Максим Залізняк

Максим Залізняк (бл. 1740 – 1768) – запорізький козак, ватажок гайдамацького повстання Коліївщина.

Відомості про молоді роки Максима Залізняка вкрай мізерні. Відомо, що він народився в сім’ї українського козака села Медведівка поблизу міста Чигирина. Юнаком пішов у Запорізьку Січ. Через декілька років колишній запорожець став послушником Мотронинського монастиря, розташованого поблизу села Жаботина. Проте мирна чернече життя була йому відверто не до вподоби. Та й час був тоді не до чернецтва…

У той час Правобережна Україна належала Польщі. Тут і розгорілося народне повстання, учасники якого називали себе гайдамаками. Участь у ньому взяли не тільки селяни, міська біднота, незаможні запорізькі козаки, але й польські селяни.

Оскільки більшість повстанців було озброєне тільки холодною зброєю і часто загостреними кілками, повстання гайдамаків на дніпровському правобережжі отримало в історії назву Коліївщина. А учасників народного бунту називали «коліями».

Причиною повстання стало ставлення польського панства, насамперед учасників Барської конфедерації, до православного, підневільного населенню Польщі. Католицька шляхта презирливо називала людей православної віри дисидентами. Через три століття значення цього слова буде зовсім іншим!

Повстання почалося в травні 1768 року в південній частині Київського воєводства і дуже швидко поширилося на значну територію. Коліївщина спочатку носила релігійний характер, але швидко набула зовсім інший, антифеодальний відтінок. І очолив її колишній запорізький козак та монастирський послушник Максим Залізняк.

У «Військовій енциклопедії» І. Д. Ситіна ватажку гайдамацького повстання на Правобережній Україні присвячена ціла стаття поряд з портретною галереєю членів імператорського прізвища, полководців і відомого своїми справами генералітету. У статті про хід повстання розповідається наступне:

«… Набравши кількасот гайдамаків, він (запорізький козак Максим Залізняк) розпустив слух, що у нього є «Золота грамота» від імператриці Катерини II, повеліває винищувати поляків і євреїв. Натовпи холопів зійшлися на його заклик, і він, розсипавши дрібні загони по всій майже польській Україні, рушив до Умані, укріпленого міста, що належало Сілезію Потоцькому.

Шлях його був ознаменований знищенням міст і містечок і різаниною в них поляків і євреїв. Мала Медведівка (Чигиринського повіту), Жаботин (Черкаського повіту), Сміла, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Кам’яний Брід, Боярка і Лисянка були кривавими етапами його стихійного ходи. Під Уманню у нього вже було 20 тисяч осіб».

Захист міста лежав на сильному козацькому загоні, начальником якого був сотник Іван Гонта. Гонта був селянин села Розсішки і незабаром по зарахуванні до надвірну міліцію Потоцького висунувся своїми військовими талантами і старанної службою. І в 1757 році був зроблений старшим сотником. Потім Гонта отримав від Потоцького в довічне володіння села Розсішки і Орадівка, що приносили щорічно доходу до 20 тисяч злотих.

Проте Гонта перейшов на сторону гайдамаків. 18 червня 1768 року обидва козацькі ватажки вже стояли перед Уманню, де зібралася маса поляків і євреїв, які рятувалися від гайдамаків. У перший день місто захищалось, але гайдамаки увірвалися в нього з вогнем і мечем. За розповідями деяких польських мемуаристів, в уманській різанині загинуло до 20 тисяч поляків і євреїв обох статей і різного віку. Гонта мало брав участі в різанині і навіть намагався врятувати кого міг.

На раді гайдамаків Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту – полковником.

На початок Коліївщини була небезпека, що рух гайдамаків перекинеться на Лівобережну Україну, яка була частиною Російської імперії. Максим Залізняк ставав небезпечною фігурою. Імператриця Катерина II, хоча і воювала з панськими конфедератами, прийняла рішення покінчити з Коліївщиною силою російської зброї, якщо цього не змогла зробити польська влада.

Таке завдання було доручено генералу Кречетникову. Той вирішив обійтися без кровопролиття. В Умань був посланий полк донських козаків під командуванням полковника Гур’єва. Той, запевнивши гайдамаків у своїй «солідарності» з ними, діяв хитрістю. Влаштувавши гулянку, він захопив всіх тих, хто скористався його запрошенням, насамперед ватажків Коліївщини. Після цього почалося захоплення інших гайдамаків.

За досягнутою домовленістю з Варшавою, Уманський сотник Гонта, як колишній слуга магната Потоцького, разом з 845 гайдамаками (колишніми надвірними козаками) був виданий польському уряду на початку червня. Їх відправили в головну військову квартиру польської корони, яка в той час перебувала в селищі Серби поблизу Могилева (нині місто Могилів-Подільський, Україна) на річці Дністрі.

Більше місяця козаки очікували суду, право на який отримав начальник військ південно-західного краю королівства Ксаверій Браницький. Рішенням суду стала масова страта більше 500 гайдамаків з 845-ти.

За наказом ясновельможного пана Браницького соратника Максима Залізняка мучили тільки три дні, всупереч рішенню судової комісії стратити його лише на 15-й день мук. Всі тортури Гонта переніс стоїчно. Після страти його тіло було розрубано на 14 частин. Всі вони були прибиті до шибениць, влаштованих на площах 14-ти українських міст Польського королівства .

У силу всього цього Гонта став легендарною особистістю серед жителів України (Малоросії). Коли в 1789 році на Волині та в 1826 році на Уманщині відбулися селянські заворушення, то там ходили чутки про появу «Гонтиного сина».

Доля ж Максима Залізняка була зовсім іншою. Як підданий Росії (як і частина його соратників), він не підлягав видачі польським властям. 8 липня 1768 він разом з 73 гайдамаками був доставлений до Києва і поміщений у Печерську фортецю.

Наприкінці липня Залізняк постав перед судом Київської губернської канцелярії. Вона засудила гайдамаків до заслання в Сибір.

По дорозі на заслання, поблизу Охтирки, Максим Залізняк разом з півсотнею гайдамаків зумів обеззброїти варту і втекти. Однак незабаром небезпечний утікач був спійманий. Подальша його доля історії невідома.

Як і Гонта, запорізький козак, що став гайдамакою і ватажком народного повстання – Коліївщини на Правобережній Україні – став героєм пісень і переказів.