Олешківські піски – другий за розмірами у Європі та найбільший в Україні піщаний масив, що розташований в Цюрупинському районі Херсонської області, за 30 км на схід від м. Херсона. Втім, часто Олешківські піски називають найбільшим піщаним масивом Європи, оскільки Рин-піски з Казахстану ( займають перше місце) більше пов’язують з Азією, а не з Європою. Ще частіше Олешківські піски називають «пустелею», що не є також правильним, оскільки за кліматичними показниками – це напівпустеля. Але це не заважає бути цій місцевості своєрідною «Українською Сахарою».
Назва цієї піщаної арени походить від назви прилеглого м. Олешки ( нині – м. Цюрупинськ). Нині ця місцевість має статус національного природного парку.
Діаметр Олешківських пісків – 15 км, площа – 161200 га, а простягаються вони на 150 км з півночі на південь і на 30 км – із заходу на схід. Складаються Олешківські піски із негустої рослинності та численних заввишки 5 м барханів, які називають ще «кучугурами. Літом піски цієї напівпустелі можуть нагріватися до 70 °C. Як результат опадів тут набагато менше ніж у сусідніх місцях, оскільки гарячі висхідні потоки, що виходять від пісків, розганяють дощові хмари. Притаманні цій напівпустелі і піщані бурі.
Своєю появою ця унікальна пам’ятка природи зобов’язана людській діяльності. Піски у низинах Дніпра були присутні завжди, але їх розширенню заважав покрив степової рослинності. Проте все змінилося в ХІХ ст. із завезенням в цю місцевість овець, які знищили траву. Відповідно піски позбавились стримування з боку рослин та за допомогою ерозії розширились. Дослідники та місцеві не рідко нагадують і про своєрідну участь засновника Асканії-Нова барона Фальц-Фейна у справі розширення зони пісків, оскільки майже мільйон його овець також нещадно поїдав місцеву траву та розбивав копитами грунт, що лише посилювало ерозію.
Наділення селян землею у другій половині ХІХ століття також негативно вплинуло на долю вцілілих лісів і тільки сприяло розширенню піщаного масиву. В часи СРСР в цих пісках розташувався військовий полігон, на якому льотчики з держав Варшавського договору відпрацьовували бомбометання. Тому цей об’єкт із зрозумілих причин тривалий час не досліджувався і лише за незалежної України туди змогла потрапити громадськість.
Зупинити розширення пісків, шляхом лісорозведення, намагалися ще в кін. ХVІІІ – пер.пол. ХІХ ст., однак безуспішно. З 1920-х рр. до цієї проблеми повернулися і в 1953–1971 рр. під керівництвом В.М. Виноградова були посаджені значні масиви лісу, сади та виноградники. На сьогодні піски зупинили по краях масштабними штучними лісовими масивами, загальна площею бл. 100 тис. га. Однак, вирубка лісів, пожежі, природна загибель соснових насаджень, які не само відтворюються – все це приводить до розширення пісків. Також розташування сільськогосподарських об’єктів в регіоні та неконтрольоване використання піску для будівництва впливає на забруднення ґрунтових вод та зниження їхнього рівня. В сукупності це погано відображається на лісі та може позбавити жителів регіону якісної питної води.
Для туристів та подорожуючих
Всі ті, хто не бачив пустелі раніше, може приїхати і побачити її у цій місцині. І хоча «Українська Сахара» є напівпустелею, від звичайної пустелі зовнішньо вона мало відрізняється. На даний момент організовуються різноманітні подорожі по Олешківських пісках, зокрема, тури на квадроциклах.
Однак, треба бути обережними. На цій території, як на місці колишнього полігону, нерідко знаходять снаряди, серед яких є вибухонебезпечні.
Дорога. До Херсона або Цюрупинська доїжджаєте залізницею або автомобілем, а останні кілометри долаєте своїм ходом або на квадро циклі. Від Цюрупинська до пустелі приблизно 15 км.
Залишити коментар