Роксолана – українка на троні Османської імперії

    В історії людства можна знайти цілий ряд цілком реальних особистостей, які, незважаючи на те що вони зовсім не є плодом чиєїсь уяви, тим не менш, являють собою справжнісіньку загадку, над якою безуспішно б’ються сучасні дослідники. Однією з таких таємниць минулого і раніше залишається знаменита Роксолана – жінка-легенда, дружина османського правителя Сулеймана II Кануні (Законодавця). Її особистість і життя обплутані таким неймовірним плетивом домислів, а реальних фактів так мало, що часом губишся в здогадках, де ж закінчується правда і починається вигадка. У підсумку уявлення про те, якою ж насправді була дивовижна султанша, у масовій свідомості склалося здебільшого на основі легенд та художніх творів.

Отже, загадка перша. Що ми знаємо про походження Роксолани? По суті, нічого конкретного. Частина істориків навіть вважають, що ця жінка була італійкою або француженкою. Сама вона часто називала себе «королівною» і натяками давала зрозуміти, що є позашлюбною дочкою польського монарха. Є припущення, що чарівна султанша була родом з містечка Чемеровець і була захоплена в полон татарами на Гусятинському шляху. Згідно ж свідченнями польського поета та історика Самуїла Твардовського і графа Станіслава Ржевульського, легендарна султанша народилася близько 1505 року в містечку Рогатин (нині Івано-Франківська область), в сім’ї священика.

    Справжнє ім’я Роксолани, дане їй при хрещенні, так само як і прізвище, історикам невідомо. Проте будь-який школяр скаже, що героїню нашої статті насправді звали Анастасією Лісовською. Так безвісну Рогатинську дівчину нарекли … письменники. Правда, деякі підстави для цього у майстрів пера все ж були: про батюшку Лісовського і його сім’ю – дружину і доньку Настю, які були викрадені татарами, – збереглися документальні свідчення. Хоча цілком можливо, що християнське ім’я султанші було вибрано символічно. Адже згідно ще однією легендою, ще в ранньому дитинстві дівчинка, якій належало увійти в історію, тяжко захворіла і перебувала на волосок від смерті. Тоді-то мати і дала обітницю згодом постригти дочку в черниці. А потім передумала … Ось, мовляв, доля і покарала сім’ю Лісовських. Якраз напередодні весілля юної Насті з сином багатого львівського купця, очевидно в 1520 році, на Рогатин зробили набіг кримські татари. Але Настя, як і в дитинстві, вижила, виправдавши своє ім’я, яке буквально перекладається як «двічі народжена».

    Слід сказати, що в XVI столітті більша частина території України належала Польщі та Великому Князівству Литовському (після унії 1569 року обидві держави об’єдналися в єдину Річ Посполиту) і постійно піддавалася спустошливим набігам. Так що майбутньої султанші довелося повторити долю багатьох своїх нещасних співвітчизників, ставши «живим товаром».

    Правда, якщо вірити все тим же легендам, татари чомусь виділили юну полонянку серед великої кількості полонених як особливо цінний товар. Що привернуло кочівників в Насті – невідомо. Але її, як інших захоплених, не гонили пішки через степ, а везли на конях під пильною охороною. Навіть руки дівчині не зв’язали і колодку на шию не наділи, щоб не попсувати ніжну шкіру.

    Цілком імовірно, що в Кримське ханство, на найбільший невільницький ринок у місті Кафа (нині Феодосія), Настя потрапила звичайним для татар валахським шляхом – через Молдавію. Якщо вірити легендам, краса бранки просто вразила купців, і один з них, кому, власне, татари і поставляли рабів, вирішив відвезти настільки знатну видобуток в Стамбул. Там, на одному з найбільших невільничих ринків мусульманського Сходу, дівчину можна було продати з більшою вигодою.

Отже, підемо за легендами далі. У Стамбулі купець запропонував незвичайну невільницю головному візиру султана. Той теж вражений зовнішністю незвичайної бранки, вельми, до речі, далекою від східного стандарту краси, але, тим не менш, на рідкість привабливою. До того ж дівчина була явно добре освічена: згідно з історичними свідченнями, коли Настя потрапила в гарем султана, вона вільно володіла п’ятьма іноземними мовами.

    Візир захотів придбати дівчину. Але не для себе, а для свого повелителя. Однак работоргівець швидко зметикував, що, принісши невільницю в дар настільки високопоставленому особі, тільки виграє. Так що Настя стала «подарунком». Перед тим як забрати невільницю, візир подбав, щоб її обстежили досвідчені медики. Ті дали висновок: вона незаймана і абсолютно здорова. А значить, справді може ступити за ворота палацу Топкапи («Будинку радості»), де розташовувався гарем султана.

    До речі, саме тоді, на невільничому ринку, вперше прозвучало слово «Роксолана», що стало новим ім’ям незвичайної бранки. Згідно з однією з версій, дівчина відмовилася назвати своє ім’я новому господареві – візиру, і той, будучи людиною освіченою, сам вибрав їй влучне і красиве прізвисько. Роксолани або Роксана – так в давнину називали сарматські племена, що в II – IV століттях н. е., що кочували в степах між Дніпром і Доном. Починаючи з VI століття про них немає ніяких історичних відомостей, але в середні століття цей народ багато хто вважав прабатьками слов’ян. До того ж з VI століття до н. е. на березі Дністровського лиману існувало античне місто Роксолана. У середні століття роксоланами в Європі називали жителів українських земель. З легкої ж руки візира це слово надалі стало вживатися як жіноче ім’я. А за султаншею воно закріпилося завдяки донесенням західних послів при дворі султана (збереглися листи німецького дипломата Бузбека та італійського історика першої половини XVI століття Л. Джовіо, присвячені особистосто Роксолані).

    Наступна загадка Роксолани – це її зовнішність. Точніше те, що в даний час не можна скласти більш-менш достовірне враження про неї. Зараз відомі дев’ять портретів султанші, але вказати, які з них є плодом фантазії художників, а які насправді відображають обличчя цієї дивовижної жінки, неможливо. Слід згадати, що зображення мало схожі між собою. Навіть колір очей на них різний. Є портрети, з яких Роксолана дивиться на світ сірими, блакитними (і темно-блакитними, майже синіми), світло-карими і зеленими очима.

Вірити описам того часу теж не доводиться. По-перше, жінки вели закритий спосіб життя, а султанські дружини взагалі все життя сиділи за стінами свого палацу і практично не показувалися на людях. По-друге, вони старанно ховали свої фігури під широкою одягом, а обличчя – під покривалами, настільки ж неприступними для поглядів, як кріпосні стіни. Але придворні Сулеймана в 1526 році все ж розповідали венеціанському послу, що Роксолана невисокого зросту, худа і негарна, однак розумна і граціозна. До того ж вона сильно відрізняється від інших мешканок гарему тим, що завжди весела, багато і охоче сміється. Мабуть, цій жінці від природи дістався той тип зовнішності, яка не особливо страждає від вікових змін. У всякому разі, коли Роксолані було близько 50 років, Сулейман продовжував її обожнювати. Про це писав посол Венеціанської республіки Бернардо Наваджеро, який помітив, що в Османській імперії ще не було жінки, яка користувалася б такою повагою, і що султан дуже любить свою дружину.

    Але повернемося до того часу, коли безвісна полонянка отримала ім’я Роксолана. В принципі, потрапивши до рук візира, вона ставала наложницею нового господаря. Однак той відіслав дівчину в Топкапі для навчання. Насті належало познайомитися з традиціями двору, мусульманськими звичаями, гаремними правилами, освоїти мову, навчитися манерам.

    І знову загадка. Як могла непоказна дівчина могла підкорити владику Блискучої Порти? Та ще настільки сильно, що він через дуже нетривалий час взагалі забув, що на світі існують інші жінки?! Звичайно, Роксолана, цілком ймовірно, вигідно відрізнялася тим, що була дуже розумною, ерудованою і могла дати султану не тільки відпочинок, а й ділову пораду. Проте вже сама думка про те, що жінка може давати поради представнику роду Османів, була в той час блюзнірською! Так чому ж Сулейман прислухався до її слів? І в його оточення, і в Європі знайшлося цілком зрозуміле і природне пояснення цьому неймовірному факту: Роксолана насправді відьма і завоювала душу султана за допомогою чаклунства. Альтернативою цьому думку може бути тільки те, що Сулейман переситився іншими мешканками Топкапи і просто «клюнув» на свіже обличчя, за яким з часом розглянув душу, сильний характер, а також незвичайний розум. Султан, вихований у дусі східних культур, арабської і перської філософії та літератури, ймовірно, дуже здивувався, виявивши у своєму гаремі дівчину, яка знала іноземні мови, історію і захоплювалася читанням філософських трактатів. Швидше за все, важливу роль в тому, що Роксолана посіла помітне місце в житті Сулеймана, зіграло і те, що вона прекрасно розбиралася в людях і володіла особливим даром інтриги. Можливо, деякі її поради в непростих хитросплетіннях придворних відносин і вдалі для імперії в цілому зовнішньополітичні «підказки» не раз давали добрі результати. Так що незабаром ця незвичайна жінка несподівано для всіх посіла друге (після самого султана!) місце в державі.

    Правда, якщо вірити повідомленням послів (особливо венеціанських) того часу, Настя-Роксолана далеко не з першого погляду підкорила норовливого Османа. Ледь опинившись в гаремі, дівчина отримала прізвисько Хуррем («весела»). Вона, на відміну від інших «новопридбаних» султана, не лила сліз з приводу своєї гіркої долі, а сміялася – заразливо, від душі. Коли 25-річний султан побачив нову невільницю, він … несподівано почервонів. Чомусь грізний правитель вперше в житті розгубився перед якоюсь дівчиною. Правда, не зовсім звичайної: чи не випробовувала страху або боязкості, розкутою, що не лізе за словом в кишеню, дотепною. Ніби й не рабиня була перед ним.

Одна з легенд повідомляє, що султан, відправившись у військовий похід, досить довго був відсутній, а повернувшись до Стамбула, відразу ж наказав привести до себе Хуррем. Однак та … не пішла, хоча і знала, що невільниць і за менші фокуси позбавляли голови. Виявилося, що майбутня султанша виграла перший раунд боротьби за здобуття влади: Сулейман трохи почекав, а потім сам прийшов до неї. З того моменту жінка поволі привчала владику Топкапи до думки: традиції двору її лякають, адже вона – рабиня, а вільні діти народжуються тільки у вільних жінок.

    Сулейман думав досить довго, а потім наважився. Він уже був одружений, однак за мусульманськими законами чоловік може мати чотирьох дружин. Правда, спадкоємцями султана можуть стати тільки сини старшої дружини. Але «для початку» Роксолану влаштувало і те, що вона стала другою дружиною Сулеймана. Обставини її появи в гаремі дозволяли їй претендувати на цю роль. Адже її передавали «в дар», а не продавали, а значить, в гарем вона увійшла формально вільною жінкою, а не рабинею. Правда, піддані султана перебували в легкій розгубленості, ознайомившись з наказом повелителя, який оголошував про те, що Хуррем відтепер є улюбленою дружиною султана і її слово тепер закон для всіх турків.

    Роксолана посилено дбала про підвищення власного авторитету в очах турків. Тут ми знову натрапляємо на загадку. Згідно з однією з версій, особливо нелегко довелося султанші з яничарами, які, підбурювані матір’ю Сулеймана, його першою дружиною і старшим сином, ненавиділи «відьму» і охоче чинили їй усілякі неприємності. Але існує й інша думка, причому абсолютно протилежна. Мовляв, яничари просто обожнювали Хуррем, яка побудувала для них казарми-палаци, нечувано збільшила платню і наділила новими привілеями. Кому ж вірити?

    Те, що Роксолана виявилася жінкою практичною, це безперечно. Для того щоб поповнити скарбницю, вона розпорядилася відкрити в європейському кварталі і в портових районах Стамбула винні лавки, які швидко почали приносити шалені прибутки, поглибила бухту Золотий Ріг, реконструювала причали в Галаті, куди незабаром стали підходити не тільки легкі або середні, але і великотоннажні судна з товарами з усього світу. Це призвело до швидкого зростання торгових рядів Стамбула і, знову-таки, до солідного прибутку. Не забувала Роксолана і про «зовнішній антураж»: у місті з’явилися нові мечеті, мінарети, будинки пристарілих, лікарні. А попутно жінка під час відсутності чоловіка перебудувала Топкапу, та так, що султан після повернення не впізнав свій палац.

З часом Роксолана зуміла позбавитися від першої дружини Сулеймана – жінка впала в немилість і відправилася у вигнання. Її сина Мустафу, якого султан встиг оголосити своїм спадкоємцем, звинуватили в підготовці змови. До відома правителя донесли, що спадкоємець втомився чекати свого часу, вирішив отруїти батька і зайняти його місце. У підсумку Мустафа був задушений на очах Сулеймана. Така ж доля чекала ще одного його сина і п’ятьох онуків … Мати правителя, валіде Хамсі, в люті висловила синові, що вона думає з цього приводу і з приводу його улюблениці. Примітно, що Хамсі жила після цього трохи менше місяця. Природно, багато істориків стверджували, що в могилу її звела велика доза отрути. Деякі дослідники стверджують, що отруїти ненависну свекруха розпорядилася сама Роксолана. Вона ж нібито стояла за всіма іншими звірствами. Таким чином жінка розчищала дорогу до влади для власного сина.

    Дітей у султанші було шестеро, але один з них помер невдовзі після народження. Залишалися четверо синів і дочка. Її Роксолана видала заміж за 50-річного візира (за походженням боснійця) Рустема-пашу. Те, що дівчинці тоді не було ще й тринадцяти років, мати не бентежило. Зате за допомогою зятя вона провернула чимало «операцій» щодо усунення неугодних, після чого і сам візир відправився на плаху.

    Згідно з одним із переказів, султанша звеліла відшукати по всій країні нащадків Сулеймана чоловічої статі і знищити їх. У підсумку нібито було вбито близько 40 хлопчиків різного віку.

    Чергова загадка легендарної султанші – це її віросповідання. Потрапила вона в гарем, будучи християнкою (правда, неясно, католичкою або православною). Власне, зміна віри для християнина в ті часи була рівносильна загибелі душі і приреченню себе на вічні муки. А Роксолана, за однією з версій, до того ж була донькою священика. Чому ж вона настільки легко відмовилася від віри предків і прийняла іслам? Мабуть, прагнення стати матір’ю законних спадкоємців престолу і тим самим забезпечити собі майбутнє виявилося сильнішим роздумів про високі матерії.

    Деякі легенди оповідають про те, що Роксолана потай продовжувала сповідувати християнство і навіть, мовляв, сина Селіма веліла охрестити. Але як тоді пояснити те, що саме з ініціативи султанші християнські паломники, які прагнули до Єрусалиму, в святі місця, були обкладені суворим податком? Тих, хто відмовлявся платити, просто не пускали в церкві. Паломники-християни проклинали свою співвітчизницю; до неї, до речі, жодному султану не прийшла в голову така ідея, та й взагалі до цього Туреччина славилася своєю віротерпимістю.

    Султанша, як вважають сучасні дослідники, впливала на політичне життя Туреччини першої третини XVI століття, особливо щодо тих справ, які стосувалися України. Вона вела активну переписку також з низкою правителів сусідніх держав – Польщі, Венеції, Персії, багато спілкувалася з послами європейських країн, приймала їх в султанському палаці, і навіть – річ у мусульманському світі нечувана! – Часто знаходилася поруч з чоловіком на різних прийомах і банкетах. Султанша навіть позувала художникам, хоча за законами ісламу не можна було взагалі зображувати не тільки людей, але навіть звірів і птахів.

А султан, здавалося, все сильніше прив’язувався до дружини. Цікаво, що він увійшов в історію, крім іншого, як єдиний правитель Османської імперії, який до самої старості жив тільки з однією дружиною. Справа в тому, що під тиском Роксолани Сулейман … розпустив гарем. Більшу частину його мешканок він віддав у дружини своїм придворним і чиновникам. Власне, в гаремі залишилися доживати свій вік тільки кілька вже зовсім літніх жінок. Справа дійшла навіть до того, що в 1540 році, коли стало відомо про намір Роксолани отруїти чоловіка і посадити на престол їхнього сина Селіма, Сулейман жорстоко покарав зрадників, а дружину … пробачив. Так закінчився недовгий період відчуження в їхніх стосунках.

    Про те, чи дійсно Роксолана допомагала власним співвітчизникам, написано багато. От тільки довести це (як, в принципі, і протилежне!) Ніхто толком не може. Одні джерела стверджують, ніби завдяки впливу цієї жінки на власного чоловіка турки протягом 41 року практично не нападали на Україну. Кримським татарам Сулейман теж нібито заборонив це робити. Мовляв, Роксолана теж допомагала викуповувати з неволі своїх побратимів і намагалася влаштувати їх на легкі роботи або переправити назад в Україну. Крім цього, деякі дослідники стверджують, що легендарна султанша-слов’янка у своїх листування з відомими політиками того часу домагалася підтримки для України та її уряду.

Інші дослідники доводять, що саме при Роксолані татари остаточно озвіріли, дісталися до Запорізької Січі, зруйнувавши її і змусивши Дмитра Вишневецького-Байду разом з соратниками просити підданство у Івана Грозного. Примітно, що обидві сторони наводять масу доказів своєї правоти.

    Була в житті Роксолани ще одна таємниця. І пов’язана вона з унікальними, майже містичними географічними картами 1513 року. На цих картах, зроблених на вичиненій шкірі, чітко позначений північний антарктичний берег Землі Королеви Мод. Такий, яким він був приблизно за 2 мільйони років до появи людини. Нагадаємо, що Антарктиду російські мандрівники відкрили лише в 1818 році. А те, як виглядає скутий холодом материк без льодового покриву, стало відомо взагалі недавно – завдяки супутниковій зйомці. Так от, рельєф Антарктиди, отриманий за допомогою новітніх способів, і малюнок Землі Королеви Мод на картах, якими користувався Пірі Рейс, практично ідентичні … Вчені досі ламають голови, яким чином в руки великої султанші потрапили загадкові креслення. Їх це питання цікавить ніяк не менше того, хто в доісторичні часи міг бачити зелені дерева в Антарктиді, якщо людей тоді не існувало. За однією з версій, ця карта якимось незбагненним чином потрапила в стамбульське книгосховище від нащадків Олександра Македонського. Навряд чи. Знаменитий Пірі Рейс місяцями працював в картографічному відділенні столичної бібліотеки і ніколи не бачив цього документа. Він познайомився з ним тільки перед черговою експедицією в далекі країни після довгої розмови з прекрасною Роксоланою, яка і передала досліднику таємничий документ.

    Роксолана, жінка-загадка, померла на руках власного чоловіка з посмішкою на вустах. Коли точно це сталося, невідомо. Історики називають дві найбільш вірогідні дати – 1561 і 1558 роки. Коли Роксолана випустила останній подих, Сулейман, стоячи на колінах перед її ложем, ще довго плакав. Дружину султан пережив всього років на п’ять, встигнувши звести їй багато прибрану гробницю поруч з мечеттю Сулейманів. Ні до, ні після неї жодна жінка не удостоювалася такої честі від представників династії Османів.