Срібний браслет з сюжетним зображенням вовкулака, ХІІI ст.
Вовкулака — людина, здатна обертатися вовком або зачаклована в цього звіра. Вовк — символ хороброго воїна. Він є першопредком, охоронцем роду.
Згідно з традиційними уявленнями українців, до надзвичайних, напівфантастичних істот належить і «вовкулака» або «вовкун». Побутує версія про дві категорії вовкулак: вроджених і зачарованих. До першої належать ті, що народилися під відповідною планетою. Вірили також, що коли вагітна жінка побачить вовка, то дитина обов’язково народиться вовкулакою. До категорії зачарованих відносилися ті, яких нібито зачаровували чаклун чи відьма. На відміну від зачарованого вовкулаки, який міг бути у вовчій подобі по кілька років, вроджені «вовкулаки» живуть у сім’ї як звичайні люди і лише ночами перетворюються на вовків, об’єднуються з вовчими зграями і «витинають» домашніх тварин.
Існувало багато способів, як повернути вовкулаці людську подобу: перевести його черезхомут, розірвати шнурок, що знаходиться у нього на шиї, і, нарешті, стягти з нього вовчу шкуру. Повір’я про вовкулак, Вочевидь, своїми витоками сягають давньослов’янських язичницьких віруваньу перевертнів, у добрі та злі сили.
Окремо слід сказати про «вроджених» вовкулаків, саме вонимали здатність перетворити іншу людину на вовка. Якщо вагітна жінка «в таку годину» побачить живого вовка, то дитина народиться вовкулакою. Таке ж може трапитися, коли майбутня мати ненароком з’їсть м’ясо загризеної вовком тварини. Вовкулака народиться й і після зачаття «проти святої неділі». «Вроджені» з’являлися на світ уперед не головою, а ногами, а також мали при народженні зуби. Саме таким вважали отамана-характерника Івана Сірка. Татари звали Сірка шайтаном. Розповідають, що отаман був надзвичайно сильним і ніяк не міг померти, його не брала ні шабля, ні куля. Сірко міг нібито перекидатися вовком та хортом.
Такі перекази не поодинокі: в українському фольклорі існує, крім того, казковий Сученко, народжений собакою тощо. Чарівні казки зберегли й образ залізного вовка, г який допомагає герою здобути дружину. Інша казка — в записі Марка Вовчка — натякає на подружнє життя жінок із вовками: і «Була така пані, що любила вовка. Зробили їй ковалі залізного вовка, взяла вона його у покої, так ним тішиться, так йому їсти дає, і їсти, і пити, а він не хоче ні їсти, ні пити. Так йому Бог дав, що він ожив». Зрештою, залізний вовк, подушивши всю худобу в господарстві, добирається й до самої пані, бо сказано: «Скільки вовка не годуй — він усе в ліс дивиться».
Залишити коментар