Кочубеївські дуби

Кочубеївські дуби

 

В знаменитому с. Диканька Диканського району Полтавської області росте одне зі 100 чудес природи УкраїниКочубеївські дуби.

Чотири Кочубеївських дуба – це все, що залишилося від прадавньої діброви, що колись була навколо маєтку Кочубеїв у Диканьці. Ці велетенські дуби, вік яких 600-800 років, з 1964 р.  мають статус пам’ятки природи. Три раритетних дуба ростуть рядом, а один стоїть окремішньо. Їх  діаметр стовбурів – 1, 5–1, 8 м, а висота – 20-22 м. На жаль нині унікальні дуби зазнають не найкращі часи. Один з них, не дивлячись на лікування, ще 70-х рр. ХХ ст. поступово висихає.

Василій Кочубей. Портрет ХVІІІ ст.
image-2450

Василій Кочубей. Портрет ХVІІІ ст.

Кочубеївські дуби мають дуже цікаву історію.  Хто посадив дуби  та чи їх садили – точно невідомо.  За народними переказами посадили дуби генеральний суддя В. Кочубей та полтавський полковник І. Іскра, які товаришували та були свояками. Було це на день народження В.Кочубея Якщо врахувати, що універсал гетьмана на володіння Диканькою Кочубеєм датовано 1687 р., то ці дуби можуть мати більш ніж 300 років.  Однак, є інша версія, за якою дуби стояли там десятиліттями, а той віками. Поки в один прекрасний день сімейство Кочубеїв не прорубало в діброві рівні лінії для проїзду, в результаті чого виникла своєрідна алея.

Алея дубів нараховувала багато дерев, але з часом вони висихали, тому їх доводилося прибирати. Це звісно впливало на їх кількість.

За плановим  описом прапорщика Мікеєва в 1861 р. алея, що подекуди переривалася,  нараховувала 68 дубів. В різних місцях росло 7, 19, 42 дуби. Вздовж дубів лежала дорога, що вела від теперішньої автотраси Полтава–Гадяч (напроти с. Проні) через Миколаївський ліс і до князівської садиби.

Письменник та журналіст В.Гіляровський, що відвідав Диканьку в 90-х рр. ХХ ст. в своїй книзі «На батьківщині Гоголя» пише: «Ось при в’їзді в Диканьку – алея із дубів – таких п’ятиобхватних, яких на світі, мабуть, ніде і не побачиш».

Офіційна документація стосовно дубів почалася лише в 30-40-х рр. ХХ ст. На той момент було зареєстровано 5 дубів. Найбільшим серед них був дуб Мазепи або  його ще називали Маріїн дуб. Він ріс неподалік дзвіниці Миколаївської церкви і пов’язувався з місцем зустрічі законах Мотрі та Мазепи. Він пережив багато на своєму він, кілька раз палився блискавками.

А потім постраждав від людей: пастухи на вершині стовбура пекли картоплю ( як не дивно і таке буває). 1934 р. в Марїїн дуб черговий раз попала блискавка, від якої він згорів. В кінці-кінців стовбур повністю обвуглився, а те що від нього залишилось – стовбур діаметром 7-8 м в 30-х рр.. спиляли  та передали Полтавському краєзнавчому музею. Там він лежав до війни. Коли німці відступали вони спалили та пограбували музей. Але дуб Мазепи і тут виділився: його як цінну сировину наказали вивезти до Німеччини. Така сумна доля цього дерева.

Але найбільшу славу Кочубеївським дубам принесла історія кохання гетьмана І.Мазепи та Мотрі Кочубеївни. Різниця у віці яких сягала 50 років. Крім цього Мазепа являвся хрещеним батьком Мотрі, що за християнськми канонами робило їхню любов вже гріховною. Саме тут (хоча це легенда) вони неодноразово потайки бачились від батька. Тому дуби – мовчазні свідки цих та багатьох інших подій. Бачили вони Іскру та Кочубея (останній намагався помститись Мазепі), яких пізніше поведуть на страту за донос на гетьмана.

Про це говорив славетний О.Пушкін в поемі «Полтава»:

«В Диканьці вартою стоять

Дуби, розрісшися крислато,

Про друзів, посланих на страту,

Вони нащадкам гомонять…»

Варто відзначити сам Пушкін не бачив Кочубеївських дубів, а лише чув про них за переказами.

Ці старовинні велетенські дуби бачили особисто багатьох митців: М.Гоголя, Г. Квітку-Основ’яненко, М. Глінку, М. Щепкіна, А. Головка, П. Капельгородського, Ю. Яновського, Ю. Смолича та багатьох інших.

І останнє ці вікові дерева відомі своїм повір’ям. За яким, якщо доторкнутися до Кочубеївського дуба, то можна орт мати здоров’я та довголіття.

Для туристів та подорожуючих:

Кочубеївські дуби є давно однією зі візитних туристичних карточок Полтавщини та Диканьки. Тому добратися сюди, думаю не представляє труднощів.

Поділитись

Схожі записи

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

Пошук

Оголошення

Шукаємо авторів

Шукаємо авторів

Ми на Facebook