Легенди та історія Львівських підземель

Перші підземні ходи з’явилися в XIII столітті за межами міських укріплень, а в XIV – XV віках, коли поза межами кріпосних стін почали будувати церкви і монастирі, ченці прорили до сусідів таємні ходи. Це було зроблено на випадок довгої облоги, щоб ченці і прихожани могли безпечно перебратися в місто. Про львівські підземні ходи також ходить немало легенд. Говорять, що вони ведуть до містечка Яворив, розташованого в 60 км від Львова.

За старих часів усі входи у львівські катакомби ретельно маскувалися, а інформація про них вважалася абсолютною таємницею. Саме тому жоден план будівлі і фортифікацій не містить відомостей не лише про підземні ходи, але і про нижні яруси – підземелля. Один з підземних ходів Львова був відкритий випадково при дорожніх роботах на початку XX століття. Дослідникам не вдалося пройти до кінця тунеля, але його план був опублікований аматором-архіваріусом Яворским. Пізніше були розвідані інші частини підземного лабіринту.

Дві з них львів’яни зв’язують з легендою про змія (дракона), якому місцеві жителі платили данину. По одній з легенд, дракон жив в печері на Святоюрській горі і живився красивими дівчатами. Довгий час жителі не могли позбавитися від цієї напасті, але їм прийшов на допомогу чи то сам святий Юрій Змієборець, чи то святий старик, який молитвами приголомшив дракона. Як би то не було, але зараз гості Львова дійсно можуть побачити на Святоюрській горі грот, в якому нібито жив змій.

Інша легенда “поселила” львівського змія в Медовій печері, розташованій в Майоровці (одному з районів Львова). Насправді ця не дуже глибока підземна порожнина має рукотворне походження: звідти добували камінь для міських будівельних потреб. Цього разу переможцем змія став не богатир і не святий, а звичайний хлопчик-ремісник Григорій.

Але, напевно, наймістичнішим і загадковим об’єктом цього підземелля є саркофаг, зроблений з суцільної кам’яної брили. Вага лише однієї його кришки понад 600 кг. Труна призначалася для архієпископа Вижицкого, про це свідчать написи латинню на самому саркофагу і деякі документальні свідчення. Проте ні праху архієпископа, ні даних, де він був похований і чи був похований взагалі, немає. А сам саркофаг має величезну тріщину, крізь яку може пролізти людина. Легенда говорить, що в роду Вижицких чоловіки відрізнялися неймовірною фізичною силою. Тому цілком можливо, що архієпископа поховали живцем в летаргічному сні, проте, прокинувшись, він зумів вибратися з могили.

Велика частина підземних ходів і “залів”, розташованих під будинками на площі Ринок, відноситься до XIV – XVI віків. Вони служили складами товарів – адже Львів був великим промисловим центром. Тому шукачі скарбів досі іноді знаходять там вина з Кіпру і Мальвазії.

Значні по розмірах підземелля мали в розпорядженні і церкви. Ці приміщення часто використовували для поховання багатих городян. Найвідомішими місцями катакомбного поховання є Домініканський собор і підземелля костьолу Святого Лазаря. До речі, в останньому муміфіковані тіла зберігалися аж до другої половини XIX століття. У військовий час львівська знать ховала в церковних підвалах свої цінності. Нещодавно археологи знайшли клад золотих монет, захованих колись в підземелля костьолу Марії Магдалини.

Подальша історія львівських підземних ходів вивчена мало. Відомо, що в роки війни в них шукали порятунок львівські євреї. А в 1947 році за розпорядженням НКВД був підвищений рівень води в колекторі із-за підозри, що воїни Степана Бандери ховали там зброю.

В цілому усі підземелля Львова налічують понад 100 км. Але лише деякі з них представляють інтерес для істориків і шукачів скарбів. Адже велика частина підземних ходів – це спорудження міської каналізації, як сучасної, так і тої, що збереглася з часів пізнього середньовіччя.