Відьма

Широкий комплекс народних вірувань та уявлень українців пов’язаний з людьми, яким приписувалися надприродні властивості (чаклунами, знахарями, відьмами, вовкулаками та ін.). Ці вірування, що мають спіль­ну, давньослов’янську основу, в Україні позначаються і регіональними особливостями: термінологічною своєрідністю, мірою побутування та поширення різних категорій надприродних істот, характером їх діяльності тощо. Уявлення українців про «незвичайних» людей характеризуються добрим та злим началом. Населення України до категорії добрих відносило «знахарок», «баб-шептух», які переважно займалися лікуванням. Вважалося, що ці люди у своїй діяльності користуються бо­жою допомогою і не приносять людям шкоди, а лише – навпаки.

Народна традиція приписувала до категорії позитивних незвичайних людей також «градівників», «громових віщунів», котрі буцімто володіли здатністю розвіяти градову хмару, зупинити бурю. Вірування в градівників найдовше зберігалися на Гуцульщині. Тут вони користувалися особливою пошаною, а їх послуги насе­ленню навіть винагороджувалися відповідною платнею.

До іншої категорії відносилися відьми, упирі_, вовкулаки, ворожки тощо — тобто ті з «незвичайних» людей, які користувалися послугами «нечистої» сили і людям завдавали переважно зло.

Згідно з поширеними уявленнями, чарівник міг наслати на людину хворобу, перетворити її у тварину, спричинити неурожай житньої ниви. Серед найпопулярніших сюжетів про чарівників подибуємо описи магічних «заломів» колосся (завивання закрутків) на хлібній ниві з метою заподіяти шкоду урожаю. Вірили, що зняти зловороже закляття з ниви могли лише чарівники. Звичайна ж людина не сміла чіпати заломів, оскіль­ки закляття могло перенестися на неї і спричинити каліцтво чи навіть смерть.

Широко побутувало серед українців вірування у відьом, які буцімто користувалися допомогою нечистого, запродавши натомість йому свою душу. Жінки-чаклунки під різними іменами («відьми», «чарівниці», «наузниці», «волхви») згадуються ще в писемних джерелах ХІ-ХVIст. Згідно з народними повір’ями, відьми бувають вроджені, які отримують свої знання безпосередньо від нечистого чи від інших чарівниць. Основним заняттям відьом було псування чужих корів, видоювання від них молока. Проте, за народними уявленнями, могли відьми накликати на людей хвороби, псувати подружні взаємини, робити магічні заломи колосся (щоб викликати неврожайність і навіть висмоктувати кров), впливати на стан природно-атмосферних явищ і на небесні світила.

Найбільшу активність, як вважалося, відьми прояв­ляли на свята Юрія, Введення, Благовіщення та Івана Купала. Арсенал народних способів розпізнавання відьом та боротьби з ними, що включав і магічні прийоми, є спільним для всіх регіонів України. Це, зокрема, варін­ня цідилка з 9 чи 12 (магічне число) голками, підсмажу­вання молока на сковорідці, використання «очкура» та ін. Окрім таких магічно-народних засобів, відомі й чис­ленні судові процеси, які нерідко порушувалися проти відьом у минулому столітті. Застосовувалися подекуди й такі варварські судочинства, як спалення на вогні або випробування водою (підозрювану жінку кидали у воду, якщо не тонула — вважалася відьмою).

Щоб уберегтися від відьом, рекомендувалися різні магічно-ритуальні дійства (покропити обійстя «свяче­ною» водою, посипати вхід до хліва сіллю та «свяченим» маком-видюком, поставити освяченою крейдою хрес­ти на дверях тощо).

Народна уява наділяла відьом здатністю перевтілю­ватися і приймати інший антропоморфний чи зооморф­ний образ (собаки, кішки, жаби) чи навіть предмета (прача, колеса). Інша їх надприродна властивість — здатність літати (на мітлі, кочерзі, тварині чи людині), яку відьми набували, натершись магічною маззю. По­бутували й повір’я, що за допомогою спеціальних предметів та замовлянь відьми могли перетворювати у тва­рин (у вовкулак) інших людей. Здатність відьом пе­ревтілюватись засвідчує їх зв’язок зі світом нечистих сил.

Зазначимо, що численні повір’я про відьом як релік­ти міфологічного мислення дожили до наших днів і побутують серед сільського населення.