Костел Святого Миколая у Дніпродзержинську

Римо-католицька громада Кам’янської парафії (Кам’янка – стара назва міста Дніпродзержинськ) зобов’язана своїм виникненням будівництву в селі Кам’янське Дніпровського заводу. Католики тут на 90 або більше відсотків складалися з осіб польської національності. У середині 1890-х років у Кам’янському проживало вже 1500 польських родин. І директор заводу Ігнаціо Ясюкович, сам римо-католик, взяв на себе ініціативу споруди в селі Кам’янське католицький храм.

Виходячи з етичних міркувань і беручи до уваги, що дії «поляків» місцева громадськість розглядає «крізь збільшувальне скло», Ігнатій Ігнатович, попереджуючи можливе нерозуміння і негативну реакцію, приймає рішення побудувати спочатку саме православну церкву, а потім вже і католицький костел.

У 1895 році на досить великій ділянці поблизу заводської лікарні розпочалося будівництво «Кам’янської парафіяльної церкви в ім’я Святителя Миколая» або попросту костелу, що став гордістю всього міста. Проектувати костел і спостерігати за його будівництвом Ігнаціо Ясюкович запросив 36-річного архітектора Маріана Хорманського.

Ясюкович запропонував Хорманському спробувати себе в неоготичному стилі. Маріан Хорманський пропозицію прийняв і висунув ідею будівництва костелу за типом готичних соборів середньовіччя. Костел мав представляти собою споруду базилікального типу з двома 33-метровими вежами на східному фасаді, а з висоти пташиного польоту бачитися лежачим на землі у формі латинського хреста. Значна увага в архітектурі будівлі Хорманський приділив головному фасаду, де розташований портал центрального входу з двома «готичними» дверима, прикрашеними дерев’яним різьбленням і елементами художньої ковки. Над центральним входом привертало погляд величезна арочне вікно з вписаними в нього чотирма більш дрібними стрілчастими вікнами, воно перевершувало за площею подвійні вхідні двері.

Великі хрести над двома вежами, зроблені з чорного металу, ніби пливуть в небі над костелом. Дощова вода потрапляє у водостічні труби, виконані у вигляді горгулій – фантастичних фігур.

Через чотири бічних шестиметрових вікна і двадцять сім малих вікон-бійниць костел наповнювався світлом. А теплом він наповнювався по спеціальним водонагрівальним каналам, прокладеним в товщі стін, по яких рухалось нагріте повітря від підвалу, що  повітря – давав тепло, і вміщає 5 кубічних метрів дров.

Будівництво Кам’янського костелу, складеного з жовтого київської цегли і розрахованого на одночасне відвідування п’ятисот парафіян, тривало більше двох років і завершилося в 1897 році. На стіні була пригвинчена біла мармурова дошка з написом, яка стверджувала, що Кам’янська Парафіяльна церква в ім’я Св. Миколая споруджена в 1895 – 1897 рр. з ініціативи директора-розпорядника Дніпровського заводу Ігнатія Ясюковича на кошти робітників і службовців Дніпровського заводу за участю Металургійного Товариства.

Фігурами, встановленими на найпочеснішому місці – у вівтарній частині біля великого розп’яття – стали святі Миколай і Варвара. Фігура Св. Миколая, як і фігури святих Казимира, Варвари і Антонія, відноситься до так званих поліхромних скульптур, розписаних срібло- і золотовмісні фарбами.

Істинним шедевром Стадницького стала вирізана з липи фігура Ісуса Христа на хресті. Розп’яття розташовувалося в центрі різьбленої дерев’яної вівтарної частини, яка своїми обрисами повторювала обриси вежі костелу. Не менш чудовою була і фігура Христа в труні, виконана, як і Розп’яття, у натуральну величину, але виготовлена з гіпсу. Христос, що лежить трохи на боці, прикритий пеленами. Труну з тілом Ісуса Христа, закриту скляним ковпаком, встановили в малому вівтарі Серця Ісуса. Його охороняли дві фігури римських стражників в шоломах, зі списами. Весь простір біля гробу прикрашався квітами, запалювалися свічки.

У 1902 році в костелі затіяли великий ремонт. Пічне опалення з використанням тепло-повітряних каналів замінили на парове, а дах покрили оцинкованим покрівельним залізом. Ремонтні роботи, що проводилися за рахунок Дніпровського заводу, були перенесені всередину костелу, де знову пофарбували і розписали стіни. На куполі головного вівтаря був зображений Ісус Христос, а на стінах праворуч і ліворуч від головного вівтаря – Мойсей в червоній мантії зі скрижалями із заповідями, а з іншого боку – цар Давид, що грає на лютні.

Дерев’яну огорожу замінив капітальний цегляний паркан з кованими гратами в готичному стилі. На даху костелу над головним входом встановили статую Діви Марії, яка своєю рукою ніби запрошувала людей увійти в святиню. І ще одна витончена башточка прикрасила дах над вівтарною частиною храму. Перед костелом, за вхідними воротами розбили затишний сквер, а у дворі висадили кущі та квіти. В глибині двору знаходилася будівля, де жив органіст, в його височенному залі проводилися співанки костельного хору під супровід фісгармонії. В іншому кінці двору, за огорожею, розташовувалося плебанії – будинок священика, в який можна було потрапити як з боку костелу, так і з прилеглою вулички, що відділяла костьольний двір від заводської лікарні.

До Кам’янської римсько-католицької церкви, яка аж до 1905 року вважалася філією Ямбургського приходу, зараховувалися вже Верхньодніпровськ, завод Корбіно і станція Запоріжжя-Кам’янське. І хоча костел Св. Миколи міг вмістити до 500 чоловік, частенько людей приходило стільки, що частина їх залишалася поза храмом. При костелі відкрили бібліотеку, і кожен парафіянин міг взяти книгу для душі. Освячення Каменського костелу відбулося 25 вересня 1905 року.

Після встановлення радянської влади фактично Кам’янським приходом управляли з Катеринославського губвиконкому. На кожну громаду Відділом культу заводилася спеціальна анкета. Ось що записали щодо Кам’янської римсько-католицької парафії:

Анкета будівлі: дата побудови – 1897, арх. Хорманскій, громада існує з 1888 р.

Кількість парафіян: до 1917 р. – 7 тис. осіб, 1923 р. – 427, 1924 р. – 518 (поляки, росіяни, білоруси, прибалти, чехи), робітники, майже всі грамотні.

11.XII.1923 р. – перереєстрація. Кошти – з добровільних пожертвувань і  збору по недільних і святкових днях.

Кам’янський райвиконком протоколом № 18 від 5 липня 1924 року прийняв рішення про стягування орендної плати за землю, що знаходиться під будівлями церков та інших молитовних будинків. Орендну плату встановили по місту в розмірі 20 копійок з квадратного саженю. Іншими словами, католицька громада Кам’янського, у розпорядженні якої перебувала територія площею близько 500 квадратних сажень, зобов’язана була щорічно вносити в казну майже 1000 рублів готівкою.

2 червня 1925 року Єкатеринославськй Губадмінвідділ зареєстрував Статут Римсько-католицької парафії імені Св. Миколая, який підписав ксьондз Томашевський. Згідно пункту другого Статуту з розділу «Завдання товариства» – «римсько-католицька громада ім. Св. Миколая … управляє майном, отриманим за договором від місцевих органів Радянської влади». Цим пунктом органи радянської влади недвозначно натякали, хто є справжнім власником майна, що належало церкві.

Наприкінці 1928 року  кількість прихожан Каменського костелу зменшилась  до 118 осіб.

1 грудня 1929 року вийшла постанова президії Окружного виконкому України про закриття у місті Кам’янському православного собору, костелу, синагоги і кірхи. Згідно того ж рішення в конфіскованих приміщеннях костелу ухвалювалося відкрити польський клуб. Костел був відібраний у католиків, а майно вивезено рано вранці 12 грудня 1929 року. У радянські часи в костелі розміщувалися військкомат, автомийка та інші установи.

У 1990 році в Дніпродзержинській міськраді створена ініціативна група з порятунку костелу. У 1991 році відновлені богослужіння. У 1992 – 1999 році настоятелем костелу був ксьондз Мартін Янкевич. Костел відреставрований до 100-річчя в 1997 році за сприяння Дніпродзержинського міськвиконкому та Дніпровського металургійного комбінату. З 1999 року настоятель костелу – монах-капуцин Блажей Суськ.

Адреса: м. Дніпродзержинськ, вул. Коваленко, 3

Координати: 48°31’30.13”N, 34°36’27.32”E