«Атлантида» – карстова печера, що знаходиться на схилі долини р. Збруч, біля с. Заваллля Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Довжина її – 2525 м, площа – 4440 м², а об’єм – 11360 м³. Ця печера почала формуватися наприкінці неогенового періоду в умовах, коли долини р. Збруч ще не існувало, а долина р. Дністер перебувала у зачатковому стані та мала вигляд широкої рівнини.
ЇЇ відкриттю в 1969 р. передувала досить цікава історія. Згідно легенди, колись у верхній частині схилу була церква. Раптово вона «завалилась» під землю в провал, після чого село стали називати Заваллям. В 50-х рр. ХХ ст. на схилах долини булло закладено кар’єр з видобутку гіпсу. Але незабаром він припинив працювати, тому що на 18-метровій товщі гіпсу помітили багато пустот, які тривалий час не привертали до себе жодної уваги. В 1968 р. київські спелеологи під орудою В.Я. Рогожнікова дослідили ці пустоти, за однією з яких знаходилась невелика печера, що закінчувалася отворами, які позамивало глиною. Розкопки багатометрового шару глину привели дослідників в 1969 р. до великої зали, якою і розпочинається гігантський печерний комплекс. В 1975 р. цей об’єкт і прилегла територія площею 10 га стали геологічною пам’яткою природи державного значення. З 1979 р. розпочалося більш ґрунтовне дослідження печери. Зокрема, спелеологічна група під керівництвом О.Б. Климчука зайнялася топографічним зніманням печери. Нині ця карстова печера входить до складу Національного природного парку «Подільські Товтри».
Вже перше знайомство з цією пам’яткою природи засвідчило її красу та унікальність.
Атлантида – це єдина печера на Поділлі, яка має чітко виражену триповерхову структуру. Перший поверх(нижній) – високі та широкі галереї, другий – дещо вузькі порожнини від 1 до 1,5 м, третій – двоє невеликих ходів висотою в 5 м. Є своєрідний «четвертий поверх» – «Замок сніжної королеви», але його розміри малуваті, тому його не виділяють як окремий. Перетин галерей першого та другого поверхів – великі зали висотою до 12 м. На сьогодні і досі існує багато нерозвіданих та засипаних печер, які, можливо, чекають на свого відкривача.
Ця унікальна печерна система характеризується чіткими формами залів та ходів, масовістю та різноманіттям різнокольорових гіпсових кристалів та ін. Сам першовідкривач «Атлантиди», В.Я. Рогожкін казав, що у вивчених ним по світу 600 печерах «не бачив подібної краси». Не дивно, що і назву цій печері перші її дослідники дали, таку яка пов’язана з красою, легендами та таємницями. З цим же і пов’язано і назви багатьох зал «Атлантиди»: «Золота осінь», «Казка», «Ніжність», «Радість», «Червоні маки», «Храм Богів».
Деякі назви залів мають меморіальне значення: «Київських спелеологів», «Підкорювачів печер», «Пам’яті Рогожнікової» свідчать про тяжку, а часом небезпечну роботу спелеологів. Зокрема, дружина керівника експедиції Рогожнікова загинула під час лавини на Кавказі.
Називалися деякі печери на честь відомих «кумирів» Радянського Союзу – ФК «Динамо», космонавта Ю.Гагаріна, письменника С.Єсеніна тощо. Увесь цей печерний комплекс усіяний різними натічними формами гіпсу різного кольору, а також волокнистими кристалами довжиною в 1, 5 м. Білі, жовті, червоні кристали з різними відтінками присутні в цих печерах і дивовижно переплітаються створюючи неповторну картину.
Для подорожуючих та туристів
Великий потік туристів та мандрівників став головною небезпекою для краси «Атлантиди». Люди масово видобували та нищили кристали із яких потім виготовляли сувеніри. Ацетиленові лампи, примуси, свічки, смолоскипи – світло від відкритого вогню – призвели до закопчення кристалів, стін та стель. Це ж вплинуло на зменшення кисню, із-за чого різко зменшується популяція місцевих кажанів. Табори, які розбивалися біля печер, призвели до суцільного винищення рослинності над дахом печери. Внаслідок цього вода безперешкодно проникає у нижчі шари ґрунту під час дощів та танення снігу. Це ж є однією з причин сходження глиняного шару, який нерідко ховає під собою кажанів. Не один раз цей шар закривав вхід у печеру. Сам вхід – це на схилі кар’єру незначний отвір у гіпсовій скелі на висоті бл. 8 м, що переходить у галерею, яка закінчується вузькуватим довгим проходом у шарах пласту глини. Через цей лаз (прохід) і потрапляєш в лабіринти «Атлантиди». Зусиллями українських спелеологів не раз вдавалося відновлювати вхід до печери, який був єдиним отвором для людини туди. Але ситуація ставала все не безпечнішою з кожним роком як для життя відвідувачів , так і самих спелеологів.
Після передання печери під охорону громадської організації «Подільське екологічне диво» сталися деякі важливі зміни. За допомоги місцевої громади та спелеологів з різних регіонів України було закрито вхід до печери спеціальним дверима, які вбудували прямо всередині скелі. При цьому частина дверей залишилася не закритою для вільного прольоту кажанів. Спеціалісти та волонтери розробили новий вхід, попереджувальні охоронні знаки та інформаційні повідомлення, зібрали сміття та висадили зелені насадження. «Атлантида» – це своєрідний приклад екологічного виховання людей.
Порада. Пізнавальні екскурсії тепер готові чекати своїх відвідувачів. Але треба заздалегідь про це все домовитись. Не поодинокі були випадки, коли відвідувачів без узгодження з екскурсоводами печери, повинні були їхати ні з чим. Про дорогу краще також поговорити з гідами, оскільки доїхати туди буває, інколи, важкувато. Ну і звісно не треба забувати про власне здоров’я (фізичні загрузки в печерах є звичним явищем), інструктаж з техніки безпеки, комбінезони, змінне взуття та налобні ліхтарики.
Залишити коментар