацію світу!
Сучасне суспільство – гієна Гомори
Чесноти вважають пороками стисло
Бо псевдосвободи є утиск на цьому…

Ти маєш скоритись спокусам своїм,
Повинен та маєш – це різні слова.
І краще отримати один шість один,
Не будь толерантним! Бо совість жива!

ДОЩ

Іноді важко, а іноді легко
Себе скерувати на пошуки слів.
Покласти цеглини думок вже банальних,
Та разом сміятись на обрії днів.

Ковток за ковтком, сп’янілий від неба,
Це іноді критики правильний шлях.
Тремтячими пальцями рифму виводячи
Яку сеодно ти не чуєш в зірках.

Пливуть одностайно пейзажів каскади,
І хтось збереже про мене слова.
Мені не призначено почуттів нагороди,
Лиш здалеку тебе я бачив у свій час.

Не має іронії більшої в світі під сонцем,
Ніж пошуку вірних тобі досхочу.
Є свій парадокс у природі жіночій,
Нездатній на вірність, та крок до дощу…

ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ

Кожне слово, і кожне освідчення
Відкладаються долі шляхи.
Може правило зайве це –
Кожен день малювати тебе.

Очі злипають та пальці не слухають,
Та я маю створити цей вірш.
Склавши список пісень, що заграю десь,
Це є стежка моя – навпростець!

Якось дивно прошарок спаплюжений,
Судить мене, не маючи прав…
І невже я навіки оточений,
Егоїзмом блаженних булав?

ВІЗЕРУНОК

Де нестерпно зливається промінів світло,
Одним віршем зійде Батьківщини зоря.
Перекличе весь досвід, одностайно дотепно,
Поховає минуле “свободи” трава.

На стіні намалюєте знов візерунок,
Він миттєво пронзає всю совість наскрізь.
Скористайтесь нарешті дев’ять першим дарунком,
Що нам Бог низпослав хитаючи вісь.

Ординарно крокуючі знов озертаюсь,
В твої очі хочу подивитись не злі.
Може в тебе нарешті я знов закохаюсь,
Батьківщино моя, я благаю, живи!

ЛІНЗИ

Зніми окуляри, тільки не поспішай,
Бо вмить стане пекло на місце своє.
Малюючи небо – зруйнується рай,
Що ти уявляв, коли вірив в себе.

Не існує закону – доведеться повірити,
Утопія хворих мабуть краща була.
Страхіття минулого на пануючих кріслах,
І ніби тебе зараз я здивував?

Розповім тобі казку – кохання немає!
Тільки матір та Бог тебе люблять ось тут.
Доки час не зійшов, ти згаси чим палає,
Бо супремом скаженим тебе вдарить твій Брут!

Лиш правдиві щоденники, щирі часописи,
Кожна літера знята з амурових стріл.
Відмовляюся вірити в те, що небажано
Був написаний цей споконвічний порив.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook